Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Олег Євгенович Авраменко

— Десь такою я тебе й уявляла. Правда, трохи більше схожою на принцесу.

— Я ніколи не була схожа на принцесу, — сказала Ейрін, умостившись на дивані поруч із Шаннон. — Кузина Фіннела завжди кепкувала з мене, що я скидаюся на дочку зубожілого поміщика.

— Ні, не сказала б. Ти точнісінько така, якою й має бути юна відьма. Ніби змалечку виховувалася на Тір Мінегані. Тобі ж відомо, що ти перша за останні дев’ять століть відьма, що зросла поза Сестринством?

— Так, Шайна розповідала. Хоча вона вважає, що Шінед вер Ейвен рахувати не слід, бо її Іскра пробудилась у вісім років, і дівчинці просто пощастило, що батьки вчасно схаменулись і негайно повезли її в Карраґшір, до тамтешніх сестер.

— Може, й так, — не стала заперечувати Шаннон. — Та й у будь-якому разі, вона ще була мала. І, мабуть, чула розмови про те, що вона відьма, але батьки відмовилися віддавати її на Тір Мінеган. А от ти нічого не знала, вважала себе звичайною дівчиною. Певно, для тебе було справжнім шоком, коли ти почула про свою Іскру?

— Я б не назвала це шоком, — відповіла Ейрін, узявши з кришталевої вази на столику червоне яблуко. — Просто це була найщасливіша мить у моєму житті. Наступного дня після приїзду Шайна прийшла до моєї кімнати, розбудила мене і, замість „доброго ранку“, сказала: „Вітаю тебе в нашому колі, сестро.“

— І ти відразу все збагнула? Спросоння?

— Можеш не вірити, але так. Я ж читала в книжках, що цими словами відьми зустрічають малих сестер, коли їх везуть на Тір Мінеган. І в своїх мріях уявляла, що маю Іскру, яка з невідомих причин загубилася ще в давні часи. Розуміла, що все це дурниці, що насправді цього бути не може… однак сталося. — Ейрін зробила паузу, відрізала срібним ножиком невеличкий шматок яблука і з’їла його. — Принцесою я почувалася не на своєму місці. Мене змалечку навчали займатися державними справами, я була старанною ученицею, але моя душа до цього не лежала. Мені завжди кортіло іншої влади — не над людьми, а над чарами.

Шаннон проникливо подивилася на неї.

— Як я розумію, ти підводиш до того, що не варто боятися твоєї Первісної. Мене переконувати не треба, я й так її не боюся. Вважаю, що сестри перебільшують небезпеку, пов’язану з нею. Зрештою, вона лише породила решту Іскор, та аж ніяк не створила їх. Усі Іскри було створено Дивом, і не має значення, як саме — безпосередньо чи через Первісну. Нехай твоя Іскра і старша, і сильніша, та це зовсім не привід беззастережно визнавати її зверхність. І вже тим більше не привід кидатися в іншу крайність і заперечувати сам факт її існування. Звичайно, є певна несправедливість у тому, що ти, склавши іспити на звання повноправної сестри, відразу станеш великим цабе завдяки своїй силі і за першістю поступатимешся лише старшим та найстаршим. Але так само несправедливим є й те, що Альса, через свій вік, керує всіма сестрами в Катерласі. Вона чудово знається на медицині, зате в політиці геть нічого не тямить, бо ніколи нею не цікавилася. А про її вміння ладнати з людьми ти можеш судити з власного досвіду. На щастя, вона це усвідомлює, тому завжди дослухається до порад Брігід. Гадаю, й тобі вистачить розуму зважати на думку досвідченіших сестер. Таким є одне з наших неписаних правил, покликане компенсувати вади офіційного порядку старшості.

Ейрін ствердно кивнула:

— Ми з Етне якось говорили про це. Вона вважає, що першість за силою має багато недоліків, але інші варіанти ще гірші. Особливо той, що дозволив би найстаршим на свій розсуд призначати головних.

— Так, — погодилася Шаннон. — Це дало б їм забагато влади. У дванадцятому та п’ятнадцятому сторіччях найстарші намагалися провести таку реформу, проте обидва рази сестри відхиляли їхню пропозицію переважною більшістю голосів.

З передпокою долинув грюкіт дверей. Ейрін на мить загострила свої відчуття, щоб визначити, хто до неї завітав, і гукнула:

— Ґвен, ми тут!

За кілька секунд до вітальні ввійшла Ґвен у розкішній сукні з червоно-золотого атласу, яка вигідно підкреслювала її вроду і водночас надавала їй надзвичайно величного, справді королівського вигляду.

— Ти просто чарівна, Ґвен, — схвально мовила Шаннон. — Бачу, вирішила не гаяти часу і вже зараз підкорити увесь вищий світ Тахріна. Чи, принаймні, його чоловічу половину. До речі, чому ти не привела свого майбутнього чоловіка? Я б дуже хотіла з ним поговорити.

— Тоді поквапся стати в чергу, — сказала Ґвен, влаштувавшись у найближчому до дивана кріслі. — Бренан усім потрібен, з ним кожен хоче поговорити. Саме зараз він розмовляє з Альсою, наступна — Брігід. А о сьомій до нас завітає лорд Кивін.

— Хоче придивитися до конкурентів? — припустила Ейрін.

Обидві її співрозмовниці заперечно похитали головами.

— У нього немає жодних шансів посісти трон, — відповіла Шаннон. — Ще ніколи за всю історію Катерлаху син або внук короля не ставав наступним королем, бо такий вибір Ради Лордів означав би смертний вирок елективній монархії. Кивіна аб Енгаса і так частенько називають принцом, а якби він ще й став королем, то його старшого сина Фланана вже розглядали б як безперечного спадкоємця престолу.

— Це точно, — визнала трохи присоромлена Ейрін. — Я мусила б і сама додуматися.

— Не вимагай від себе забагато. Зрештою, тобі ще немає шістнадцяти, до того ж у всіх Південних Королівствах престол переходить у спадок, і тебе просто не навчали, як працює виборна монархія. Цього разу Дім О’Бринмор не претендуватиме на корону, проте матиме великий вплив на вибір наступного короля. Тому лорд Кивін і придивляється до всіх реальних претендентів, щоб визначитися, кого з них підтримати. Брігід сподівається залучити його на наш бік, а ще краще — домовитися, щоб О’Бринмори ініціювали висунення Бренанової кандидатури. Тоді б нам не довелося надто сильно тиснути на решту лордів. — Шаннон перевела погляд на Ґвен. — І було б непогано, якби ви з Бренаном залишились у Тахріні, замість їхати на