Бенкет круків - Джордж Мартін
«Він принижує Г'юета, як принижував мене»,— подумав капітан, пригадуючи, як плакала його дружила, коли він бив її. На Чотирьох Щитах часто трапляються шлюби між родичами, так само як серед залізнородних, отож одна з цих голих подавальниць цілком може виявитися дружиною сера Толберта Сері. Одна справа — вбити ворога, зовсім інша — збезчестити. Віктаріон стиснув кулака. Рука була закривавлена: кров з рани просочила бинти.
А Юрон на помості, відіпхнувши свою шльондру, виліз на стіл. Капітани одразу почали грюкати кубками об стіл і тупотіти ногами.
— ЮРОН! — горлали вони.— ЮРОН! ЮРОН! ЮРОН!
Перед очима мов царезбори повторювалися.
— Я присягнувся віддати вам Вестерос,— заговорив Вороняче Око, коли ревисько стихло,— й ось вам перший ласий шматочок. Крихітний, так... але ми ще побенкетуємо, поки ніч не прийшла!
Вздовж стін ясно палали смолоскипи, й так само палав Юрон, зблискуючи синіми вустами й синім оком.
— Кракен, щось ухопивши, вже не відпустить. Колись ці острови належали нам — і тепер вони знову наші... але нам потрібна сила, щоб їх утримати. Підведіться, пане Тарасе Гарло, лорде Сірого Щита!
Тримаючи руку на місячному камені на руків'ї свого меча, Лицар зіп'явся на ноги.
— Підведіться, Андрику Несміяне, лорде Південного Щита!
Андрик, відіпхнувши своїх жінок, скочив на ноги, нагадуючи гору, що зненацька виросла з моря.
— Підведіться, Мароне Волмарку, лорде Зеленого Щита!
Волмарк, безбородий шістнадцятирічний хлопчак, устав невпевнено, більше схожий на лорда зайців.
— Підведіться, Ньюте Голярю, лорде Дубового Щита!
В очах Ньюта з'явився сторожкий вираз, так наче Голяр очікував злого жарту.
— Лорд? — прохрипів він.
Віктаріон очікував, що Вороняче Око зробить лордів зі своїх людей — Кам'янорука, Рудого Весляра, Ліворукого Лукаса Кода. «Король мусить бути щедрий»,— переконував він себе, але інший голос прошепотів: «Юронові дари отруйні». Прокрутивши ситуацію в голові, Віктаріон усе збагнув. Лицар — обраний спадкоємець Книгогриза, Андрик Несміян — права рука Данстана Драма. Волмарк — жовторотий хлопчак, але по материнській лінії він має кров самого Гарена Чорного. А Голяр...
Віктаріон ухопив його за руку.
— Відмовся!
Ньют глянув на капітана так, наче той збожеволів.
— Відмовитися? Від земель і титулу? А ви мене лордом зробите?
Вивільнившись, він підвівся, гріючись у підбадьорливих вигуках.
«А тепер він краде і моїх людей»,— подумав Віктаріон.
А король Юрон, попросивши в леді Г'юет повний кубок вина, високо підніс його над головою.
— Капітани й королі, підніміть кубки за лордів Чотирьох Щитів!
Віктаріон випив з усіма. «Не буває вина солодшого, ніж відібране у ворога»,— хтось йому так колись сказав. Чи то батько, чи то брат Балон. «Одного дня я питиму твоє вино, Вороняче Око, відібравши в тебе все, що тобі любе». Та чи є в Юрона бодай щось, по-справжньому йому любе?
— Завтра ми готуємося плисти далі,— казав король.— Наповніть діжки джерельною водою, заберіть усі до останнього лантухи зерна й бочки яловичини, а ще стільки овець і кіз, скільки поміститься. Поранені, які ще мають силу гребти, сядуть на весла. Решта лишаться тут — утримуватимуть острови від імені нових лордів. Незабаром Торволд і Рудий Весляр повернуться і привезуть ще провізії. Дорогою на схід палуби наші смердітимуть свинями й курчатами, зате назад ми припливемо з драконами.
— Коли? — почувся голос лорда Родрика.— Коли це буде, ваша світлосте? За рік? За три роки? За п'ять? Ваші дракони на тому кінці світу, а осінь на порозі.
Книгогриз вийшов наперед, озвучуючи можливі ризики.
— Редвинська протока охороняються галерами. Дорнське узбережжя — голе й пустельне: чотириста льє нуртин, і скель, і підводних мілин, де не знайти безпечного місця, щоб причалити. А далі піджидають штормові Східці, де гніздяться лісянські й мирські пірати. Якщо ми відпливемо на тисячі кораблів, на той бік вузького моря дістануться, може, три сотні... а тоді що? Нам не зрадіють ні в Лісі, ні у Волантисі. Де брати питну воду й харчі? Та перший-ліпший шторм розкидає нас по всіх усюдах.
На синіх Юронових вустах заграла посмішка.
— Той шторм — це я, мілорде. Перший і останній. «Тиша» здійснювала і довші мандрівки, і набагато ризикованіші. Чи ви забули? Я плавав у Курному морі й бачив Валірію.
Всі знали, що у Валірії і досі панує Руїна. Саме море там кипить і парує, а землю опосіли біси. Подейкували, що моряк, який бодай одним оком побачить над водою вогненні гори Валірії, незабаром помре жахливою смертю, проте Вороняче Око побував там — і повернувся.
— Справді? — дуже тихо перепитав Книгогриз.
Синя Юронова посмішка зникла.
— Книгогризе,— мовив Юрон у тиші,— ліпше б ти носа зі своїх книжок не витикав.
Віктаріон, відчувши хвилювання в залі, звівся на ноги.
— Брате,— прогуркотів він.— Ти не відповів на питання Гарло.
— Ціни на рабів зростають,— знизав плечима Юрон.— Продамо в лісі й Волантисі своїх рабів. Виручених коштів і здобичі з оцих островів має бути достатньо, щоб купити провізію.
— То ми перетворилися на работоргівців? — поцікавився Книгогриз.— І заради чого? Заради драконів, яких ніхто не бачив? Ганятимемося на краю світу за маренням якогось п'яного матроса?
Слова його викликали схвальне бурмотіння.
— Невільнича бухта далеко,— гукнув Ральф Кульга.
— І дуже близько до Валірії,— крикнув Квелон Іамбл.
— А Небосад поряд,— сказав Фралег Дужий.— Пропоную пошукати драконів там. Золотих!
— Навіщо плисти кудись через цілий світ,— мовив Альвін Шарп,— коли перед нами Мандер?
— Старгород багатший,— стрибнув на ноги рудий Ральф Стоунгавз,— а Арбор ще багатший. Флот Редвина далеко. Простягни руку — і рви собі стиглі плоди Вестеросу.
— Плоди? — синє око короля почорніло.— Лише боягузи крадуть плоди там, де можуть забрати собі весь сад.
— Ми хочемо Арбор,— сказав Рудий Ральф, і його підтримали інші. Вороняче Око дочекався, поки стихне крик, а тоді зістрибнув зі столу, схопив за руку свою шльондру й потягнув її геть із зали.
«Втік як пес, підібгавши хвоста». Здавалося, Скелястий престол, такий надійний ще мить тому, захитався під Юроном. «Не попливуть вони за ним у Невільничу бухту. Може, вони й не такі дурні собаки, як я боявся». Думка була така радісна, аж Віктаріону захотілося її обмити. Він випив
