П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Террі Гудкайнд
— Правда, Ведетта? Надзвичайно люб'язно з вашого боку! І що ж це?
— Точно не знаю. Але це належало самому Йозефу Андеру.
— Ну! — Здивувався Зедд.
— Горі, — закивала вона.
— Що?
— Горі. Так його називали в ті часи. Коли мені нічим зайнятися, я читаю стародавні тексти, щоб побільше дізнатися про нашого глибоко шанованого предка Йозефа Андера. І наскільки Я зрозуміла, тоді його прозивали Горою.
Зедд дуже уважно дивився, як вона витягує з кишені щось… щось невелике… щось дуже маленьке для книжки. Серце завмерло — і тут же забилось з подвоєною силою. Маленький чорний щоденник. Дорожній щоденник! Навіть стилос до корінця прикріплений.
Ведетта простягнула книжечку обома руками. Зедд облизнув враз пересохлі губи, запитально подивився на бібліотекарку, але та явно не мала наміру випускати книжечку з рук. Стоячі біля дверей сховища стражники оглядали приміщення, але особливої уваги Зедду не приділяли.
— Можу я заглянути всередину, Ведетта? — Стриманим пошепки запитав Зедд.
— Ну… Ну, шкоди від цього, напевно, не буде.
Вона обережно перевернула обкладинку. Щоденник виявився у відмінному стані. Втім, щоденник, що тягала з собою Енн, був таким же давнім і теж виглядав як новенький. Дорожні щоденники чарівні. Мабуть, тому й не розсипаються за багато тисяч років.
Зедд завмер, не дихаючи.
Гора.
Так ось воно що! «Близнюк Гори» — двійник цього Дорожнього щоденника. І все одразу встало на місце. «Близнюк Гори» знищений, а разом з ним — цілком ймовірно — і таємниця місцезнаходження шимів.
Але в ось цій книжечці, дорожньому щоденнику Йозефа Андера, написано абсолютно те ж саме. Якщо, звичайно, відомості не стерті стилосом.
Чарівник зачаровано дивився, як Ведетта перевертає першу порожню сторінку. Померла три тисячі років тому людина ось-ось заговорить.
Зедд втупився на написані на наступній сторінці слова. Дивився довго і пильно. І нічого не розумів. Може, якесь заклинання не дозволяє стороннім прочитати вміст?
Ні, не те. Та й магія зникла. Таке заклинання зараз все одно не спрацює. Якась невідома мова. Ну звичайно! Древнєд'харіанська!
Зедд одразу впав у відчай. Древнєд'харіанську зараз ніхто не знає. Хоча Річард сказав, що вивчив цю мову, але Річард зараз на шляху в Ейдіндріл. Зедду його не знайти, не наздогнати.
Та й як, втративши магію, він зможе забрати звідси цю книгу?
— Яка чудова річ, — прошепотів Зедд, дивлячись, як жінка повільно гортає сторінки.
— Так, вірно! — Відповіла вона з глибокою повагою. — Іноді я йду в сховище і просто сиджу там і дивлюся на цю книжку, написану Йозефом Андером, і уявляю, як його пальці гортають сторінки. Мене від цього тремтіння проймає, — Зізналася вона.
— Мене теж, — кивнув Зедд.
Судячи з усього, їй сподобалися його слова.
— Як шкода, що ніхто так і не зміг її перевести. Ми навіть не знаємо, на якій це мові. Деякі з наших вчених вважають, що це стародавній шифр, яким користувалися чарівники. Йозеф Андер був чарівником, — довірливо повідомила вона. — Ніхто про це не знає, але це так. Він був великою людиною.
Цікаво, подумав Зедд, звідки вони можуть знати, великий він чи ні, якщо поняття не мають, що він понаписував. Ах, ну так, саме тому-то вони і вважають Андера великим.
— Чарівник, — повторив Зедд. — А мені завжди здавалося, що чарівники хочуть, щоб їх слова всі знали.
— Ах, ну правда ж, ви нічого не розумієте в чарівниках, Рубен! — Посміхнулася Ведетта. — Всі вони такі таємничі… І взагалі…
— Може бути, — неуважно кивнув Зедд, намагаючись відшукати хоч одне знайоме слово в миготячому перед очима тексті. Нічого.
— Але я знаю, що це. Ось це ось, — шепнула Ведетта, швидко стрельнувши очима по сторонах. І тицьнула в сторінку мало не в кінці книжки. — Ці ось слова мені чисто випадково. вдалося розшифрувати. Тільки ці два слова.
— Правда? — Зедд подивився на вказані слова. — «Фуер Обвенс». — Він глянув у сяючі очі співрозмовниці. — Ведетта, вам дійсно відомо, що означає «Фуер Обвенс», чи це лише ваша здогадка?
Вона суворо насупилася.
— Дійсно відомо. Абсолютно випадково в інший книжці, «Влада Трутнів», я натрапила на ці ж слова. Там дається значення. У цій книжці написано про…
— Значить, ви розшифрували ці два слова? І що ж вони означають? — Вона кивнула:
— Гаряча піч.
— Ви здогадуєтеся, про що йде мова? — Швидко запитав Зедд.
— Вибачте, ні. — Вона випросталася. — Вже пізно, Рубен. Стражники сказали, що після того, як ви подивитеся ось це, вони хочуть закрити бібліотеку.
Зедд навіть не намагався приховати розчарування.
— Звичайно-звичайно! Всі хочуть піти додому, поїсти і лягти спати.
— Але ви можете прийти завтра, Рубен. Я охоче допоможу вам і завтра.
Зедд потеребив губу. Думки мчали галопом, переварююючи все, що вдалося вивудити, намагаючись знайти йому застосування. Нічого не витанцьовувалося.
— Що? — Підняв він очі. — Що ви сказали?
— Я сподіваюся, що ви приїдете сюди завтра. Я охоче допоможу вам знову. — Вона соромливо посміхнулася. — З вами набагато цікавіше працювати, ніж з іншими. Рідко хто хоче копатися в стародавніх книгах, як ви. По-моєму, це сором і ганьба. Нинішнє покоління зовсім не поважає знання минулих років.
— Та вже, це точно, — погодився Зедд. — Я із задоволенням прийду завтра, Ведетта. — Вона знову почервоніла.
— Можливо… Можливо ви
