Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

на місці інциденту надто свіжа? Якщо вони взагалі в стані відрізнити свіжу траву від сухої. В Університеті я бачив, як білий маг може прискорити ріст рослин, але в даному випадку це нічого не пояснювало — чорного такою фігньою не здивуєш. Результатом пошуків став повернений транспорт і багато-багато роботи для штатного емпата.

Увечері я повернувся в їхній Тюкнутий Таун з гидкою думкою, що доведеться-таки добиратися до узбережжя самому. Може, у них хоча би карта околиць є? Тим часом кількість магів у приміщенні НЗАМПІС збільшилася до п’ятнадцяти, і обстановка стала абсолютно нестерпною. Містер Паульс (пристойно вдягнутий чоловік середнього віку) приречено намагався привернути до себе увагу, але зробити хоч щось самотужки емпат не міг. Всі були роздратовані, огризалися, і діло йшло до дуелі. Природньо, для претензій вибрали чужого. Оскільки на вдячність сподіватися вже не випадало, я і не заперечував (заодно перевіримо, наскільки реально добра наука містера Сатала). Ех, вдаримо лихом об землю!

Бандитського вигляду чистильник з татуюваннями на кулаках і без двох передніх зубів першим дозрів для дії і щось незґрабно пожартував. Дотепності від нього і не вимагалося — смисл слів значення не мав, це була лише частина ритуалу запрошення до бійки. Отже, приниження статусу, вихваляння і загрози….

— Тягати гівно — твоя робота, тому сюди і послали, невдаху. До інших справ не дозрів. Маленький ще! Підучив би я тебе, але ліньки шмагати — рука втомиться. А то — підходь, беззубий, дорого не візьму!

Щербатий хлопець зблід, почервонів, а потім вкрився брунатними плямами. Оце я насобачився чорних магів дражнити! Між іншим — особливий шик на дуелі.

Стільці, які загороджували оперативний простір, уже розліталися в різні боки. Емпат самовіддано намагався влізти між нами, але його відтягнули в задні ряди, щоб не псував розваги. По-хорошому, від кидання прокляттями мене утримував саме він — хто знає, як моя магія вплине на білого (Чудесник-то в Хо-Каргу і справді збожеволів). Але багатий життєвий досвід навчив мене мати при собі альтернативу… Уважно слідкуючи за руками чистильника (жести — перша ознака роботи з Джерелом), я витягнув з кишені паперовий згорточок і метнув його в суперника. Той відбив снаряд щитом, тонка оболонка луснула, і мага густо обсипало яскраво-зеленим порошком. Забіяка пчихнув раз, ще раз. Дихай, дихай, мій хороший, це саме те, чого від тебе хочуть!

— Що стається? — захвилювався начальник, але чистильники не мають рефлексів армійських спеців, групової атаки можна було не боятися.

— Це — блокатор в порошкоподібній формі, — зловтішно посміхнувся я (саме так і повинен поводитися справжній бойовий маг!).

Присутні одночасно відсахнулися від постраждалого. Мій суперник сполохано стрепенувся, спробував щось таке начарувати… По нулях. Я почав розминати кисті рук.

— Ну що, мужик, за базар відповідати будемо?

Ніщо не вибиває чорного з рівноваги так, як раптова втрата Джерела (по собі знаю); половина азарту одразу випаровується і ситуація вже не видається такою очевидною.

— А я шо? Я нічо, — одразу стушувався кастрований чарівник.

— Це назавжди? — з хворобливою цікавістю запитали з масовки.

— Ні, але на тиждень — точно.

— Гей! — стрепенувся начальник. — Ти що ж це твориш?! У мене співробітників і так впритиск, працювати нема кому!

Схаменувся, називається. Ну що ж, там, де не спрацювала добра воля, спрацює моральний терор.

— У мене теж робота, важлива, термінова і секретна. Ви мені сприяти повинні! Дайте мені провідника в Ґілад, і я поїду.

І можете тут хоч голяком витанцьовувати.

Напружені погляди схрестилися на чистильнику-невдасі.

— Соркар! А ти ж, здається, якраз їздив на узбережжя? — поцікавився арангенський шеф, і голос у нього був лагідний-лагідний.

Все правильно: маг, який потерпів поразку в поєдинку, для чистильників — людина опущена, а, враховуючи специфічну травму, згадувати цю пригоду Соркарові будуть довго і з задоволенням. Те, що ми не кидалися одне в одного прокляттями, принципового значення не мало.

Бідолаха усвідомив свої вигоди і приречено кивнув.

— А як же Гатай?

Я відмахнувся (цей рух примусив чорних позадкувати ще далі).

— З цим у мене проблем не буде!

— Ти знаєш, що сталося? — прищурився шеф.

— Ні, але здогадуюся. В Хо-Каргу Чудесники переворот готували, ви думали, до вас не докотиться? Там на дорозі сліди якоїсь білої ворожби. Я так думаю, що хтось мимо проїжджав, а ваш хлопець напоровся.

На фізіономіях чистильників з’явився розгублений вираз — хай поганеньке, але пояснення було краще, ніж ніякого, не подобалося їм лише те, що запропонував його чужий.

— Та що вам! Проти бойового мага вони всі — щенята. Головне — бути обережнішими з чужими, особливо — з білими, а ще — слідкувати за їжею, — я тицьнув пальцем в розсипаний порошок, — тому що вони цим ділом теж володіють.

— Соркаре, поступаєш в розпорядження пана Тангора, — ніби нічого не трапилося, продовжив арангенський шеф, — збирай речі, завтра зранку поїдете. І щоб раніше, ніж за тиждень, не повертався.

«Чистильники» швидко, але без втрати гідності, розбіглися, через хвилину в кімнаті залишився лише містер Паульс. Емпат виглядав скуйовдженим і жалюгідним, як пожований кішкою горобець. От кому було, справді, непереливки!

— Вибачте, — спробував посміхнутися він, — я погано контролюю ситуацію.

— Забийте! Ці — в будь якій сраці виживуть, дідька лисого з ними щось станеться. На мій погляд, ваша допомога більше потрібна місцевим жителям.

Хоча би тому, що я ще жодного не бачив зблизька — вони розбігалися, як лише з’являлися чорні маги, і розбігалися на диво швидко, а це вже багато про що свідчило.

— Вперше чорний вчить мене моєї роботи, — у виконанні білого ці слова служили похвалою, а не наїздом.

— Не просто чорний, а спеціаліст з ретроспективної анімації, — поправив його я.