П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Террі Гудкайнд

— Які книги ти шукаєш? Можливо, вони мені відомі.

— Я не знаю, які книги можуть допомогти, не знаю, чи взагалі існують вони, не знаю, чи зберігаються вони тут. Просто почну переглянути книги в бібліотеці, може, що й виявлю.

— Зедд, там зберігаються тисячі томів! — Насупилася Франка.

— Знаю. Я їх вже бачив.

— А якщо ти знайдеш потрібну книгу, що будеш робити далі?

Зедд невизначено знизав плечима:

— Будемо вирішувати питання послідовно. — Якщо він не знайде ніяких відомостей про механізм вигнання шимів, то можливо здогадається, де знаходиться місце їх поховання. У будь-якому випадку без магії він все одно мало що може.

Не виключено, що доведеться зробити відчайдушний крок.

— То як на рахунок Культурної Бібліотеки? Я можу в неї потрапити?

— Ну, з цим я тобі, мабуть, в змозі допомогти. Я андерка, мене добре знають в маєтку, я маю туди доступ. А доступ, до речі, є далеко не у всіх. Нинішні власті так перекроїли історію, що навіть ті з нас, що жили в ті часи, не впізнають власне минуле, а вже тому, що нам говорять, і зовсім віри немає.

Вона трохи помовчала, а потім різко піднялася. Очі її заблищали.

— Коли ти хочеш туди піти? — Запитала Франка.

— Чим раніше, тим краще, — посміхнувся Зедд… — Ти зможеш удати з себе звичайного вченого відвідувача?

— Я зможу прикинутися ким завгодно, можу навіть зробити вигляд, що мені власне ім'я важко згадати.

— Ох, як люб'язно з вашого боку! — Вигукнув з удаваним захопленням Зедд, коли жінка поставила перед ним на столі грубезний том. — Тепер я повністю впевнений, що це саме те, що потрібно. Ніяких сумнівів! Ви не інакше як добрий дух, посланий мені в допомогу, пані Фіркин.

Жінка раптово збентежилася і, почервонівши, посміхнулася:

— Це моя робота, майстер Рибнік. Нахилившись ближче, він грайливо прошепотів:

— Волію, щоб красиві жінки кликали мене Рубеном.

Зедд, коли обставини вимагали діяти інкогніто, зазвичай називався Рубен Рибнік. На його думку, це було просто карколомне ім'я. Більшу частину часу Великий Чарівник вів вельми скромне життя, а тому вважав невинні розваги необхідними — для збереження рівноваги. Ім'я Рубен Рибнік цілком задовольняло цю необхідність.

Жінка закліпала — не зрозуміла, що з нею фліртують. «Дивно, — подумав Зедд, — адже вона досить мила, і за довге життя у неї неодмінно було чимало залицяльників». Довелося пояснити комплімент:

— Так що, пані Фіркин, я б вважав за краще, щоб ви звали мене Рубеном.

Жінка здивовано втупилася на Зедда, потім в темних очах блиснуло розуміння, і раптовий сміх луною рознісся по довгому залу. Рідко сидячі за іншими столами відвідувачі підняли голови. Зедд помітив, що очі одного з стражників теж повернулися в їхній бік. Пані Фіркин притиснула долоню до губ і стала зовсім пунцовою.

— Рубен. — Вона знову хихикнула, із задоволенням вимовивши його ім'я і оглянувшись, трохи нахилилася до нього. — Ведетта.

— Ведетта! — Промуркотів Зедд. — Дивне ім'я! — Хихикаючи, Ведетта віддалилася, її легкі кроки приглушено звучали у величезному приміщенні — нижньому з двох поверхів, зайнятих бібліотекою Андера. Сонце вже давно зайшло, довгий ряд ламп м'яко висвітлював медового кольору дубові панелі та давав цілком достатньо світла тим, хто був більше зацікавлений в поглинанні слів, ніж вечері. Зедд підтяг важенний том ближче, відкрив і зробив вигляд, що читає з істинним інтересом.

Насправді все було зовсім не так. Книга, яка найбільше цікавила Зедда, лежала трохи правіше і вище. Навіть опустивши голову, він міг спокійно читати її, однак ніхто, проходячи мимо, цього б не запідозрив. А цікаві тут вешталися.

Зедд вже і так влаштував сенсацію своєю урочистою появою. Увійшовши в бібліотеку, він гучно виголосив, що у нього є гіпотеза про існування закону, що стосується скасування відповідальності постачальників продовольства при форсмажорних обставинах у вигляді діянь Творця, які не застерігаються спеціально в текстах угоди, але використовуються в цивільному праві на підставі стародавніх торговельних принципів.

І що він повністю впевнений, що знайде підтвердження цьому на прикладах історичного розвитку законів Андера.

Ні в кого не вистачило сміливості оскаржувати подібну заяву. Всі в бібліотеці були щасливі надати йому можливість вести пошуки. Те, що з Зеддом прийшла Франка, також чимало тому сприяло, бо її в бібліотеці добре знали.

Було вже пізно, співробітники бібліотеки були б не проти піти по домівках, але боялися викликати гнів такого блискучого законознавця. А оскільки Зедд йти не поспішав, дехто з відвідувачів затримався теж. Чи то тому, що підвернулася можливість подовше посидіти в бібліотеці, чи то щоб простежити за приїжджим.

Франка сиділа за тим же столом, що і він, але трохи оддалік, і теж гортала книжки, іноді звертаючи увагу Зедда на ті рядки, які, за її думку, могли йому знадобитися. Франка була розумницею і вказувала те, що інші напевно пропустили б, але нічого корисного Зедд поки не виявив. Втім, він і сам не дуже добре собі уявляв, що шукає, але точно знав: це все не те.

Заглиблений в читання чарівник здригнувся, коли хтось торкнув його за плече.

— Пробачте, — прошепотіла бібліотекарка. Зедд посміхнувся.

— Все нормально, мила Ведетта! — Він запитально звів брови.

— Ой! — Вона полізла в кишеню фартуха і зашарілася. — Знайшла.

— Що знайшла? — Пошепки поцікавився Зедд. Нахилившись, Ведетта зашепотіла ще тихіше. Франка, не піднімаючи голови, спостерігала за ними.

— Взагалі-то ми нікому не повинні це показувати. Вона