Страта - Марина та Сергій Дяченко

— ...за версту не підпускати до педагогіки. Це все, пані Хміль, вам ясно?..

— Хочете, розповім анекдот? — раптом запропонувала Ірена. — Прибігає студент у медпункт. «Швидше! Там пані Карательку вкусила гадюка!..» А медсестра йому так флегматично: «Я цій гадюці вже нічим допомогти не зможу...»

Короткі гудки. Виявляється, в трубці ось уже кілька хвилин нікого немає — вона говорить у порожнечу...

Ірена поклала слухавку на важіль.

Під час так званого інструктажу вона не раз і не два питала у пана Петера: наскільки МОДЕЛЬ реальна? І щоразу отримувала одну і ту ж незрозумілу відповідь: не більше, ніж будь-яка модель... Хоча геніальність пана Анджея полягає саме в тому, що модель, як би це сказати точніше... багатофункціональна, внутрішньо несуперечлива і, певною мірою, самодостатня... Сучасний стан науки, говорив збуджено пан Петер, не дозволяє повноцінно працювати з таким рівнем моделювання. Пан моделятор, можливо, сам не усвідомлює... що цей колосальний прорив рівносильний нищівній поразці...

Обізвався телефон. Ірена машинально підняла слухавку:

— Алло!

Мовчання. Тиша.

— Алло, я слухаю!

Короткі гудки.

Був час (вона саме вчилася в аспірантурі), коли Анджею раптом навперейми стали дзвонити молоденькі дівчата. А в комплекті з ними — і юнаки. Ірена кілька разів пожартувала на цю тему, але Анджей тих жартів не сприйняв. У той період він узагалі не розумів жартів; Ірена не знала, що їй робити — ревнувати чи насміхатися, а може, вдати, що нічого не відбувається...

Потім ця компанія молоді раптом заявилась до них у гості. Їх було десятеро, Ірена полишила будь-які спроби напоїти гостей чаєм і тільки здивовано спостерігала, як вони хвилюються, ніби перед іспитом, медитують по кутках і передають одне одному якісь наспіх видані брошури...

Потім вона ненадовго усамітнилася на кухні і, повернувшись, застала серед гостей демонстративну сценку. Двоє хлопців утримували третього, але це не була звичайна бійка — поруч метушилася дівчина з мотузяним нагаєм у руці, нещадно шмагала крісло, кричала, буцімто вимагаючи від хлопця якихось зізнань, вигукувала незрозумілі питання. Ще двоє дівчат застигли обабіч дверей, стискаючи пластмасові пістолети, а решта компанії забилася під стіл і звідти напружено спостерігала за тим, що відбувається...

Анджей стояв, схрестивши руки на грудях, і виглядав вдоволеним.

Дурне оте дійство тривало години три; нарешті присутні вичерпали всю снагу і, знову ж таки, відмовившись від чаю, розійшлися.

— Ти міг би хоч раз змоделювати що-небудь пристойніше? — запитала вона, коли зачинилися двері за останнім гостем.

Він підвів брову:

— А що, наприклад?

— Якесь спокійне життя, — сказала вона втомлено. — Хоч місяць. На морі. У відлюдному місці, в будиночку на березі, і щоб довкола кричали лише чайки...

— Гм...

Він зібрався і пішов, і вона вирішила, що він образився. Але вже назавтра був потяг, а ще через день вона вражено бродила по маленькому будиночку, прискіпливо вивчала вміст холодильника, перевіряла ногою температуру морської води.

— Анджею... От бачиш... Але навіщо ж сприймати все так прямолінійно?

Він кидав у море камінці і не помічав її вдячної усмішки.

Думав про своє.

На журнальному столику вона виявила грудневу газету. Переглянула — і, вражена, ледь не сіла на черепаху.

Газета «Вечірнє місто», знайома до останнього рядочка, спокійна щоденна газета, здалась їй розгорнутим висновком судово-медичної експертизи.

«Видобуте з колодязя тіло перебувало в четвертій стадії розкладання і мало на собі сліди...»

«...Нові жертви. Їхні прикмети: хлопчик близько десяти років з ознаками насильницької смерті, русявий, був одягнений...»

«Ми не мусимо відвертатися. Ні гидливість, ні страх, ні байдужість... Ті, хто хоч раз переступили визначену законом межу, — усіх спостигне правосуддя... За активної допомоги... Ти і твій сусіда — ніхто не має залишатися осторонь, і тільки тоді...»

І наостанок:

«Учора в ратуші відбулося засідання міської ради. Розглядалися питання фінансування правоохоронних структур... нові джерела поповнення міської скарбниці... затверджений законопроект, згідно з яким буде налагоджено цільове переміщення засуджених — підприємствам і організаціям для відповідних цілей, у тому числі... розширені мотиваційні списки для передачі засуджених до смертної кари у користування громадянам з гемоглобіновою залежністю... за умови дотримання... розгляду в кожному окремому випадку».

Ірена відклала газету. Взяла знову, подивилася на число, вивчила склад редколегії, прочитала адресу редакції та друкарні, якісь технічні дані...

Якщо модель носить на собі відбиток особистості моделятора, то що ж тоді трапилося з Анджеєм в останні перед експериментом місяці?..

Вона спохопилася. Глянула на годинник — скоро стемніє. Моделятор не з’явився, її місія на межі провалу, і все дужче болить голова...

Задзявкав у дворі Сенсей. Не загавкав — саме задзявкав, як пещена болонка...

До речі, невже змінений характер песика — теж відбиток неясних бажань її колишнього чоловіка?

Посеред двору сусідський Валько намагався відібрати у Сенсея палицю. Песик мотав головою, Валько азартно сопів; секунда — і палиця полетіла далеко в кущі, а за нею з дзявканням погнався вдоволений колишній (чи майбутній?) вовкодав...

Побачивши