Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Олег Євгенович Авраменко
Про все це Ейрін довідалася з листів Шаннон вер Давнайг — наймолодшої з шести відьом, що гостювали при королівському дворі в Тахріні. Двадцятип’ятирічна Шаннон була поки єдиною, з ким Ейрін реґулярно листувалася, і їхнє спілкування розпочалося ще на третій день після нападу чорних. Тоді чимало сестер, зачувши про те, яким дивовижним чином Ейрін здобула практичні знання з чарів, просто не змогли в це повірити і — хто через Шайну, хто через Етне, хто через Мораґ, — звернулися до неї з проханням власноруч надіслати листа для підтвердження. На кілька перших таких звернень Ейрін відповідала окремо, та потім їй стало шкода марнувати час, щоразу відволікаючись від занять із Ґвен для написання чергового листа, і вона зробила заготовку:
Шановна сестро ………… !Своїм листом підтверджую, що опанувала поштові чари. Це можуть засвідчити індивідуальні характеристики мого плетива, які не збігаються з характеристиками сестер Шайни вер Брі, Етне вер Рошін і Мораґ вер Дерін. Сподіваюсь, я правильно визначила напрямок, і мій лист дійде до тебе.
З повагою та сестринською любов’ю,
Ейрін вер Ґледіс.
Потім просто переносила текст на чистий аркуш, вписувала ім’я сестри і надсилала їй листа. Інших відьом така відповідь цілком задовольняла, а от Шаннон знову написала Мораґ і зробила зауваження, що Ейрін повелася нечемно, бо не додала до листа свого маґічного знаку. На це Ейрін трохи роздратовано відповіла, що досі не бачила такої потреби, та раз Шаннон наполягає, вона наклала на десяток чистих аркушів чари чекання і надсилає їй пов’язаний з ними маґічний знак. У своєму наступному листі, вже адресованому безпосередньо Ейрін, Шаннон вибачилася за настирливість і пояснила, що просто заінтриґована появою Первісної Іскри, в чиє існування раніше не вірила. Її надзвичайно цікавило, що думає сама Ейрін про ту розмову між своєю Іскрою та Ґвениним відбитком, оскільки версії, викладені Шайною, Етне та Мораґ дуже різнилися. Відтоді вони почали листуватись і швидко переконалися, що попри десятирічну різницю у віці мають багато спільного. Ейрін з великим нетерпінням чекала на зустріч із Шаннон і сподівалася, що в її особі знайде ще одну подругу серед відьом…
Нарешті вулиця закінчилась, і вони виїхали на центральну площу міста — Імператорську. Ця назва збереглася ще з тих давніх часів, коли Тахрін був столицею могутньої імперії, яка включала в себе теперішні Катерлах, Торфайн, Лидав та більшу частину Майнану, західні терени Івронаху й Тір Алминаху, а також південь Коннахту і Лойгіру. По той бік площі, за білокам’яною стіною в два людські зрости, височіло мармурове громаддя палацу Рінанхар, головної резиденції катерлахських королів. Його найвищі вежі та вкриті позолотою бані було видно ще на під’їзді до Тахріна, а в міру того, як загін наближався до Імператорської площі, очам відкривалися дедалі нижчі поверхи споруди. Лише завдяки цьому Ейрін змогла стримати захоплений вигук, коли осягнула поглядом увесь Рінанхар, порівняно з яким решта палаців, що їх вона бачила в своєму житті, видавалися мало не крихітними халабудами. Це був не просто палац, а цілий архітектурний ансамбль, що складався з кільканадцяти окремих будівель, поєднаних між собою численними ґалереями, наземними та підземними переходами. Назва палацу походила від Ріх на н-Ярхар — Володар Заходу; так у сиву давнину називався побудований на цьому місці замок, який став північно-західним форпостом людства в боротьбі проти панування демонів та чудовиськ. Теперішній Рінанхар вважався одним з двох найбільших палаців на всьому Абраді, а другим був Мор Кашал в Ейнаху, столиці Ґулад Хамрайґу. Суперництво між ними тривало з перемінним успіхом уже не одне століття, проте й катерлахці, й хамрайґці, виходячи зі своїх власних методик вимірювання розміру, катеґорично стверджували, що саме палац їхнього короля завжди був найбільшим.
Ейрін із задоволенням відзначила, що Бренан тримається досить упевнено, хоча й відчувалося, що він приголомшений величчю Рінанхару. Либонь, ніяк не може уявити себе господарем такого палацу і зараз думає про те, що утнув дурницю, дозволивши Шайні, Ґвен та їхнім подругам-відьмам втягти його в змагання за катерлахський престол. Утім, Ейрін знала, що він не відмовиться — бодай через кохання до Ґвен…
Перетнувши Імператорську площу, вони проминули розчинену браму й опинилися на іншій, меншій за розмірами площі — Двірській. Від брами й аж до широких сходів, що вели в палац, було вишикувано почесну варту катерлахських королівських ґвардійців у яскраво-червоних одностроях із золотими галунами, а під самісінькими сходами стояла ще одна шеренга вояків — уже в синій формі з темно-червоними вставками. Це були ґвардійці Тір Мінегану, що складали ескорт для шести молодих на вигляд жінок у вдавано скромних, а насправді розкішних сукнях, пошитих із найкращих ґатунків ейдальського шовку, гиллівського й тибридського оксамиту та дінбихської парчі. Побачивши їхнє вбрання, Ейрін пошкодувала, що опівдні, коли вони зупинялися на обід, не перевдяглась у щось ошатніше, ніж кофтина і штани. А з іншого боку, тоді б їй довелось аж три години їхати в спідницях, від чого вона вже відвикла і знову звикати не бажала.
Коли всі новоприбулі відьми посходили з коней, до них наблизився гарно вдягнений темноволосий чоловік років під сорок, у супроводі кількох виряджених, мов павичі, придворних, явно нижчих від нього за ранґом. Шайна негайно виступила вперед, давши йому на здогад, що вона тут головна.
Та схоже, вельможа й сам це знав, бо впевнено йшов якраз до неї. А підійшовши, стримано вклонився, зачекав на такий же стриманий уклін від Шайни, після чого приязно мовив:
— Радий знову вас бачити, люба леді Шайно.
— Я так само рада нашій новій зустрічі, лорде Кивіне, — не лише чемно, а й цілком щиро, відповіла Шайна.
Уже з цих слів Ейрін збагнула, що їх вийшов зустріти Кивін аб Енгас, віце-ґраф Мерхирський, старший син короля Енгаса аб Брайта. Як вона вже знала, при дворі та в народі його зазвичай називали просто принцом, хоча офіційно такого титулу в Катерласі
