Дюна - Френк Херберт

Пол хотів заговорити, але завагався, пригадавши материну науку: «Початок — дуже делікатний час».

— У мого сина є вся зброя, якої він потребує, — сказала Джессіка. Вона поглянула на Стілґара, змусивши його пригадати, як саме Пол здобув пістоль.

Стілґар зиркнув на Джаміса, чоловіка, здоланого Полом. Той стояв збоку, опустив голову й важко дихав.

— А ти непроста жінка, — зауважив Стілґар. Він простягнув своєму супутникові ліву руку й клацнув пальцями. — Кушті бакка те.

«Знову чакобса», — подумала Джессіка.

Інший фримен поклав йому в руку дві газові хустинки. Стілґар пропустив їх крізь пальці й закріпив одну на шиї у Джессіки під каптуром, а іншу — навколо Полової шиї.

— Тепер ви носите хустинки бакки, — мовив він. — Якщо ми розділимося, вас упізнають як мешканців Стілґарової січі. А про зброю поговоримо іншим разом.

Він пройшов крізь свій загін, оглянувши всіх, а тоді віддав Полів рюкзак із фримпакетом одному з фрименів.

«Бакка», — подумала Джессіка, упізнавши релігійний термін: бакка — плакальниця. Вона відчула, як символічність цих хустинок єднала весь гурт. «Чому ж ридання об’єднують їх?» — запитала вона себе.

Стілґар підійшов до дівчини, що збентежила Пола, й мовив:

— Чані, візьми хлопця-чоловіка під своє крило. Стеж, щоб він не потрапив у халепу.

Чані торкнула Пола за руку:

— Ходімо, хлопчику-чоловіче.

Погамувавши гнів у голосі, Пол сказав:

— Мене звати Пол. Було б непогано, якби ти…

— Ми ще дамо тобі ім’я, юначе, — відказав Стілґар. — У пору міхни[50], під час випробування акль[51].

«Випробування розуму», — переклала Джессіка. Раптова потреба довести Полову вищість переважила всі інші міркування, і вона вигукнула:

— Мій син пройшов випробування ґом джаббаром!

Запала тиша — жінка знала, що вразила їх у саме серце.

— Ми ще багато одне про одного не знаємо, — мовив Стілґар. — Але ми загаялися. Світло дня не має застати нас на відкритій місцині. — Він підійшов до чоловіка, якого побив Пол, і додав: — Джамісе, ти можеш іти?

Бурчання у відповідь:

— Він просто здивував мене. То випадковість. Я можу йти.

— Не випадковість, — заперечив Стілґар. — Джамісе, ти разом із Чані відповідатимеш за безпеку малого. На цих людей поширюється моє покровительство.

Джессіка глянула на того чоловіка, Джаміса. Це його голос сперечався зі Стілґаром зі скелі. Його голос, що повнився смертю. Стілґар відчув потребу підсилити свій наказ цьому Джамісові.

Стілґар кинув оцінювальний погляд на гурт і жестом покликав двох людей.

— Ларусе та Фарруше, заметіть наші сліди. Переконайтеся, що не лишилося й відбитку. Будьте особливо пильним — з нами двоє ненавчених. — Він повернувся, піднявши руку, й рушив через котловину. — Шикуйтеся в ряди, охорону по флангах — уперед. Маємо дістатися до Хребтової печери до світанку.

Джессіка рушила в ногу зі Стілґаром, лічачи голови. Вона нарахувала сорок фрименів — сорок два, якщо додати її і Пола. А тоді подумала: «Вони рухаються, як військові — навіть дівчина, Чані».

Пол став у ряд за Чані. Він витіснив із пам’яті неприємне відчуття, коли дівчина спіймала його. Тепер його мозок заполонив материн викрик: «Мій син пройшов випробування ґом джаббаром!» Він збагнув, що його рука досі тремтить від болючого спогаду.

— Дивись, куди йдеш, — прошипіла Чані. — Не чіпляйся об кущі, інакше лишиш нитку, яка видасть, що ми тут проходили.

Пол, ковтнувши, кивнув.

Джессіка прислухалася до того, як ішов загін, і чула лише відлуння власних кроків та Полових, дивуючись тому, як же рухалися фримени. Сорок людей переходило котловину, наповнюючи її лише природними, характерними для цього місця звуками. Їхні плащі майоріли в темряві, наче примарні вітрила. Місце призначення — Січ Табр, Стілґарова січ.

Вона пропустила слово «січ» крізь свідомість. Воно походило з мови чакобса, за незліченні століття так і не змінивши своєї форми, властивої для прадавньої мисливської говірки. «Січ» — місце збору в часи небезпеки. Глибинні сенси мов і слів тільки-но починали закарбовуватися в ній після напруженої зустрічі.

— Ми добре рухаємося, — сказав Стілґар. — З ласки Шай-Хулуда таки досягнемо Хребтової печери до світанку.

Джессіка кивнула, зібравши всю силу. Вона відчувала божевільну втому, яку стримувала тільки завдяки силі волі… й, вона визнала це, завдяки захопленню. Її свідомість зосередилася на цінності такого загону, розуміючи, що саме він розповідав про фрименську культуру.

«Усі вони, — подумала жінка, — ціла культура вихована як військова спільнота. Яка безцінна знахідка для Герцога у вигнанні!»

32

Фримени мали неперевершену схильність до того, що древні називали «spannungsbogen»[52] — самосвідоме розтягування часу між появою бажання та його виконанням заради досягнення мети.

Принцеса Ірулан. Мудрість Муад’Діба

Вони дійшли до Хребтової печери перед світанком. З котловини туди вела розщелина — настільки вузька, що всім довелося стати боком, аби пройти її. Джессіка зауважила, як Стілґар у м’яких ранкових сутінках відокремив від загону вартових. Жінка на мить побачила, як ті заходилися дряпатися вгору на кручу.

Пол, не спиняючись, підвів голову. Хлопець збагнув, що там, де найближча розколина відкрилася назустріч сіро-блакитному небу, можна було роздивитися гобелен усієї планети в поперечному розрізі.

Чані шарпонула його за робу, підганяючи:

— Поквапся. Уже майже розвиднилося.

— Куди полізли ті люди, що зараз над нами? — прошепотів Пол.

— Перша денна варта, — відповіла дівчина. — Ну ж бо, поквапся.

«Охорону лишають назовні, — подумав Пол. — Мудро. Та ще мудріше для нас було б підійти до цього місця окремими групами. Менше шансів утратити весь загін». Він спинився у власних роздумах, збагнувши, що мислить, наче партизан, і згадав, як його батько боявся, що Атріди можуть перетворитися на партизанський Дім.

— Швидше, — нагадала Чані.

Пол пришвидшив крок, прислухаючись до шурхоту одягу позаду себе. Він пригадав слова сирата[53] з крихітної Оранжистської Католицької Біблії Юе.

«Рай по правій руці, пекло — по лівій, а Янгол Смерті — позаду мене», — прокрутив він цитату в голові.

Вони повернули до місця, де прохід розширювався. Під однією зі стін стояв Стілґар. Він жестом показував їм проходити крізь низенький отвір, що розчахнувся праворуч.

— Хутчіше, — прошипів. — Якщо тут на нас натрапить патруль, ми будемо, наче кролики в клітці.

Пол нахилився і пройшов за Чані до печери. Приміщення осявало м’яке сіре світло, що лилося звідкись згори.

— Можеш випростатися, — промовила дівчина.

Пол випрямився і роззирнувся — глибока простора місцина зі склепінчастою стелею, вигин якої був настільки низьким, що його можна було зачепити головою.

Воїни розпорошилися в тіні. Пол бачив, що мати стала