Бенкет круків - Джордж Мартін

«Але не для тебе. Ти вкрав у мене дружину й збезчестив її, то я вкраду твою. Заберу собі найвродливішу жінку на світі».

Джеймі

Поля під мурами Дарі були знову оброблені. Спалені посіви переорали, й пластуни доповіли, що бачили жінок, які сапали на ріллі, та запряжений волами плуг, який під лісом піднімав цілину. Охороняла його дюжина озброєних сокирами селян.

Заки валка на чолі з Джеймі досягла замку, всі працівники вже заховалися за його мурами. Брама Дарі була зачинена, як перед тим брама Гаренхолу. «Прохолодну зустріч влаштували мені родичі».

— Сурми в ріжок,— скомандував Джеймі. Сер Кенос Кайський, відв'язавши ріжок Герока, дмухнув у нього. Чекаючи на відгук із замку, Джеймі роздивлявся над барбаканом розмаяний прапор кузена — брунатний з малиновим. Схоже, Лансель узяв собі четверний герб, поєднавши лева Ланістерів і ратая Дарі. В цьому відчувалася дядькова рука, так само як і у виборі нареченої. Дім Дарі правив на цих землях ще відтоді, як андали перемогли перших людей. Без сумніву, сер Кеван добре тямив, що синові значно легше буде прижитися, якщо селяни бачитимуть у ньому продовжувача давнього роду, який землі отримав у шлюбі, а не за королівським указом. «Томеновим правицею слід було Кевана ставити. Гарис Свіфт — жаба, і моя сестра дурепа, якщо цього не розуміє».

Замкова брама помалу розчинилася.

— Братикові нема де розмістити тисячу людей,— мовив Джеймі до Дужого Вепра.— Станемо табором під західним муром. Периметр обкопати ровом і загородити частоколом. У цих краях ще чимало зграй беззаконників.

— Тільки божевільні полізуть на таку силу, як у нас.

— Божевільні чи голодні.

Поки не дізнається більше про цих беззаконників і їхню чисельність, Джеймі не збирається ризикувати в питаннях оборони.

— Обкопати і загородити,— повторив він, а тоді пришпорив Гонора до брами. Поряд з ним скакав сер Дермот, тримаючи королівський штандарт з оленем і левом та сер Гуго Ванс із білим штандартом королівської варти. Рудому Ронету Джеймі доручив доправити Вайліса Мандерлі в Дівостав, щоб навіть і не бачити його більше.

Пія їхала зі зброєносцями Джеймі — на мерині, якого їй підібрав Пек.

— Іграшковий замок,— долинув до Джеймі її голос. «Вона в житті не бачила нічого, крім Гаренхолу,— подумалося Джеймі.— Всі замки в королівстві здаватимуться їй маленькими, окрім хіба Кичери».

Те саме сказав і Джосмин Пеклдон.

— Не суди за Гаренхолом. Гарен Чорний будував усе велике.

Пія слухала урочисто, як п'ятирічна дівчинка слухає урок своєї септи. «А вона така і є — маленька дівчинка в тілі дорослої жінки, пошрамована й пострашена». Але Пек, схоже, закохався. Джеймі підозрював, що хлопчина не знав ще жінки, а Пія й досі доволі приваблива — якщо рота не розтуляє. «Нічого страшного не станеться, думаю, якщо він з нею переспить — з її згоди, звісно».

У Гаренхолі один з людей Гори-на-коні хотів зґвалтувати дівчину й був, здається, щиро здивований, коли Джеймі звелів Іліну Пейну відрубати йому голову. «Та я її мав уже сотню разів,— повторював він, коли його штовхали навколішки.— Сотню разів, м'лорде. Ми всі її мали». Коли сер Ілін простягнув Пії його голову, дівчина посміхнулася потрощеними зубами.

Замок Дарі кілька разів під час бойових дій переходив з рук у руки, одного разу був спалений і щонайменше двічі пограбований, та Лансель не гаяв часу, направляючи шкоду. Брама в замку була новенька, з нетесаних дубових дощок, окутих залізом. На місці старої спаленої стайні вже росла нова. Замінили і сходи у фортецю, і віконниці на багатьох вікнах. Де-не-де ще траплялося почорніле від вогню каміння, але з часом дощ змиє і ці сліди.

Всередині замку, на фортечних валах, походжали арбалетники — одні в малинових плащах і з левами на гребенях шоломів, а інші в сіро-синіх кольорах дому Фреїв. Джеймі їхав через двір, і з-під копит Гонора порскали кури, десь мекали вівці, а селяни кидали похмурі погляди. Озброєні селяни, як він не міг не помітити. Хто косами, хто дрючками, а хто небезпечно гострими мотиками. Траплялися і сокири, а ще він помітив кількох бороданів з червоними семикутними зірками, пришитими на брудні подерті сорочки. «Знов кляті горобці. Звідки вони всі беруться?»

Дядька Кевана не було й знаку. Ланселя теж. Назустріч вийшов тільки мейстер у сірій мантії, яка ляпала об худі ноги.

— Лорде-командувачу, для Дарі велика честь цей... неочікуваний візит. Вибачте, що не підготувалися. Ми так зрозуміли, що ви їдете в Річкорин.

— Замок Дарі був мені по дорозі,— збрехав Джеймі. «Річкорин почекає». Якщо так трапиться, що облога закінчиться ще до того, як там з'явиться Джеймі, йому не доведеться піднімати зброю проти дому Таллі.

Стрибнувши на землю, Джеймі передав Гонора конюшому.

— Дядько тут? — запитав він, навіть не називаючи імені. Сер Кеван — єдиний дядько, що в нього лишився, останній зацілілий син Тайтоса Ланістера.

— Ні, мілорде. Сер Кеван поїхав одразу по весіллі,— мейстер потягнув ланцюга на шиї, наче той став затісний.— Певен, лорд Лансель зрадіє вам і... і вашим доблесним лицарям. Хоча мушу зізнатися, що Дарі стількох не прогодувати.

— Харчі в нас свої. А ви...

— Мейстер Отомор до ваших послуг, мілорде. Леді Амері хотіла сама вийти вас привітати, але зайнята приготуваннями до бенкету на вашу честь. Вона дуже сподівається, що ви з лицарями й капітанами приєднаєтеся сьогодні ввечері до нас за столом.

— Гаряча страва — те, що треба. Дні тепер холодні й вогкі,— мовив Джеймі, роззираючись у дворі й поглядаючи на бородатих горобців. «Забагато їх. І Фреїв також забагато».— Де мені шукати Глибу?

— Нам доповіли, що бачили за Тризубом беззаконників. Сер Гарен узяв п'ять лицарів і двадцять лучників і поїхав розібратися.

— А лорд Лансель?

— Він молиться. Його милість не дозволяє турбувати його, коли він молиться.

«Вони з сером Боніфером знайдуть спільну мову».

— Дуже добре.

З кузеном можна буде й пізніше поговорити.

— Проведіть мене в мої покої і звеліть принести купіль.

— Якщо ваша ласка, мілорде, ми оселили вас у Ратайській фортеці. Я покажу дорогу.

— Дорогу я знаю.

Джеймі вже бував у цьому замку. Вони з Серсі гостювали тут двічі — одного разу разом з Робертом дорогою у Вічнозим, а вдруге на зворотному шляху на Королівський Причал. Як на замок, він і справді