Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Олег Євгенович Авраменко

— І так, і ні, государю. Це залежить від конкретної країни. Скажімо, мешканці південних ґрафств Кередіґону були б тільки раді стати ґвидонедцями, бо в Ґвидонеді значно менші податки. А на північних околицях Ґулад Хамрайґу ситуація зовсім інша. Той самий Ґвидонед здавна зазіхає на цю територію, але місцеве населення нітрохи не хоче йти під руку ґвидонедського короля. На сході Тір Алминаху багато розмов про те, що годі вже коритися Дин Гаїлу, настав час відродити Королівство Шелтайн. Зате на півночі сусіднього Ан Валіну згадують Шелтайн лише як частину історії і не прагнуть його повернення. Та загалом, простим людям більше важить їхня належність до місцевої громади — міста або села, де вони мешкають, ніж до того чи іншого королівства.

— У тім-то й річ, — кивнув Енгас аб Брайт. — Люди можуть любити свою родину, свій дім, місцевість, де живуть, але любити цілу країну — це понад їхнє розуміння. Пересічному ридихенцеві ніяк не поясниш, чому Дінас Талбот, розташований за п’ятсот миль на північ, має бути ближчим йому, ніж Ейхал, до якого менше сотні миль. По той бік торфайнського кордону живуть такі ж прості люди, і розмовляють вони так само, як на півдні Катерлаху; а от на півночі вже інша говірка. Кожен король мусить усвідомлювати, що лише невелика частина його підданих сприймає всю країну як самодостатню цінність. Це передовсім шляхта, духовенство й вище міщанство. Також він може спиратися на столичних мешканців, які через особливість свого становища почувають певну причетність до загальнодержавних справ. А народові з провінцій однаково, хто ним править і звідки; головне, щоб не заважав жити та працювати. Якщо королівська влада забезпечить людям мир, спокій та добробут, вони будуть лояльні до неї, справно платитимуть податки й надсилатимуть синів до війська. А як ні — стануть поглядати в бік сусідів або згадають, що колись їхні пращури жили в окремому королівстві.

— Перепрошую, ваша світлосте, — озвалася Ейрін, — та, здається, ви надто катеґоричні. Я зустрічала чимало простих людей, селян і городян, які щиро люблять свою країну.

— Якщо йдеться про ваш Леннір, леді Ейрін, то це цілком можливо. Така мала країна в уявленні людей збігається з поняттям рідної землі, батьківщини. А я кажу про великі території. Можливо, заможний катерлахський селянин або успішний івидонський ремісник і скаже вам, що любить свою країну, та насправді він любить себе в ній, цінує свій добробут і шанує державу, яка своєю зваженою політикою забезпечила йому гарне життя. Проте від бідняків ви цього не почуєте.

— Ні, таки можна почути, — після деяких вагань заперечив Бренан. — І не в якійсь малій країні, а у великій. Маю на увазі Лахлін.

— І що ж на Лахліні? — запитав король.

— Майже всі лахлінці, від багатіїв до жебраків, люблять Лахлін. Не окрему його частину, де народилися й живуть, а всю країну цілком. Називають її благословенною землею — і щиро вірять у те, що вона справді благословенна. Я жив на півдні, в Дервеґу, це велике портове місто, де часто можна зустріти абрадських моряків та торговців, переважно з Кередіґону. Дервеґці здавна звикли до їхньої присутності, проте ставляться до них, як до чужинців, а от мешканців північного Ініс Клиґану мають за своїх, хоч до нього плисти на сто миль далі, ніж до кередіґонських берегів, та й самі клиґанці в Дервеґу велика рідкість. Але вони все одно свої — бо їхній маленький острівець належить до Королівства Лахлін, а тамтешнє населення сповідує Святу Віру. Реліґія для лахлінців надзвичайно важлива, вона відіграє величезну роль у їхньому житті. На Абраді такого й близько немає. Чи не найсерйозніше обмеження, з яким я тут зустрічався, це заборона на продаж книжок, не схвалених Духовною Радою. Та й то в чаклунських книгарнях на неї нітрохи не зважають.

— У багатьох звичайних також, — сказав Енгас аб Брайт. — Принаймні тут, у Катерласі. Ми не даємо духівникам розгулятися, бо на прикладі Лахліну бачимо, до чого це може призвести. Навіть найпобожніший король не хоче одного чудового ранку прокинутись і побачити, що в його країні порядкують попи. У цьому питанні Північ та Південь єдині — духівники мають займатися духовними справами, а до політики їм зась. Адже так, леді Ейрін?

— Саме так, — підтвердила вона. — Південні правителі тримаються з духівниками ще жорсткіше, ніж північні, бо на Півдні народ реліґійніший. Дід Тирнан завжди заохочував мене до суперечок із превелебним Еваном аб Гивелом і дуже радів, коли мені вдавалося загнати його в глухий кут.

В очах короля замерехтіли вогники зацікавлення.

— Ви сперечалися з ним на теолоґічні теми?

— Швидше на філософські. Теолоґія забагато уваги приділяє етиці та обрядам, а мене найбільше займають питання світобудови.

Енгас аб Брайт відпив зі свого келиха ковток соку і сумно глянув на срібну тацю з рештками смаженої оленини. Сам він через свою хворобу мусив їсти варену курятину без спецій та солі.

— Бачу, ви були унікальною юною леді ще й до того, як у вас виявили Іскру. Принцеса, що захоплюється філософією… А скажіть, чи сильно змінився ваш світогляд, відколи ви приєдналися до відьом? Ви вже сприйняли їхню тезу про множинність Китрайлів?

— З цим я не мала жодних проблем, — відповіла Ейрін, краєм ока помітивши, що Фіннела миттю занудьгувала й демонстративно повернулася до своїх сусідів праворуч, лорда Кивіна аб Енгаса та його дружини, леді Бевін вер Малдвин. Попри всі свої недавні зміни, кузина, як і раніше, терпіти не могла філософських розмов. — Мені завжди імпонувала теорія про локальну природу Китрайла. От із чим я справді не погоджуюся, то це з твердженням, що він є проекцією на наш світ якогось Абсолютного Зла.

— Тобто, в Абсолютне Зло ви не вірите?

— Ні, не вірю. Як, до речі, й багато інших сестер. Це положення мінеганської доктрини є досить спірним, бо від нього один крок до дуалізму. Але воно й не оголошується беззаперечною істиною. Взагалі, мінеганська доктрина відрізняється від