Сплячі красуні - Стівен Кінг
Гікс вхопив Клінта за піджак. Його збільшені очі випромінювали паніку.
— Ви не можете йти! Ви не можете залишити ваш пост!
— Чому ні? Ви ж були залишили.
Клінт побачив, як скривився Гікс, і пошкодував про свої слова. Він узяв Гікса за руку і делікатно прибрав її зі свого піджака.
— Ви побачили свою дружину. Я хочу побачитись із Джаредом і Лайлою. І повернуся.
— Коли?
— Як тільки зможу.
— Краще б вони всі поснули! — вибухнув Гікс тоном капризної дитини. — Всі до одної вони тут крадійки, шльондри, наркоманки! Ми мусили б давати їм снодійне замість кави! От це б і владнало проблему, хіба не так?
Клінт мовчки дивився на нього.
— Ну, гаразд, — спробував, наскільки міг, розправити плечі Гікс. — Я розумію. У вас є улюблениці. Це просто… все це… усі ці жінки… у нас їх тут повна в’язниця!
«Ти лише щойно це зрозумів?» — подумав Клінт, а потім спитав у Гікса, як почувається його дружина. Подумавши, що мусив би спитати про це раніше. Хоча, чорти забирай, не чути було, щоб Гіксі питався про Лайлу.
— Не спить, поки що принаймні. У неї… — Гікс кашлянув, його очі метнулись від Клінтових. — У неї є певні енергетичні пігулки.
— Добре. Це добре. Я взагалі…
— Доку.
Це була Ваннеса Лемплі, і не по інтеркому. Вона опинилася в коридорі поруч нього, біля вхідних дверей. Полишила Вартівню порожньою — справа майже нечувана.
— Вам треба піти самому це побачити.
— Ван, я не можу. Мені треба перевірити, як там Джаред, мені треба побачити Лайлу…
Так я хоч зможу попрощатися, подумав Клінт. Це зненацька зайшло йому до голови. Отака-от потенційна неминучість. Скільки ще часу вона зможе залишатися на ногах? Недовго. По телефону її голос звучав… віддалено, ніби вона вже прямувала до якогось іншого світу. Щойно вона почне куняти, нема підстав вірити, що буде можливість повернути її назад.
— Я розумію, — сказала Ваннеса, — але це не забере більше хвилини. І ви також, містере Гікс, сер. Це… я не знаю, але це може все змінити.
2
— Дивіться монітор номер два, — сказала Ван, коли вони підійшли до Вартівні.
Номер другий наразі показував коридор Крила А. Дві жінки — Джінет Сорлі і Ейнджел Фіцрой — якраз штовхали кавовий візок в його кінець, до м’якої камери А-10. Не доїхавши туди, вони зупинилися побалакати з одною надзвичайно великою утримуваною, котра з якихось причин сиділа в пункті санобробки.
— Поки що в нас уже мінімум десять жінок сплять упаковані в тому білому лайні, — сказала Ван. — Зараз, можливо, таких уже п’ятнадцять. Більшість у своїх камерах, але три у загальній вітальні і одна в меблевій майстерні. Це лайно починає обмотувати їх, щойно вони засинають. Окрім…
Вона стукнула по кнопці на своєму пульті, і другий монітор почав показувати камеру А-10 зсередини. Там на койці лежала із заплющеними очима їхня нова насельниця. Груди її здіймалися й опадали, вона рівномірно дихала.
— Окрім неї, — сказала Ван. Щось таке, неначе благоговіння, було в її голосі. — Нова рибка спить, як дитина, а на обличчі в неї нема нічого, крім її наче свіжовмитої милом «Камей» шкіри.
«Наче свіжовмитої милом „Камей“ шкіри». Щось торкнуло Клінта з цими словами, але воно зразу ж зникло, затулене тим, що він побачив, і його неспокійними думками про Лайлу.
— Якщо в неї заплющені очі, це не обов’язково означає, що вона спить.
— Послухайте, доку, я роблю цю роботу довше, ніж ви робите свою. Я розумію, коли вони не сплять, і розумію, коли вони сплять. Оця-от спить, і спить вона вже мінімум сорок п’ять хвилин. Хтось щось упустить, брязне чимось, вона, типу, тільки ворухнеться та перекинеться на інший бік.
— Тримайте її на оці. Ви можете подати мені повний рапорт, коли я повернуся, — сказав Клінт. — Я мушу їхати.
Попри запевнення Ван, що вона вміє розрізняти, коли в людини просто заплющені очі, а коли вона спить, Клінт на це не покладався. А головне, він мусив побачити Лайлу, поки ще має шанс. Він не хотів втратити її з отим… що б воно не було… отим її обманом між ними.
Він уже вийшов за двері і прямував до своєї машини, коли та недоладність, яка його досі бентежила, нарешті оформилася йому в голові. Євка Блек кілька разів билася об захисну сітку в Лайлиному крузері, а вже за якихось кілька годин всі забої й синці з її обличчя цілком зникли. А там, де вони були, не залишилося нічого, крім наче свіжовмитої милом «Камей» шкіри.
3
Джінет штовхала кавовий візок, а Ейнджел ішла поряд, брязкала кришкою по одному з баняків і гукала:
— Кава! Спеціяльна кава! Маю бадьорливе вариво для всіх вас! Нумо скакати, замісто спати!
Мало було в них клієнток у Крилі А, де більшість камер стояли відкритими й пустими.
Раніше, у Крилі В, реакція Рі показала, що на них чекало далі. Спеціальна кава була непоганою вигадкою, але смакувала важко. Покуштувавши, Рі скривилася і віддала назад свою чашку.
— Бігме, Джінет, соку я вип’ю, але це для мене надто міцне.
— Хто міцне п’є, довше жиє, — оголосила Ейнджел.
Цього вечора вона обміняла свою нормальну південну говірку на маніакально борзий жаргон якогось міського гетто. Джінет чудувалася, скільки чашок їхньої спеціальної кави вже встигла спожити сама Ейнджел.
— Це крута муляка, відкривай ротяку, як не хо’ заспати, мумією стати!
Одна з жінок у Крилі А вирячилася на Джінет:
— Душечко, якщо це в тебе реп, я скажу: поверніть нам диско.
— Не гань мої римфи. Ми робим вам ласку. Якшо хто не п’є, той не думає.
Але чи доброю насправді була сама ідея відтягувати невідворотне? Джінет спершу так вважала, розбуркана думками про свого сина, але зараз її знову облягала втома, відчуття, що зразу за рогом на неї чекає безвихідь. Та й не дуже-то відтягувалося невідворотне: коли вони зі своєю пропозицією звернулися до офіцерки Лемплі, в тюрмі спали три жінки, а відтоді вимкнулося ще кілька. Втім, Джінет не порушувала цієї теми. Не тому, що боялася славнозвісного гніву Ейнджел, а тому, що сама думка про обговорення будь-чого була втомлива. Сама вона випила три чашки спеціальної кави — ну, дві з половиною, третю її шлунок відмовився до кінця приймати —
