Право на шанс - Олена Гриб

Елледіел зіткнулася з князем і він, мабуть, згадав мої слова про плани зареського княжича щодо одруження.

– Княгиня, значить? – процідив крізь зуби.

– Перепрошую? – пискнула кузина.

Ергел Жескар, щоб хоч якось приховати злість, вихопив із її рук келих і випив одним ковтком.

Я остовпіла. Такого розвитку подій не очікувалося.

– Що за гірка погань? – хрокнув князь, відпльовуючись.

– Ет-ть… Вино… Етьєл… – затинаючись, почала виправдовуватися Елледіел.

Потім його знудило. Напевно, доза була занадто великою і організм відмовився її перетравлювати.

Всі загомоніли, забігали навколо нього… І я побачила гарний шанс. Слухняній дочці треба доглядати за хворим батечком, хіба ні?

Вкрасти ключ у метушні було легко. Ергел Жескар почав розбиратися з «отрутою» і до самого вечора не помічав, що його скарб зник.

Кузина ревіла як корова. За її плаксивими розповідями виходило, що келих вона чи то взяла у мене, чи то несла мені – хлюпання носом значно ускладнювало допит. Я, звісно, все заперечувала, хоча і бачила, що мені не дуже вірять.

Ситуацію «прояснив» (відверто кажучи, ще більше заплутав) якийсь пан, якому випало стояти неподалік від того місця, де Елледіел перетнулася з князем. Доброзичливець повідомив, що чітко розчув, як кузина казала про молодого Етьєла. Точно, вона так розгубилася, що визнала: вино їй дав зареський спадкоємець! Ну а тепер вона заперечує все через почуття до нього. Свідок Творцем клявся і таки заробив княжу подяку.

Тож виходило, що саме Етьєл передав Елледіел келих. Хотів її отруїти? Але навіщо, скажіть на милість, комусь труїти далеку родичку князя, у якої ні влади, ні посагу, ні впливу? Інша річ княжна… Нехай Тавенна переходила Данію, та володіння Ергела Жескара були і без того значні. Після смерті прямої спадкоємиці їх би розділили між княгинею, тітонькою Плібією і тітонькою Баріалою – матусею Елледіел. А в Етьєла були певні плани щодо моєї кузини…