Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна - Роджер Желязни

Я зайнявся своєю тарілкою і встиг проковтнути ще трохи, поки Найда заговорила знову:

— Тобто, треба розуміти, що ви увечері не завітаєте поговорити?

— Не можу, — сказав я. — На мене цього вечора чекає купа невідкладних справ.

— Вірю, що у вас багато справ, — сказала вона. — Та хіба це означає, що ми не можемо з вами поговорити?

— Це залежить тільки від того, як складатимуться справи. Я наразі дуже заклопотаний, а до того ж маю незабаром залишити місто.

Вона ледь помітно сіпнулась. Я був упевнений, що Найда хотіла запитати мене, куди збираюся вирушити, але, поміркувавши, не зробила цього.

Помовчавши, вона мовила:

— Дуже невчасно. То ви відмовляєтеся від моєї пропозиції?

— А домовитися можна лише сьогодні ввечері? — запитав я.

— Ні, але я розумію, що вам загрожує небезпека. Чим скоріше виступите проти свого ворога, тим скоріше будете спати спокійно.

— Гадаєте, що небезпека загрожує мені тут, в Амбері?

На мить Найда завагалась, а тоді проказала:

— Ніхто і ніде не може бути в безпеці, якщо має достатньо рішучого та вмілого ворога.

— Ви відчуваєте, що це місцева загроза? — я продовжував допитуватися.

— Я попросила вас назвати особу, — заперечила вона. — Вам краще знати, хто це.

Я негайно відступив. Надто проста пастка, зрозуміло, що Найда її помітила.

— Ваші слова дали мені поживу для роздумів, — промовив я, знову беручись до їжі.

Трохи згодом завважив, що Білл дивиться на мене так, наче хоче щось мені сказати. Я майже непомітно хитнув головою, і він, здається, мене зрозумів.

— Тоді за сніданком? — почув я Найду. — Ця подорож, про яку ви згадали, може виявитися дуже ризикованою. Добре було б вирішити все, перш ніж вирушите в дорогу.

— Найдо, — вимовив я, коли проковтнув те, чим набив рота, — хотів би з’ясувати все, що стосується моїх благодійників. Якщо ви хочете, щоб я обговорював це з вашим батьком...

— Ні! — вона враз зупинила мене. — Він про це нічого не знає.

— Дякую. Ви маєте зрозуміти мою цікавість щодо того, на якому рівні розроблений цей план.

— Вам не треба копати глибше, — зауважила Найда. — Це суто моя ідея.

— Враховуючи те, що ви казали раніше, у мене склалося враження, ніби ви маєте тісні зв’язки з розвідувальними службами Беґми...

— Ні, — заперечила вона. — Лише звичайні. Пропозиція лише моя.

— Але хтось же мав... надихнути вас на такий проект.

— Це пов’язано із секретною зброєю.

— Тоді я маю більше довідатися про неї.

— Я запропонувала вам послугу і пообіцяла абсолютну анонімність. Щодо засобів, то не вдаватимусь у подальші подробиці.

— Якщо ідея належить тільки вам, то, наскільки розумію, і зиск із неї маєте отримати лише ви. Яким чином? Який ваш інтерес?

Найда подивилася кудись убік і довгенько нічого не відповідала.

— Ваше досьє, — промовила нарешті. — Ніколи не читала чогось... захопливішого. Ви — один із небагатьох в Амбері мого віку, і ви жили життям, сповненим пригод. Навіть не можете уявити, які нудні документи я зазвичай читаю — звіти про сільське господарство, показники торгівлі, перевірки асигнувань... У мене нема справжнього спілкування в компанії друзів. Я маю завжди бути готова прибути на виклик. Якщо відвідую якийсь захід, то, насправді, займаюся державними справами, так чи інакше. Читала й перечитувала ваше досьє, і ви мене зацікавили. Я... я просто захопилася вами! Знаю, що то здається безглуздим, але це правда. Побачивши деякі останні звіти і зрозумівши, що вам може загрожувати небезпека, я вирішила допомогти, якщо зможу. Маю доступ до усіх державних таємниць. І одна з них дасть мені змогу допомогти вам. Якщо я її застосую, це буде на вашу користь, а Беґмі не зашкодить. Але обговорювати ці питання надалі було б із мого боку державною зрадою. Я завжди хотіла познайомитися з вами й відчула ревнощі, коли ви сьогодні вирушили на прогулянку з моєю сестрою. І все ще хочу, щоб ви зайшли до мене пізніше.

Я подивився на неї довгим поглядом. Тоді підняв келих так, наче пив до неї, і пригубив вина.

— Ви... дивовижна, — промовив я. Не міг вигадати, що б іще таке сказати. Це була або імпровізація, або правда. Якщо це правда, то звучить трохи патетично; якщо ні, то це був чудовий взірець блискавичної вигадки, розрахованої на те, аби вразити мене в найбільш незахищене місце, у самісіньке моє его. Вона заслуговувала або на мою симпатію, або на обачне захоплення. Тому вирішив додати: — Хотів би познайомитися з тим диваком, який складає про мене звіти. Це може бути справжній креативний талант, що марнується серед канцелярщини.

Вона усміхнулася, теж підняла келих і легенько торкнулася ним мого.

— Поміркуйте над цим, — сказала вона.

— Можу чесно сказати, що я вас не забуду, — промовив я.

Ми обоє нахилилися над тарілками, і наступні п’ять хвилин я присвятив тому, що намагався надолужити згаяний час. Білл чемно не заважав мені це робити. До того ж, гадаю, він вичікував, аби переконатися, що мою розмову з Найдою справді закінчено.

Зрештою Білл підморгнув мені.

— Маєш хвилинку? — запитав.

— Боюся, що так, — зітхнув я.

— Навіть не питатиму, чи по той бік столу в тебе справи, чи флірт.

— Флірт, — відказав я, — але пов’язаний із дуже дивною справою. Не розпитуй, бо пропущу десерт.

— Я коротко, — пообіцяв Білл. — Коронація у Кашфі відбудеться завтра.

— Бачу, ми не гаємо часу...

— Так. Трон посаде такий собі джентльмен на ім’я Арканз, герцог Шедбурнський. У різні роки він належав до урядів Кашфи, на відповідальних посадах. Тож знає, як діє державний механізм, і є далекою ріднею одному з колишніх монархів. Із бандою Джасри він не ладнав, і доки вона була при владі, переважно залишався у своєму віддаленому маєтку. Не турбував її, а вона не чіпала його.

— Розважливо.

— Він фактично поділяв її погляд на проблему Ереґнора, і про це добре знають у Беґмі...

— Поясни нарешті, — я перервав його, — в чому полягає питання з тим Ереґнором?

— Це їхня Ельзас-Лотарингія[101], — відповів Білл, —