Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фентезі » Страта - Марина та Сергій Дяченко

Страта - Марина та Сергій Дяченко

Читаємо онлайн Страта - Марина та Сергій Дяченко

Вона стомилася. Ліжко чомусь не вселяло довіри — можливо, через пляму, якої на її наволочці ніколи не було. Притримуючись за скрипливі перила, Ірена зайшла в кабінет, увімкнула комп’ютер у надії відшукати на диску власний твір — але не знайшла. Нічого зі свіжих речей, навіть незакінченої повісті...

Вона лягла на канапу, натягнувши плед до підборіддя.

Чути було, як у передпокої стукає хвостом Сенсей.

Треба подумати. Трохи часу... Усе зв’язати. Усвідомити.

Модель. Оце все — МОДЕЛЬ?!

Вона потягнулася до телефону. З пам’яті набрала номер довготелесого професора східної літератури. Чекаючи зв’язку, всміхнулась подумки. Це ж треба... Зараз перевіримо...

— Ірена?! Ви вже повернулися? Це ж чудово!

Вона сіла на канапі, бездумно кутаючись у плед.

— Я такий радий вас чути! Ваші студенти вас чекають... Правда, Карателька стоїть на вухах, бо триместр уже п’ять тижнів як почався... Ірено, як ви з’їздили?

— Добре, — сказала вона розгублено. — Дякую...

— Коли вас чекати? Із торбою вражень, із сувенірами? — голос професора став грайливим.

Ірена зам’ялась:

— Власне... а коли зручніше?

— Завтра, звичайно! Відразу ж приходьте до інституту. Не слід давати Карательці зайвого приводу... Може, буде краще їй просто зараз зателефонувати?..

— Так-так... — пробурмотіла Ірена мимохіть. — Так... я теж рада... вас чути.

— Може, розповісте хоч коротенько? — професор заусміхався в слухавку.

— Ні... вибачте, я дуже втомилася... Завтра.

— Гаразд... тоді до завтра. Нехай щастить...

— І вам... також...

Вона перевела подих.

Оце вже цікавіше. Теж, як і все, — МОДЕЛЬ? Змодельований професор?

Вона знову ж таки з пам’яті набрала давній телефон Анджея. (Це ж треба — забути не вдалося...)

Ніхто не брав слухавку. Ірена замислилась і згадала ще два телефони, за якими Анджея можна було впіймати.

Той же результат. Довгі гудки.

Через кілька годин геть стемніє. Авжеж, бо... як там казав професор? Триместр уже п’ять тижнів як почався? Жовтень...

Її охопив страх — крижаний і раптовий. Сорочка миттєво прилипла до спини (як вона дозволила себе втягнути!). Чому вона просто не відмовилася відразу ж?! Зараз — це галюцинація, чи вона «в тканині моделі»? Над ким тут проводять експеримент?!

З-під канапи виповзла черепаха. Зиркнула на Ірену безглуздим блискучим оком; Ірена автоматично ввімкнула настільну лампу, поклала черепаху на серветку...

Час початку експерименту — грудень. Правильно, і календар у спальні свідчить про те саме... Експеримент триває ТАМ місяць, а ТУТ — десять. Все сходиться...

Але хто в біса весь цей час доглядав Сенсея і черепаху?!

Коли стемніє, пертись до пагорба немає сенсу — можна запросто зламати шию. Значить, за кілька світляних годин, що залишилися, будь-що треба відшукати Анджея... Схоже, він утік при її наближенні? Грається в кота і мишки?!

Ірена пройшлася кабінетом. «Ти вдома», говорили очі, але всі інші почуття ніяк не хотіли цьому вірити. Можна було піти на кухню і відкрити банку якихось консервів, але заважала думка про учинене чужими руками безладдя. Розкидане начиння, брудний посуд, якісь ганчірки в кутку...

Ганчірки... Вона почухала кінчик носа.

...Купа попелу у каміні з рештками якоїсь тканини. Що то була за тканина і чому Анджей її палив?

І чи був це Анджей?

Клята загальмованість! «Тітко Ірено, а хіба це були... не ви?»

У той момент вона вирішила, що сусідський Валько або фантазує, або бачив щось не те...

Що він бачив?! А раптом у цій... моделі живе змодельована Анджеєм Ірена?..

Вона перевела подих. Пройшла на кухню; в дальньому кутку лежала купа якогось лахміття. Втім, у Ірени не було ніякого бажання порпатись у ньому...

Кривлячись від огиди, вона згребла ганчірки в пакет і скинула в сміттєву яму. Нехай цей будинок і змодельований чи несправжній — але допускати такий безлад Ірена не бажала.

Посеред двору вона зупинилася, роздумливо втупилася на тополю. Ну нехай, якщо припустити на хвилинку, що ніякої МОДЕЛІ немає, і пан Петер просто оглушив її наркотою на десять місяців, і вона тільки тепер прийшла до тями... Якщо допустити, що це можливо — тоді чому тополя росте не праворуч од воріт, а ліворуч?!

Наскільки МОДЕЛЬ реальна? Де її межі? Наприклад, професор існує? Чи є тільки його голос у слухавці?

В задумі вона повернулася в дім, підійшла до телефону і набрала номер Карательки.

— Нарешті, пані Хміль зволила обізватись...

Із слухавки, здавалося, тягло крижаним протягом. Карателька навіть не вважала за потрібне іронізувати; байдужа холодність у її голосі віщувала найбільші з усіх можливих неприємностей.

Ірена відсторонено вислухала монолог про несумлінність і безвідповідальність та повідомлення про те, що питання про її звільнення майже вирішене. Цікаво: це сама Карателька дихає зараз у трубку, чи зневажливий її голос моделюється на рівні електронних імпульсів?..

Відгуки про книгу Страта - Марина та Сергій Дяченко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: