Гра в чуже життя - Олена Гриб

Дівчина неуважно кивнула, думаючи про інше – принц, по суті, угробив батька заради трону, але відрази вона не відчувала. Напевно, личина принцеси настільки приросла до неї, що і вчинки правителів почали сприйматись як щось вище за закони і мораль…

– Геданіоте, чому ти впевнений, що нас разом не… ну, це… не вб’ють?

– Хіба ти дозволиш себе вбити? – з посмішкою здивувався він.

– Упевнена, питати мого дозволу не будуть.

– А я упевнений, вбивці самі «не будуть». Принцесо, я багато знаю, а про інше здогадуюся. Не треба прикидатись. Тобто треба, але не переді мною.

– А перед ким? – глузливо поцікавилася Лін. – Ти ж тепер тут головний. Накажеш – і мене назвуть хоч русалкою, та ще й хвостом захоплюватимуться при зустрічі. Але я тебе трохи розчарую. Я не метаморф.

Принц здивувався:

– Якщо не метаморф, то хто? Двійників принцеси я знаю. Одна з них дурненька лялька, двох слів зв’язати не може, а друга померла вчора. Пологи, здається, не пережила. Імператор такі похорони готує, немов для рідної дочки. Стривай, значить, для рідної?.. А хлопчик, якого нібито саме в той день народила йому наложниця… Хлопчик, вже оголошений спадкоємцем, насправді його онук? Як усе заплутано… Слухай, Зеліна і справді богиня Життя?

– Та вона богиня шкідливості з Храму Життя! Геданіоте, ти щодня ось так схоплюєшся спозаранку і прибігаєш до наречених?

– Тільки до однієї нареченої, – підморгнув він. – Втомилася? Вибач, звичайно, але я не міг чекати закінчення Паломництва. У таких справах, як влада, тиждень зволікання може виявитися фатальним. Ех, посидів я з тобою, відпочив, а після сніданку почнуться чергові прохання-клопотання-доноси. Не повіриш, більшість моїх придворних – професійні кляузники, на життя цим заробляють!

– Відправ їх шпигунами в Клус і Веллі. Нехай плетуть інтриги на благо держави, ха-ха!

– Ага, була така думка. Ні, боюся, навіть Малдраб на війну сподобиться, щоб повернути назад ці «скарби»! Відпочивай поки, буде ще час наговоритись. Сам я залишаюся в лівому крилі, лінь переїжджати заради традицій. У твоєму розпорядженні – все праве, колишні покої мого батька. Там у деяких кімнатах ховаються його фаворитки. Можеш їх вигнати, якщо набридатимуть, але загалом вони і нешкідливі, і непотрібні. Звісно, врочисті заходи злегка оживляють… Що хочеш, те з ними й роби. Слугами теж розпоряджайся на свій розсуд, вони вимуштрувані добре. До тебе після обіду приведуть новеньких, вибереш, хто сподобається. До завтра ми не побачимось, тому до зустрічі на весіллі. – Геданіот підвівся, збираючись іти.

Лін швидко перебрала в голові все почуте, намагаючись визначити, що ж її насторожило.

– Стій! – Вона схопила принца за руку і знову посадила поруч. – Весілля завтра?

– Завтра.

– А коронація?

– Після церемонії.

– І коли ти це вирішив?!

 – Відразу ж, як прибув до столиці і почав заглиблюватись у справи, – здивовано пояснив Геданіот. – Щось не так?

– Нічого. – Один день свободи – не особлива втрата, та й навряд чи що-небудь змінилося б за такий короткий час. Сама винна, не врахувала, що в Гартоні, кажучи «через два дні», мають на увазі сьогодні і завтра. – Ще питання: ти вважав мене метаморфом, чи не так?

Він кивнув.

– А у людей і не-людей не буває спільних дітей, це всім відомо. І навіщо ж тобі, принце, дружина, яка не зможе народити спадкоємця?

Геданіот кілька секунд дививсь дівчині в очі, потім несподівано розсміявся:

– То ось що хвилює мою наречену! Лін, запитала б прямо, чи претендуватиму я на місце в твоєму ліжку. У мене є спокуса теж відповісти натяком, однак… Не варто знущатися над майбутньою королевою, так? Я боротимуся за тебе, і якщо у нас нічого не вийде… там подивимося, принцесо! А моїми спадкоємцями можуть і фаворитки зайнятися, треба ж їм якось казенний хліб відпрацьовувати. Тільки навряд чи це знадобиться. Ти не любиш його по-справжньому, а я буду дуже переконливим.

– І як це – по-справжньому? – з гіркотою промовила Лін. – Поясни, будь ласка

– Так, щоб боротися за своє кохання до останнього, а не тікати від нього, – жорстко відповів принц. – У тебе було достатньо часу і можливостей, але ти зараз тут – отже, вибрала інше. Або дочекалася, поки виберуть за тебе. Я не засуджую, а роблю висновки. – Він підвівся. – Тепер уже пізно щось міняти, і це радує. Я матиму королеву, яка тримає слово, не зрадить і працюватиме на благо вітчизни як проклята хоча б зі співчуття до народу. Побачимось завтра.

– Бувай, – зовсім тихо сказала Лін, з жахом усвідомлюючи його правоту.

І сама ж винна… Догралася! Могла нестися в цей час на спині свого «тигреняти» в далекі-далекі краї, причому не тікала б. Викрадалася! А кохання… Ех, визначитися б ще з тим, що це таке… Щоправда, в глибині душі дівчина розуміла – давно визначилася. Тільки зізнаватись у цьому було страшно навіть собі.

– Лін! – Геданіот обернувся. – Хто ти насправді?

Вона широко посміхнулась:

– Знала б я це, ми б зараз не розмовляли!