Сплячі красуні - Стівен Кінг

Утім, мабуть, він не потовк Мешаума аж так сильно, як тоді думав — так Френк запевняв себе, водночас ще чимало тижнів проглядаючи секцію некрологів, але ніхто не приїхав його заарештовувати. Проте на Френкові не було вини. То був маленький собака, а маленькі собаки не можуть самі відбитися. Жодного вибачення такому нема, отак катувати тварину, не важить, який поганий характер у неї б не був. Деякі собаки спроможні вбити людину. Але жодний собака не здатен зробити людині те, що Фріц Мешаум наробив тому прив’язаному ланцюгом до дерева нещасному створінню. Що може собака зрозуміти про те задоволення, яке отримують люди від жорстокості? Нічого й ніколи не зможе. Натомість Френк розумів і почувався спокійним у душі щодо того, що він зробив з Фріцем Мешаумом.

А щодо дружини Мешаума, та звідки ж Френк міг знати, що в того взагалі була дружина? Хоча потім дізнався. До цього долучилась Ілейн.

5

— Його дружина? — перепитав Френк. — До чого ти хилиш? Мене не дивує, що вона втекла до притулку. Фріц Мешаум — ще той скурвий син.

Коли містом поповзли перші поголоски, Ілейн спитала в нього, чи це правда, що він завдав прочухана Фріцу Мешауму? Френк зробив помилку, розказавши все, як було, й опісля вона ніколи не дозволяла йому про це забути.

Ілейн відклала ложечку і відпила кави.

— Тут я не сперечаюся.

— Сподіваюся, зрештою, вона його покинула, — сказав Френк. — Не те, щоб вона була на моїй відповідальності, звісно.

— Авжеж, не на твоїй відповідальності те, що її чоловік, щойно він достатньо одужав, щоб повернутися додому з лікарні після того, як ти його побив, сам забив її мало не до смерті?

— Аж ніяк, абсолютно ні. Я її й пальцем ніколи не торкнувся. Годі вже з цим.

— Угу-угу. А дитина, яку вона скинула, — запитала Ілейн, — вона теж не на твоїй відповідальності, так?

Френк жував собі губи. Про дитину він нічого не знав. Це вперше Ілейн згадала про неї. Дочекалася ж слушного моменту, щоб захопити його зненацька. Отака-от дружина. Отакий-от друг.

— Вагітна була, ге? І втратила дитину. Ну, так. Важкувато.

Ілейн втупилась у нього не ймучи віри.

— Це так ти це називаєш? Важкувато? Мене шокує таке твоє співчуття. Нічого цього не трапилося б, якби ти просто зателефонував до поліції. Нічого з цього, Френку. Він би сів у в’язницю, а Кенді Мешаум народила б дитину.

Нав’язувати відчуття вини — в цьому Ілейн була спеціалісткою. Але якби вона сама бачила того собаку — що йому наробив Фріц — вона, либонь, двічі подумала б, перш ніж отак його зараз гнобити. Мешауми в цьому світі мусять розплачуватися. Те саме стосується й доктора Флікінджера…

Це підказало йому ідею.

— А чому б мені не з’їздити до того чоловіка, того, що з мерседесом? Він же лікар.

— Ти кажеш про парубка, який збив кішку того старого? — Йо. Йому було дуже соромно за те, що їхав тоді так швидко. Я певен, він допоможе.

— Ти чув, що я тобі оце щойно казала, Френку? Ти скаженієш, і це завжди вилазить боком!

– Ілейн, забудь уже про Фріца Мешаума, і про дружину його забудь. Забудь про мене. Думай про Нану. Може, цей док зможе допомогти.

Флікінджер навіть міг почуватися вдячним Френку за те, що він відігрався на його машині, а не вломився в дім, не зігнав лють на самому доброму докторі.

Сирени не вщухали. Вулицею, ревучи двигуном, промчав мотоцикл.

— Френку, я б радо в це повірила.

Її слова, повільні й делікатні, з наміром звучати щиро, промовлені тим самим тоном, який вона собі прибирала, коли пояснювала Нані, як важливо дотримуватися акуратності в шухлядах.

— Тому що я тебе люблю. Але я тебе знаю. Ми прожили разом десять років. Ти мало не до смерті побив людину через собаку. Бозна, як ти обробив того Флікмюллера, чи як там його прізвище.

— Флікінджер. Його звуть Ґарт Флікінджер. Доктор Ґарт Флікінджер.

Ну, дійсно ж, як вона може бути такою тупою? Хіба їх ледве не затоптали — чи мало не розстріляли! — коли вони намагалися дістатися до бодай якогось лікаря, щоб подивився їхню дочку?

Вона допила каву:

— Просто залишайся тут, біля своєї дочки. Не намагайся виправити те, чого ти навіть не розумієш.

Гнітюче розуміння торкнулося Френка Ґірі: все полегшиться після того, як Ілейн і сама засне. Але поки що вона цілком притомна. Як і він.

— Ти неправа, — сказав він.

Вона моргнула, вирячившись на нього.

— Що? Що ти оце сказав?

— Ти думаєш, що ти завжди права. Інколи так і є, але не цього разу.

— Дякую тобі за таке чудесне просвітлення. Я йду нагору, сидітиму з Наною. Ходімо зі мною, якщо хочеш, але якщо ти поїдеш по того чоловіка — якщо ти бодай кудись поїдеш — між нами буде все скінчено.

Френк усміхнувся. Тепер він почувався файно. Яке це було полегшення, почуватися файно.

— Воно вже так.

Ілейн втупилась у нього.

— Тільки Нана має для мене зараз значення. Тільки вона.

6

Дорогою до свого пікапу Френк зупинився поглянути на штабель дров біля заднього ґанку, які він сам нарубав. Після зими їх там залишилося з півкорду[193]. Невеличка пічка «Йотул»[194] у кухні робила дім затишнішим, манливим у холодну погоду. Біля неї у кріслі-гойдалці Нана любила робити свої шкільні завдання. Коли вона сиділа там, нахилившись над підручниками, і волосся затуляло її обличчя, Френкові вона здавалась схожою на якусь дівчинку з дев’ятнадцятого століття, коли всі ці стосунки між чоловіками й жінками були значно простішими. В ті давні часи скажеш жінці, що хочеш зробити, і вона або погодиться, або триматиме свого рота на замку. Йому згадались слова, які його батько проказав матері, коли вона протестувала проти придбання нової потужної газонокосарки: «Ти займаєшся хатою. Я заробляю гроші і сплачую рахунки. Якщо ти маєш з цим якусь проблему, назви її».

Вона не мала. А отже, в них було добре подружнє життя. Майже п’ятдесят років. Жодних шлюбних консультацій, жодних розлучень, жодних адвокатів.

Дрова було накрито великим полотнищем брезенту, а колоду меншим його шматком. Френк підняв менший і висмикнув з пошрамованої колоди сокиру з коротким держалном. Флікінджер не скидався на надто крутого, але бути підготовленим ніколи не завадить.

7

Дороті відійшла першою. Голова відкинута, рот