Дюна - Френк Херберт
Та що тоді буде з Полом? Хтозна, які тут панують правила всиновлення? І як бути з ненародженою донькою, яку вона носить останніми тижнями під серцем? Що станеться з донькою мертвого Герцога? Вона вперше по-справжньому визнала важливість дитини, що росла зараз у ній, обміркувала мотиви, що підштовхнули її до зачаття. Їй вони були відомі. Вона підкорилася основоположному інстинкту, що притаманний усім істотам, які зазирнули в обличчя смерті, — прагнення знайти безсмертя в нащадках. Їх охопив властивий усім видам інстинкт продовження роду.
Джессіка поглянула на Стілґара. Той вивчав її очікуючи. «Донька, народжена тут дружиною такого, як він… якою буде її доля? — спитала вона себе. — Чи не спробує він обмежити потреби, яких має дотримуватися Бене-Ґессеритка?»
Стілґар прочистив горло, демонструючи, що він розуміє деякі з питань, що роїлися в її голові.
— Для вождя важливо те, що робить його вождем. Потреби його людей. Якщо ти навчиш мене своїй силі, настане день, коли комусь із нас доведеться викликати іншого на бій. Мені б хотілося, щоб цьому була альтернатива.
— А вона є? — поцікавилася Джессіка.
— Сайядіна, — промовив фримен. — Наша Превелебна Матір стара.
«Їхня Превелебна Матір!»
Перш ніж вона встигла оцінити почуте, Стілґар додав:
— Я зовсім не хочу силувати тебе до шлюбу зі мною. Не зрозумій неправильно, ти прекрасна й жадана. Але якщо ти станеш однією з моїх дружин, деякі наші молодики можуть вирішити, що я надто зосереджуюся на задоволенні плоті й недостатньо уваги приділяю потребам племені. Навіть зараз вони підслуховують нас і спостерігають.
«Він людина, яка зважує свої рішення і думає про наслідки», — подумала вона.
— У племені багато юнаків, що досягли віку дикого духу, — сказав він. — Треба допомогти їм легко пройти цей період. Я не повинен давати їм значних приводів кидати мені виклик. Бо я їх можу покалічити чи навіть убити. А вождь має уникати подібного, якщо можна, не втрачаючи честі, відмовитися від бою. Лідер, як бачиш, — це той, хто відсіює людей від натовпу. Він утримує рівень індивідуальностей. Щойно індивідуальностей бракне — люди знову перетворюються на натовп.
Глибина Стілґарових слів, той факт, що він промовляв їх як до неї, так і до тих, що таємно його підслуховували, змусили Джессіку інакше поглянути на фримена.
«Він має гідність, — подумала вона. — Але де він навчився внутрішньої рівноваги?»
— Закон, що вимагає від нас обирати вождя, справедливий, — сказав Стілґар. — Однак це не означає, що люди завжди потребують саме справедливості. Насправді нам потрібен час, щоб рости та процвітати, поширювати нашу владу на інші землі.
«Яке його походження? — дивувалася Джессіка. — Звідки походить така порода?»
Вона промовила:
— Стілґаре, я тебе недооцінила.
— Я так і припускав.
— Кожен із нас частково недооцінив іншого, — промовила вона.
— Я хотів би покласти цьому край, — сказав фримен. — Я волів би, щоб між нами панувала дружба та… довіра. Хотів би, щоб між нами була взаємоповага, що росте в грудях без вовтузіння сексу.
— Я розумію, — сказала Джессіка.
— Ти віриш мені?
— Я чую щирість твоїх слів.
— У нас, — сказав Стілґар, — Сайядіни, якщо вони не формальні вожді племені, оточені особливою пошаною. Вони вчать. Вони підтримують силу Бога тут, — він поклав долоню собі на груди.
«Тепер я маю розібратися з цією таємницею про Превелебну Матір», — подумала вона й промовила:
— Ти говорив про вашу Превелебну Матір… і я чула слова легенди та пророцтва.
— Сказано, що Бене-Ґессеритка та її нащадок тримають ключ від нашого майбутнього, — відповів Стілґар.
— Ви вірите, що це я?
Вона дивилася на його обличчя, розмірковуючи: «Як легко гинуть молоді пагінці. Адже початок — час великих небезпек».
— Ми не знаємо, — пролунала відповідь.
Джессіка кивнула.
«Він благородна людина. Чекає, що я подам йому знак, але не хоче шахрувати з долею, підказавши мені, який саме».
Джессіка повернула голову, поглянула вниз до котловини на золото-пурпурові тіні, на тремтіння запилюженого повітря перед виступом їхньої печери. Раптом її свідомість затопила котяча обережність. Вона знала жаргон Міссіонарії Протектіви, знала, як адаптувати для своїх потреб місцеві легенди, страхи та надії, але вона відчувала в них дикі зміни… Немовби хтось, хто був серед фрименів, додав їх, наклавши свій відбиток на ідеї Міссіонарії Протектіви.
Стілґар прочистив горло.
Жінка відчула його нетерпіння, розуміла, що день не стоїть на місці й люди чекають, коли можна буде запечатати цей вхід. Зараз настав час їй проявити сміливість, вона збагнула, що саме їй потрібно: дар аль-хікман, якась школа перекладу, що дала б їй…
— Адаб, — прошепотіла вона.
Їй здалося, неначе свідомість перевернулася всередині неї. Вона розпізнала це відчуття, і її пульс пришвидшився. Це впізнавання ніяк не було пов’язано із жодним із тренувань Бене Ґессерит. Це міг бути лише адаб — вимогливий спогад, який виникає сам по собі. Вона віддалася йому, дозволивши словам текти крізь неї.
— Ібн-Кіртайба, — промовила Джессіка, — бо небезпека бере свій початок там, де кінчається пісок, — вона випростала з-під плаща руку, помітивши, як розширюються очі Стілґара. Чула шурхіт купи плащів позаду себе. — Я бачу фримена з книгою засторог, — співуче промовила вона. — Він читає її Аль-Ляту, сонцю, якому кинув виклик і яке підкорив. Він звертається до Правосуддя Саду, й ось які його слова:
Гурт ворогів моїх — зело побитих стебел,
що опинились на шляху у бурі.
Не бачиш ти, що наш Господь учинив?
Наслав на них він моровицю люту,
бо проти нас вони сплітали змову.
Тепер тікають, мов пташина зграя,
а змови їхні — то зерно отруйне,
що кожен рот порядний відкидає.
Її охопило тремтіння. Вона опустила руку.
До неї з печерних тіней долинув шепіт безлічі голосів:
— Діяння їхні було знищено.
— Господнє полум’я у ваших серцях, — промовила вона, а сама подумала: «Тепер усе рухається в правильному напрямку».
— Господнє полум’я палахкотить, — прилетіла відповідь.
Вона кивнула.
— Вороги ваші впадуть, — промовила Джессіка.
— Бі-ля кейфа, — відповіли вони.
У раптово запалій тиші Стілґар схилився перед нею на коліна.
— Сайядіно, — промовив він, — якщо зволить Шай-Хулуд, ти, можливо, пройдеш у собі шлях до перетворення на Превелебну Матір.
«Пройдеш у собі, — подумала вона. — Дивний спосіб висловлювання. Проте решта цілком вкладається в жаргон Міссіонарії. — Джессіка раптом відчула цинічну гіркоту від скоєного. — Наша Міссіонарія Протектіва рідко зазнає невдач. У цій глушині все
