П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Террі Гудкайнд
Далі по берегах глибокого озера височіли суворі стіни гір. Якщо у озера і цього місця малася назва, Зедд її не знав. Дістатися сюди можна було тільки по цьому березі.
Зліва височіли сірі гірські громади, на яких росло кілька впертих дерев, що чіплялися корінням за кам'янисті схили. Праворуч горизонт закривали чорні скелі, але Зедд знав, що за ними й далі тягнуться гори.
На протилежному боці озера з високого уступу біг водоспад. А прямо під ногами в спокійних водах відбивався мирний пейзаж.
З високогір'я, з величезного озера, розташованого в похмурому пустищі, де жили лише птахи варфи, сюди стікав крижаний потік. Тут були витоки Драмменара, який, у свою чергу, впадав в Драні. Ця крижана вода, що тече з мертвого місця, потім спуститься в долину Наріф і дасть життя всьому, що є там.
За водоспадом знаходилася Піч.
Три тисячі років тому там, в кам'яній скелі за водною стіною, були запечатані шими і разом з шимами — врата в Підземний світ.
Тепер шими на свободі.
Чатують на належну їм душу.
При одній лише думці про це Зедда пробрало тремтіння.
Він спробував знову — як безліч разів раніше — закликати свій чарівний дар. Він щосили намагався переконати себе, що цього разу магія відгукнеться. Він простяг руки, розкрив долоні вгору, підняв їх до неба в спробі закликати магію.
Ледачі води озера так і не побачили ніякого чарівництва. Гори мовчки зустріли його невдачу.
Відчуваючи себе дуже старим і самотнім, Зедд випустив глибокий подих. Він безліч разів намагався уявити собі втрату магії, але ніколи не думав, що у нього виникне відчуття, ніби він помер.
Ось тому-то він і не міг допустити, щоб Річард дізнався, що в світ завітали шими. Річард нізащо б не погодився, не дозволив би Зедду зробити те, що він зробити повинен.
Зедд мовчки дивився на озеро, намагаючись віднайти душевний спокій. Він повинен виразно розуміти, що робить, інакше його жертва виявиться абсолютно марною. Раз вже зважився, треба зробити все як треба. Добре пророблена робота завжди приносить задоволення.
Уважно оглядаючи спокійну водну гладь, Зедд почав розрізняти дещо незвичне. В воді кипіло життя, роїлися невидимі істоти, ковзали в підводних течіях, з чорними намірами спостерігаючи за оточуючим.
У воді роїлися шими смерті.
Зедд знову подивився на водоспад. Навіть звідси він міг розрізнити за водною стіною темний провал печери. Йому потрібно добратися туди, добратися по воді, яка кишить шимами.
— Сентраші! — Звів руки Зедд. — Я прийшов добровільно запропонувати тобі душу! Мою душу! Те, що належить мені, я віддаю тобі!
Крізь стіну водоспаду з ревом вирвався стовп вогню, вискочивши з місця, званого Піч. Води озера зробилися помаранчевими. На якусь мить водоспад перетворився на пару. Чорнильно-чорний дим вознісся вгору, сплітаючись з білою парою в моторошний стовп.
Ясний дзвін дзвіночка пролунав над горами.
Сентраші відповів.
І відповідь була «так».
— Реехані! — Крикнув Зедд до простертої перед ним води. — Вазі! — крикнув він в повітря над головою. — Дайте мені пройти, бо я прийшов віддати мою душу всім вам.
Вода закрутилася у вирі, ніби там гуляла грайлива риба. Сама вода раптом здалася живою, такою що вдивлялася в жертву, голодною. Втім, подумав Зедд, так воно і є.
Повітря згустилося навколо нього, підштовхнуло, змушуючи рухатися вперед.
Вода здибилася і ніби долонькою запропонувала йти до неї. У повітрі дзвеніли кришталевим дзвоном незліченні дзвіночки.
Зедд ступив у воду. Однак плисти йому не довелося. Поверхня води виявилася твердою, як лід, тільки більш рухомою. Під ногами розбігалися в бокуи кола, наче він йде по калюжі. З кожним кроком Зедд відчував підтримку.
Шим Реехані допомагав йому йти назустріч долі, до королеви Шимів. Вазі, шим повітря, теж супроводжував Зедда, оточивши прозорим саваном.
Зедд відчував дотик смерті в повітрі. Відчував вологу смерть під ногами. І розумів, що кожен наступний крок може виявитися останнім.
Він згадав Юні, що потонув, мисливця Племені Тіни. Чи одержавав Юні перед смертю відчуття миру і спокою, якого так жадав, спокою, який йому пропонували.
Знаючи про призначення шимів, Зедд сильно підозрював, що, заманивши обіцянками спокою, перед тим як висмоктати життя, ці створіння напевно обрушують на жертву весь жах розуміння того, що відбувається.
Перш ніж він досяг водоспаду, щось невидиме пронизало водяну колону. Невидимі руки розсунули водоспад, відкриваючи прохід у печеру. Треба думати, Сентраші, шим вогню, воліє дістати його сухим.
Ступивши на майданчик перед печерою, Зедд почув застережливе іржання Павучихи. Він обернувся.
Кобилка стояла на березі, вся напружинившись, вуха сторчма, в очах вогонь, хвіст б'є по боках.
— Все в порядку, Павучиха, — заспокоїв її Зедд. — Я дарую тобі свободу. — Він посміхнувся: — Якщо не повернуся… то насолоджуйся життям, подружка. Насолоджуйся життям.
Павучиха сердито заіржала. Зедд помахав їй наостанок, і іржання перейшло в низький рев.
Старий чарівник повернувся і ступив у темряву позаду водоспаду. Водяна завіса опустилася за ним.
Він не вагався. Він твердо вирішив дати шимам те, що вони жадають, — душу. Якщо вдасться при цьому зберегти життя, він так і зробить, але без магії у нього мало надії здійснити задумане і вціліти.
Зедд був Великим Чарівником і мав деяке уявлення про те, з чим має справу. Шимам, щоб залишитися в світі живих, потрібна душа — саме такою ціною їх закликали. Більш того, їм потрібна не просто душа, а обіцяна.
Будучи породженнями
