Дюна - Френк Херберт

— Я матір цього хлопчика, — сказала Джессіка. — І сила, якою ти так захоплюєшся, частково є результатом мого навчання.

— Сила жінки може бути безмежною, — відповів Стілґар. — Це правда, якщо йдеться про Превелебну Матір. Ти Превелебна Матір?

На мить Джессіка відсунула вбік усі можливі наслідки цього запитання і відповіла щиро:

— Ні.

— Ти навчена виживати в пустелі?

— Ні, але багато хто вважає мою підготовку цінною.

— У нас своє розуміння цінності, — відрубав Стілґар.

— Кожна людина має право на власне розуміння, — зауважила жінка.

— Добре, що ти усвідомлюєш це, — сказав Стілґар. — Ми не можемо марнувати час, піддаючи тебе випробуванням, жінко. Розумієш? Ми не хочемо, щоб твоя тінь накликала на нас лихо. Я прийму хлопчика-чоловіка, твого сина, й він матиме мій захист, беззаперечний для мого племені. Але щодо тебе, жінко… Сподіваюся, ти розумієш, що тут нема нічого особистого? Є таке правило, Істіслях, спільне благо. Хіба цього не досить?

Пол ступив на півкроку вперед.

— Про що це ти говориш?

Стілґар кинув погляд на Пола, але зосередився на Джессіці.

— Якщо ти із самого дитинства не вчився виживати тут, то можеш зруйнувати ціле плем’я. Це закон, і ми не можемо тягнути безпорадних…

Джессіка почала осідати, вдаючи, ніби падає на землю. Це ж така очевидна річ для слабкого чужинця, хіба ні? А очевидність сповільнює реакцію суперника. Потрібен час, щоб збагнути відому річ, якщо вона видається чимось незнайомим. Жінка відсахнулася, щойно побачила, як його праве плече опустилося, щоб дістати зі складок плаща зброю і спрямувати в її напрямку. Поворот, різкий удар її руки, круговерть перемішаних плащів — і ось уже вона стоїть біля скель, а перед нею лежить беззахисний фримен.

З першим материним рухом Пол позадкував на два кроки. Коли вона напала на Стілґара, він пірнув у сутінки. На його шляху постав бородатий чоловік. Напівприсівши, фримен кинувся зі зброєю на Пола. Пол витягнутою рукою вдарив нападника в груди, відступив убік і стукнув його по шиї, забравши зброю, щойно суперник упав.

А тоді Пол зник у темряві, видираючись угору по скелях, а зброю він сховав у чересі. Попри незвичну форму, хлопець збагнув її природу: метальний пристрій. Зброя багато чого повідомляла про цю місцину, зокрема, вказувала на те, що щити тут не в пошані.

«Вони зосередяться на матері та Стілґарі. Вона впорається з ним. Я маю зайняти безпечну стратегічну позицію, звідки зможу погрожувати їм і дати їй час утекти».

З котловини долинав різкий хор із клацання ресор. Снаряди свистіли у скелях навколо нього. Один із них зачепив його плащ. Пол прослизнув за ріг скель й опинився у вузькій вертикальній тріщині. Юнак почав якомога тихіше дертися нагору, впершись спиною в одну стіну, а ногами — в іншу.

До нього долетіло Стілґарове ревіння:

— Гей ви, хробакорилі воші, забирайтеся! Вона переламає мені шию, якщо підійдете ближче!

Голос із котловини мовив:

— Хлопець утік, Стіле. Що нам…

— Ну звісно ж він утік, ти, піскомозкий… Ооох! Легше, жінко!

— Накажи їм припинити переслідувати мого сина, — сказала Джессіка.

— Жінко, вони вже припинили. Він утік, як тобі й хотілося. Великі горішні боги! Чому ж ти не сказала, що ти чаклунка й воїн?

— Накажи своїм людям відступити, — вела далі Джессіка. — Скажи їм вийти в котловину, щоб я їх бачила… і краще б тобі повірити, що я знаю, скільки їх.

А сама подумала: «Це делікатний момент, але, якщо цей чоловік такий розумний, як я гадаю, у нас є шанс».

Пол виліз нагору й натрапив на вузький виступ, на якому міг відпочити й оглянути котловину. До нього долинув голос Стілґара.

— А якщо відмовлюся? Як ти можеш…. оооох! Та годі вже, жінко! Тепер ми не завдамо тобі шкоди. Великі боги! Якщо ти можеш заподіяти таке найсильнішому з нас, ти вартуєш у десять разів більше за вагу своєї води.

«А тепер випробування розуму», — подумала Джессіка і мовила:

— Ти щось казав про Лісана аль-Гайба.

— Ви справді можете бути людьми з легенди, — відказав Стілґар, — але я повірю в це не раніше, ніж перевірю. Я знаю лише, що ви прийшли сюди зі своїм дурним Герцогом, який… Айййй! Жінко! Та хоч убий мене! Він був сміливим і достойним, але підставлятися під кулак Харконненів — дурість!

Тиша.

Тоді Джессіка мовила:

— У нього не було вибору, але ми не обговорюватимемо це зараз. А тепер скажи своєму бійцю, що ховається за кущем, щоб він не намагався навести на мене зброю, інакше я звільню від тебе всесвіт, а він буде наступним.

— Гей, ти там! — заволав Стілґар. — Роби, як вона сказала!

— Але, Стіле…

— Роби, як вона сказала, хробакопикий, пазовитий, піскомозкий шматку лайна ящірки! Виконуй або я допоможу їй роздерти тебе на шмаття! Ти досі не розумієш, наскільки ця жінка цінна?

Чоловік за кущем вийшов зі свого укриття й опустив зброю.

— Він послухався, — мовив Стілґар.

— А тепер, — сказала Джессіка, — чітко поясни своїм людям, що збираєшся робити зі мною. Не хочу, щоб якась юна гаряча голова наробила дурних помилок.

— Коли ми приходимо в села й містечка, то маємо приховувати своє походження, змішуватися з мешканцями грабенів і низин, — сказав Стілґар. — Ми не носимо жодної зброї, адже крис-ножі — священні. Але ти, жінко, володієш чаклунськими навичками бою. Ми лише чули про таке, і багато хто сумнівався в правдивості тих чуток, але не можна сумніватися в побаченому на власні очі. Ти подолала озброєного фримена. Таку зброю жоден обшук не викриє.

Коли присутні збагнули сенс Стілґарових слів, у котловині почалися хвилювання.

— А що, коли я погоджуся навчити вас… чаклунського бою?

— Моє покровительство поширюватиметься на тебе, як і на твого сина.

— Як ми можемо переконатися в щирості твоєї обіцянки?

Голос Стілґара втратив частину своєї впевненості, натомість у ньому з’явився відтінок гіркоти.

— Жінко, у нас тут нема паперу для угод. Ми не даємо обітниць увечері, щоб зрадити на світанку. Коли чоловік стверджує щось, він уже укладає угоду. Як очільник своїх людей, я зв’язую їх моїм словом. Навчи нас чаклунському бою, і ти можеш лишатися з нами стільки, скільки сама забажаєш.

— Ти можеш говорити за всіх фрименів? — запитала Джессіка.

— З часом, можливо, зможу. Але тільки мій брат, Лієт, говорить за всіх фрименів. А тут я можу пообіцяти тобі лише збереження таємниці. Мої люди не згадуватимуть про вас на жодній іншій січі. Велика кількість Харконненів повернулася на Дюну, а ваш Герцог мертвий. Уважають, що ви обоє загинули в бурі Матері.