Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Олег Євгенович Авраменко

Альсині щоки густо зашарілися. Вона розкрила була рота з очевидним наміром сказати щось різке, та тут її відтіснила вбік сусідка — невисока відьма з коротко підстриженим каштановим волоссям. Ще на початку, роздивившись усіх шістьох маґічним зором, Ейрін подумала, що саме вона є старшою сестрою, бо на вигляд була найдорослішою, а її Іскра сяяла найяскравіше.

— Ти нас затримуєш, Альсо. Дозволь, тепер я. — І з цими словами обняла Ейрін. — Я Брігід вер Камрон, вітаю тебе в нашому колі, сестро.

Далі її привітали інші четверо відьом, а останньою з них, як за віком, так і за силою, була:

— Я, Шаннон вер Давнайг, вітаю тебе в нашому колі, сестро.

Коли Шаннон випустила її з обіймів, Ейрін відійшла трохи назад, поступившись місцем Бренанові. З обличчя сестри Альси миттю зник холодний, зневажливий вираз, і вона приязно всміхнулася:

— Щаслива тебе бачити, Бренане! Я ще з літа чекала на нашу зустріч. Як і всі сестри, я дуже рада, що в нас з’явився брат.

Для зустрічі відьмака не існувало усталених традицій, тому кожна відьма говорила йому щось своє. І одна лише Шаннон, дарма що була наймолодша з них, додумалася висловити співчуття з приводу смерті його батьків.

— А тепер, — знову взяла слово Альса, — прошу всіх до палацу. Ми вже приготували для вас помешкання. Шайно, Бренане, Ґвен, ви зі мною.

Тим часом Шаннон підійшла до Ейрін і взяла її за руку.

— А ти зі мною, — неголосно мовила вона й повернула вбік голову. — Агов, Мораґ, ти теж моя.

Мораґ підійшла до них, і всі троє, як і решта відьом, стали підніматися широкими мармуровими сходами. Озирнувшись, Ейрін переконалася, що слуги вже розібрали їхні речі й подбали про коней, а придворні, яких привів Кивін аб Енгас, взяли на себе турботу про леннірських ґвардійців. Що ж до Ронвен, то вона ще раніше пішла слідом за Фіннелою.

— Ейрін, — смикнула її за рукав Мораґ, — на тебе дивиться Альса. Ну, зроби їй ласку, прикинься, що обурена.

— А з якого дива я маю обурюватися? — не збагнула Ейрін, кинувши швидкий погляд на сестру Альсу, що разом із Шайною, Ґвен та Бренаном йшла трохи попереду. — Здається, в нашій суперечці я їй дужче дошкулила.

— Ідеться не про суперечку, — сказала Шаннон. — А про те, що вона віддала тебе під опіку наймолодшої з тутешніх сестер.

— Ще й укупі зі мною, — додала Мораґ, — найслабшою відьмою серед твоїх супутниць.

— І це мало мене обурити?

— На її думку, так, — підтвердила Шаннон. — Альса ж бо вважає тебе пихатою принцесонькою, якій ударила в голову несподівана могутність.

Вони проминули широкий портик з масивними різьбленими колонами і ввійшли до зали — такої довжелезної, з таким височенним склепінням, що Ейрін аж дух захопило. Три ряди стрілчастих вікон, які зовні здавалися вікнами горішніх поверхів, насправді виходили до цієї зали, проте їх бракувало, щоб освітити її по всій довжині, тому в люстрах під стелею горіли численні маґічні світильники. Зала була порівняно малолюдною: крім двох десятків відьом, що ґрупами по троє розходилися в різні боки, та мовчазних вартових, що непорушно стояли уздовж стін, тут перебувало ще близько дюжини придворних, які, вочевидь, спостерігали за відьмами крізь широкі двері, а тепер вдавали, буцімто поспішають у своїх справах. Та й цих присутніх цілком вистачало, щоб відлуння їхніх кроків і розмов заповнило все приміщення гучним нерозбірливим гамором, створюючи враження, ніби десь попереду зібрався великий натовп.

— Вражає, правда ж? — озвалася Шаннон, повівши їх навскоси. — Велично, але геть непрактично. Через жахливу акустику, в Головній Залі не влаштовують ніяких заходів, єдине її призначення — приголомшувати гостей. Як і всі, я послуговуюсь іншими виходами. І вам також раджу.

— А чому ми не йдемо разом? — запитала Ейрін. — Нас що, оселили в різних місцях?

— Ні, в одному. В гарному п’ятиповерховому корпусі, який з невідомих причин називають Відьомською Вежою. Ну, власне, чому „відьомська“, я розумію — бо там здавна мешкають відьми. А от звідки взялася „вежа“, не збагну. Ця будівля нітрохи не схожа на вежу.

— Так само, як Королівське Крило зовсім не схоже на крило, — зауважила Мораґ. — Усі назви чистісінька умовність.

— А що ж до твого питання, Ейрін, — вела далі Шаннон, — то в Рінанхарі все так заплутано, що з одного місця в інше можна пройти багатьма шляхами, і кожен обирає їх на свій смак. Я переконана, що мої найкоротші. От побачите.

Вони звернули в одну з бічних ніш зали, піднялися по сходах на третій поверх і рушили справжнім лабіринтом з коридорів, звертаючи то праворуч, то ліворуч. Що далі від Головної Зали, то частіше їм зустрічалися люди — придворні, слуги та чиновники, які при їхньому наближенні шанобливо вклонялися. Повз слуг вони проходили, мовби не помічали їх, а придворним та чиновникам відповідали легкими кивками. В усіх країнах Абраду відьми прирівнювалися до принцес, проте в Катерласі, як і в решті королівств Мінеганської П’ятірки, це була не просто традиція — такий статус відьом визначався законом.

— От клята Альса! — раптом лайнулася Мораґ, коли вони проминали криту ґалерею, що тяглася над плацом, де проходили військовий вишкіл якісь юнаки Ейріниного віку та на рік-два молодші, мабуть, діти тутешніх придворних. — Яке ж вона стерво! Та я їй очі видряпаю!

— А що таке? — запитала Ейрін.

— Вона ж на мене натякала, я лише зараз це докумекала. Коли Альса стала розсилати ті свої листи, я не витримала й написала їй, що вона верзе дурниці, порадила зачекати на зустріч із тобою, а тоді вже робити висновки. Мовляв, навіть Шайна, якій страшенно не подобається сама думка про Первісну, мусила визнати очевидний факт. Також я додала, що в мене, як і в інших сестер, просто язик не повертається називати тебе меншою. А бісова Альса перекрутила мої слова казна-як. Це справжнісіньке свинство!

— Загалом, вона нормальна, — сказала