П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Террі Гудкайнд
І це їх невігластво — єдина надія Зедда.
Зедд — близький родич Річарда, Річард деяким чином отримав життя від Зедда, і тому їх душі мають багато спільного — вони споріднені, як і тіла.
Але при всій їх схожості є, зрозуміло, і відмінності. І тут-то і криється небезпека.
Зедд розраховував на те, що шими візьмуть його душу за обіцяну, заберуть і, оскільки душа все ж не та, фігурально висловлюючись, подавляться нею.
Це — єдина надія. Іншого способу зупинити шимів він не знає. З кожним днем загроза світові все сильніша. Щодня гинуть люди. З кожним днем магія слабшає.
На жаль, він не бачить іншого способу зупинити Шимів, крім як пожертвувавши життям. Можливо, його душа зруйнує заклинання, за допомогою якого шими проникли у світ живих.
Зедд — чарівник, і думка не така вже дурна. Цілком розумний підхід. Сумнівний по результату, але розумний.
Зедд знав — те, що він запланував, на худий кінець, хоча б частково послабить заклинання. Як пущена не зовсім точно стріла не вбиває тварину, але ранить.
Чого він не знав — так це що буде з ним самим.
Зедд не мав ілюзій. Він не без підстав вважав, що, якщо задумане і не витрусить з нього душу, а отже, не вб'є, то напевно розсердить шимів, і вже ті не упустять можливості помститися.
Зедд посміхнувся. У всьому існує рівновага, і зараз всі біди врівноважуються тим, що він знову зустрінеться в світі духів зі своєю коханої Ерілін. Там її душа давно вже чекає його.
Всередині печери жар був майже нестерпний.
Стіни являли собою рідкий вогонь, що повільно крутиться, перекочується і переливається.
Зедд знаходився всередині істоти.
У центрі пульсуючої печери шім Сентраші, королева вогню, повернула на нього свій смертоносний погляд.
Зедд в останній раз спробував закликати магію.
Сентраші кинулася до нього з лякаючою швидкістю і лякаючою спрагою.
Жахлива біль скрутила кожен його нерв, нестерпна агонія охопила душу. Світ спалахнув. Крик Зедда потонув у оглушливому дзвоні.
Річард скрикнув. Біль від жахливого дзвону мало не розколола череп.
Нічого не тямлячи, він зісковзнув з коня. Біль від удару здалася мало не приємною у порівнянні з диким дзвоном, що позбавляв самовладання, змушував кричати.
Затиснувши голову руками, Річард, згорнувшись у клубок, качався по землі, виючи від болю.
Світ зник, залишилася лише біль.
Навколо, вигукуючи накази, зіскакували з коней вершники. Річард розрізняв лише смутні тіні. Він не розумів ні слова. Нікого не впізнавав. Єдине, що він міг, це намагатися зберегти свідомість, чіпляючись за життя в смертельній агонії.
Лише те, що він пройшов випробування болем, через яке повинні пройти всі чарівники, і вижив, досі дозволяло йому чіплятися за життя. Не пройди він цієї школи, був би вже мертвий.
Він був один у своєму пеклі. І не знав, як довго ще зможе чіплятися за життя.
Здавалося, весь світ разом сказився. Беата з усіх ніг мчала по траві. Від жаху її колотило.
Крики Тернера замовкли. Кричав він дико, але лише якусь мить.
— Припинити! — Заволала Беата у всю силу легенів. — Припинити! Ви що, з'їхали з глузду?! Припинити!
Повітря ще тремтіло від гулу Доміні Діртх. Зметнулися стовпи пилу, і від цього здавалося, ніби земля навколо димить. Грунт трясся, посаджене попереднім відділенням самотнє деревце звалилося.
Здавалося, бридко вібрує весь світ.
По щоках Беати струмували сльози.
Тернер здійснював звичайний патрульний обхід, перевіряючи територію перед Доміні Діртх.
Його крик стих в лічені миті після того, як Доміні Діртх задзвонив, але втілений в цьому крику біль і жах досі дзвеніли в її вухах. Беата знала — цього крику вона не забуде ніколи.
— Припинити! — Репетувала вона, злітаючи по сходинках. — Припинити!
Беата влетіла на платформу, стиснувши кулаки, готова тут же убити ідіота, хто вдарив в Доміні Діртх.
І зупинилася, важко дихаючи, обводячи платформу шаленим поглядом. Еммелін стояла, завмерши в повному шоці. Брайс теж явно був не в собі. Він в паніці дивився на Беату.
Довгий кий, яким зазвичай дзвонили в Доміні Діртх, як і раніше висів на місці. Чергові стояли дуже далеко від нього.
— Що ви зробили?! — Заволала Беата. — Яким чином ви його задіяли? Ви що, здуріли?!
Вона подивилася на купку кісток і фаршу, яка мить тому була Тернером.
— Ви вбили його! — Тицьнула вона рукою. — Чому ви це зробили? Що вам спало на думку? — Еммелін повільно похитала головою:
— Я з цього місця й кроку не робила.
— Я теж. — Брайса почало колотити. — Сержант, ми в цю штуку не били. Клянуся. Ми до неї і близько не підходили. Ми цього не робили.
Мовчки дивлячись на них, Беата раптом почула, що десь здалеку долинають крики. Вона перевела погляд на сусідній Доміні Діртх — і виявила, що там теж люди носяться так, наче весь світ збожеволів.
Вона обернулася, подивилася в іншу сторону, де виднівся ще один Доміні Діртх. Там творилося те ж саме: люди волали і бігали, як божевільні. Беата придивилася уважніше. Перед тим Доміні Діртх виднілися рештки двох солдатів.
Естелла Руффіні і капрал
