Гра в чуже життя - Олена Гриб

Крезін у першому ряду, одягнений у чорне, обличчя зелене, як після впливу Джерела Заповітного Бажання. Стоїть, наче кілок проковтнув, і не поворухнеться. Очі широко розплющені… і наповнені сльозами. Так, він хотів бачити поруч із Геданіотом зовсім іншу дівчину!

Біля нього – Дісон без єдиного мережива. Строгий, як радник, проте поглядом нишпорить, затримуючись на привабливих доньках і молодих дружинах знатних панів. Він за своє життя бачив чимало бід і навряд чи був вражений смертю однієї з коханок, а стриманість в одязі – повага до скорботи імператора.

Малдраб Четвертий теж тут, сидить поруч із клуським королем Хреедіном і якимось досить важливим вождем кочівників трохи віддалік. Дивиться незрячим поглядом, раз у раз поривається щось сказати сусідам, але замовкає на півслові. Ті, напевно, думають, що від щастя, і знай собі вітають та удачі бажають… Нічого, Ваша Величносте, втративши один сенс життя, ви дістали інший. Чомусь Лін не сумнівалася – з імператором все буде добре. Це зараз він страждає, а незабаром почне виховувати дитину і часу на горе не залишиться.

– Принцесо Маргалінайє! – підвищив голос жрець, і дівчина зрозуміла, що він звертається до неї не вперше. – Ви чуєте?

– Так-так, продовжуйте, будь ласка. – Вона мило усміхнулася, картаючи себе в душі.

Служитель злегка натягнуто усміхнувсь у відповідь.

– Наречена, чи вступаєте ви з доброї волі в законний перед людьми і богами шлюб? Клянетесь бути вірною дружиною, поки царство Реха не розлучить вас?

– Так. – Спокій, спокій і ще раз спокій.

– Клянетеся любити, поважати і шанувати чоловіка? Ставити його інтереси вище своїх, скорятися і бути турботливою матір’ю?

Ага, завбачливий принце, наставляй кишеню!

– Шановний, ви нас обвінчайте, а з деталями ми вже самі як-небудь розберемося.

По залу прокотилася хвиля сміху, і жрець незворушно переніс свою увагу на нареченого.

Лін знову оглянула приміщення. Стільки народу і так мало знайомих облич. Ні, веллійці тут були, тільки вона не знала нікого з них, крім учасників паломництва. О, а що робить Осайна в першому ряду, де зібралися родовиті і наближені? Зовсім страх втратила – роздає усмішки направо і наліво, підморгує трьом кавалерам по черзі… Лишенько, та це ж Зеліна! Вирядилася в закриту темну сукню, волосся заплетене в товсту косу – не впізнати! А її супутник не інакше як Марк. Змарнілий, похмурий… Невже теж сумує за принцесою? Смерть Маргалінайї дала йому свободу, але радісним він точно не був.

– Так, – голос Геданіота тремтів і ледь не зривався.

«Встиг передумати?» – посміхнулась Лін, досліджуючи обличчя гостей.

– Так, – вдруге сказав принц – набагато впевненіше і спокійніше.

Видно, клятва оберігати, шанувати і любити далася йому легше.

– Перед усіма світами! – підніс руки до неба жрець. – Відтепер ви – чоловік і дружина!

З його пальців зірвалися кільця світла і ​​обвились навколо правих зап’ясть новоспеченого подружжя, завмерши золотими браслетами.

Усі присутні, крім правителів іноземних держав, опустилися на коліна. Зеліна, Марк, Крезін, Дісон, Осайна, Геданіот…

Геданіот?!

Лін не повірила своїм очам. Біля входу в зал, поруч зі сполоханою рабинею, криво посміхався принц. Чи… двійник? Ні, він ступив уперед і запанувала тиша.

Геданіот, розмашисто крокуючи, піднявся на узвишшя.

Зал мовчав.

Здавалося, ніхто не сміє навіть дихати.

– До чого цей розіграш? – запитала Лін, коли він порівнявся з нею.

– Він пояснить, – принц кивнув на… на кого? – Досить придурюватися!

Обличчя нареченого… ні, вже чоловіка!.. «попливло», перетікаючи в знайомі риси.

Лін зітхнула. Хто б сумнівався…

– І що тепер? – поцікавилась апатично, намагаючись не уявляти можливі наслідки, а то недовго і знепритомніти від надлишку кривавих деталей.

– Та нічого, – так само байдуже знизав плечима Геданіот. – Він засуджується до смерті, але на честь моєї коронації оголошена амністія, тому нехай котиться на всі чотири сторони. Я не можу тепер побратися з тобою, Лін, однак ти можеш зайняти посаду радника. Заодно підбереш мені наречену. Не відмовляйся одразу! Я розумію, тобі зараз не до моїх турбот, але поки я на троні, ти бажана гостя в моєму домі. Ця пропозиція не обмежена в часі. І, будь ласка, злізь униз! Пані та панове, – він обернувся до присутніх, – прийміть вибачення за деякі неузгодженості з першою частиною запланованих заходів і дозвольте перейти до другої!

Не звертаючи уваги на гул, що піднявся в залі, принц попрямував до тронів, один з яких так і залишиться незайнятим, однак Геданіота зупинив незвично важкий голос імператора:

– Стривайте, Ваша Високосте. Ви занадто милосердні. Це – спроба захоплення влади, і її не можна залишати безкарною.

У Лін завмерло серце. Що він несе, маразматик старий? Сам же знає – ні їй, ні метаморфу влада й за нагороду не потрібна. І мстити начебто нема за що… і в патологічній справедливості імператора раніше не помічали. Може, він прагнув сховати кінці в воду? Але ж із юридичного погляду винен тільки Карі!