Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова
— Добрий день, шановний. Щось вас у нас давненько не було видно. Очі не бачить, серце не плаче?
— Не знав, що у вас такі серйозні проблеми, що потрібне моє втручання.
— Дякую, аніж ваше, краще взагалі ніякого. Думаєте чиї борги я розгрібаю досі? А от ви, схоже, забули, що змінили місце служби.
— Звідки такі висновки?
— Звідти, що ви досі намагаєтеся командувати моїми співробітниками! Може вам ще і вашу посаду на папірці написати? Виключно для пам’яті.
Маг з акуратним бейджиком «Рем Ларкес», очевидно, починав скипати:
— Я намагався передати юнакові досвід і знання, поки спілкування з вами його остаточно не зіпсувало. Який приклад може подавати чистильник некромантові?!
Почувши розмову на підвищених тонах, присутні відреагували по-різному: більшість поспішила відійти в протилежний кінець вестибюля, а троє — підтягнулися ближче. Чорні любить скандалити і битися, а ще більше люблять дивитися, як б’ються інші.
— Та ви уявити собі не можете, на що здатні некроманти з добре поставленим ударом!
Від переходу на фізичні аргументи учасників суперечки врятував прихід міністра. Пан Міхельсон був звичайною людиною, але від справжніх чорних відрізнявся лише мастю, шумних сварок не терпів і від співробітників, якими не вдавалося керувати, позбавлявся без жалю. Маги моментально перетворилися в миролюбних співбесідників.
Глядачі дружно зітхнули (хтось полегшено, хтось — розчаровано) і потягнулися до дверей, за які зайшло керівництво. В скромному залі зібралися всі п’ять регіональних координаторів, координатори різноманітних служб (загальною кількістю сім штук), сам міністр зі своїм першим замом і двоє запрошених гостей (чи слід вважати Ларкеса за гостя, було незрозуміло — його нової посади ніхто не знав). Чорні, ніби нічого не сталося, розсідалися навколо столу, і тільки хороший емпат зміг би визначити, що скажімо, Головний Цензор готовий був підтримати попереднього господаря Редстона, координатор Аксель — нинішнього, а шефові жандармів було глибоко наплювати і на того, і на другого. Сатал посилав Ларкесу багатообіцяючі погляди.
Міністр дав підлеглим рівно хвилину на те, щоби ті зайняли свої місця.
— Панове! — Пани одночасно прийняли заклопотаний вигляд. — Я думаю, нікому з вас не треба пояснювати, що ситуація в країні критична, і від того, що неминучість кризи було передбачено багато років тому, нікому не легше. Одразу обмовлюся: заходи з запобігання теологічній загрозі пропонувалися нашим міністерством регулярно, але декого в уряді досвід Нінтарка нічому не навчив. На щастя, ротація кадрів, викликана останніми виборами і ситуацією навколо Арангена, привела до влади більш рішучих людей.
Дехто з присутніх з розумінням закивав: міністр юстиції, останній ставленик арангенівських землевласників, півроку тому наклав на себе руки (він був одним з ідеологів «нового підходу», який дозволив кантональній владі економити на службі «очистки»), а провести в уряд нового лобіста деморалізована і збідніла східна фракція не змогла.
Міністр не опустився до того, щоби згадувати лихим словом постійного опонента.
— Ми отримали карт-бланш. Від нас вимагається якнайтерміновіше ліквідувати загрозу державі, — на цьому місці багато хто засумував, — але ситуація не така вже і безнадійна, — тонко посміхнувся міністр. У свій час група експертів вивчила проблему всесторонньо і виробила ряд рекомендацій, про які краще розкаже людина, яка безпосередньо займалася їх реалізацією — мій перший помічник. Прошу!
Ларкес кинув на своїх недоброзичливців багатозначний погляд і вийшов до демонстраційної дошки, на якій уже висіло кілька плакатів. На обличчі колишнього координатора не було звичного для багатьох «лялькового» виразу, і це само по собі привертало увагу. Заново представлений помічник міністра трохи театрально закусив губу, ніби згадуючи щось, а потім звернувся до тих до зібрання:
— Панове! Сказати, що проблема стара, — значить нічого не сказати. Люди регулярно раз за разом намагаються замінити собою господа бога і переробити цей світ відповідно до своїх уявлень про добро і зло. Відповідно до архівних досліджень, перші згадки про організацію, яка ставить ціллю привести людське суспільство у відповідність з божественним замислом належать до часів Білого Халака. Ретельний аналіз історії показує, що реалізація цього вчення завжди здійснювалася через гоніння на носіїв чорного Джерела і масове застосування заборонених магічних практик, а результатом завжди (я підкреслю, панове, завжди!) ставало катастрофічне падіння рівня життя, знищення державності і жертви серед цивільного населення. Тому я хочу, щоб ви всі тут присутні усвідомили: альтернативою в боротьбі з Чудесниками є перетворення Інгерніки в таку саму повчальну казку, якою став Інґерланд короля Ґірейна.
Колишній координатор з деякою гордістю подивився на Сатала, враженого такою довгою і емоційною промовою, і вирішив, що можна вже переходити до справ. Слухачам одразу стало не до міміки чорних магів. Ні, наївних обивателів серед керівництва Суспільної Безпеки не було, але одна справа — розуміти, що перед тобою не безневинні диваки, а інше — усвідомити, які сили є у них в розпорядженні. Тим більше — магія. Білі маги в силових відомствах не приживалися, чорні своїми секретами ділитися не спішили, звичайні ж люди були схильні чарівників недооцінювати.
— Їх основна мета — ритуал, що належить до розряду смертного чаклунства. В чому його суть ми достеменно не знаємо, але самі Чудесники впевнені, що з його допомогою виганяють щось, що вони називають «Світове Зло». В реальності ж ритуал приводить до тимчасового зниження частоти реєстрації потойбічних феноменів з послідуючим різким зростанням її до значень набагато вищих, за початкові. Оскільки між першою стадією і другою може пройти кілька десятків років, неминучий колапс сектанти оголошують підступами злих сил, а вцілілі посвяченні починають готуватися до проведення наступного ритуалу. Всі інші дії Чудесників мають другорядне і тактичне значення. Так, наприклад, змовникам Хо-Карга було обіцяно допомогу в знищенні бойових магів, яких сектантам ненавидять самі по собі, кінцевий результат перевороту посвячених не цікавив.
Тут Ларкес зробив паузу, даючи аудиторії відчути смисл сказаного. Звичайні люди були в шоці — знати про існування божевільних, які рвуться до влади, було само по собі неприємно, виявити ж, що безумцям навіть влада не потрібна — це вже удар. Чорні напружено міркували, яким чином їх збиралися підловити.
— Що саме представляє собою їхня зброя, ми не знаємо, — зло посміхнувся колишній координатор, — зв’язківець повинен був передати її бойовикам безпосередньо перед акцією. Можна допустити, що її ефективність залежить від