Академія Аматерасу - Наталія Ярославівна Матолінець
Керн наказав заходити, щойно побачив їх, скривавлених і схвильованих. Його колючий погляд спершу пробіг по Діонісовому обличчю, та чорнявець не скидався на людину, якій потрібна невідкладна медична допомога. На відміну від Закса, чия широка усмішка ніяк не поєднувалася з кров’ю, що бадьоро капотіла з його правиці просто на зелений Кернів килим.
* * *Наступного дня Амон розливався в подяці за повідомлення від Хамсіна, проте навідріз відмовлявся розповідати Рен, чому ж воно так шокувало його.
— Маю ж я знати, через що постраждала, — дівчина поклала руку на поранене плече, яке під блузкою вкривали чудодійні бинти професора-лікаря. Вони значно пришвидшували зцілення, але не робили його миттєвим. — А не розповіси, то викличу твого друга і сама випитаю.
— Не хочу руйнувати твій план, — посміхнувся Діоніс. — Та піймати вітра — завдання не з легких.
— Як для кого, — Рен смикнула шкіряну шворку на шиї і видобула з-під блузки кулон з пір’їнами. — Він подарував мені ось це. Тож можу викликати Хамсіна, коли забажаю!
— В Академії він не подіє, — зауважив Амон, розглядаючи кулон із захопленням. — Та й у цілому місті, мабуть, теж. Тут усюди сягає захист Аматерасу. До всього, це дуже цінна річ, Рендалл. Зв’язок, який сягає через кордони світів, — рідкість. Не варто витрачати його бездумно.
— Якщо воно рідкість, тоді для чого твій друг подарував це мені? Ми ж заледве хвилину поговорили.
— Не шукай логіки чи таємних причин у поведінці вітрів. Вони
вітряні ]]> . Власне, живуть секундною емоцією. Мабуть, Хамсін вирішив, що ти приємна дівчина.— Але, якби він жив лиш секундною емоцією, хіба кинувся б шукати тебе, ще й такими складними шляхами?
— Нас пов’язує дещо більше. Хамсін — мій друг. А друг — то велике поняття. У всіх світах. У всі часи.
— Я завжди думала, що ти ставиш на любов.
— Вважаю за краще не робити однозначних ставок — так завжди можна залишитись у виграші, — Амонові губи розтягнулись у сумну посмішку, проте він негайно стрепенувся й повів далі: — То про що це я… Бережи Хамсінів дарунок. Не буду нічого стверджувати чи пророчити, але він може колись врятувати тобі життя.
— Гаразд. Повірю бодай у це, Діонісе, — Рен сховала кулон назад під блузку і поплескала по ньому рукою, коли вогниста аура спалахнула зовсім поруч.
— А от і ви. Обоє одразу. Як вчасно, — Закс наздогнав їх у коридорі, схопив Амона за барки й припер до стіни. — Ану, Діонісе, розповідай. Що ти вичворив учора?
— Як завжди, з головою — у прірву, — чорнявець розсміявся, ігноруючи дим, що курився з-під Нортонових пальців. — Я вчора зірвався трохи. Не закипай так. Не бери з мене поганого прикладу.
— Ти в моїй стихійній групі. Я знаю, який вигляд має твій вогонь. То був не він.
— Заку, відпусти його, — втрутилася Рен, котрій вкрай не хотілося спостерігати, як одногрупники натовчуть одне одному пики, а все до того йшло.
— Він бреше, — видихнув Нортон. — І не дозволяє нікому допомогти.
— Із чим допомогти, Закі? — Амон здавався спокійним, поки руки друга судомно стискали його сорочку. Гірка посмішка кривила губи. — Із чим
ти ]]> , Нортоне, мені допоможеш?.. Я вже сказав, — хвиля тепла роздмухала чорні кучері. — Усе під контролем. Іди і приклади свої турботи деінде.— О боги, ви мов ошизіли обоє! — Рен підійшла до хлопців і одразу ж почулася в епіцентрі стихійного лиха через завихрення енергій. — Слухай, Нортоне, справді, облиш клятого Діоніса! Бракує, щоб ви тут одне одного повбивали.
— То ти тепер
його ]]> захищаєш?Дівчина стиснула кулаки.
— Припини. І ти теж, Амоне.
«У всіх свої таємниці», — шепотів внутрішній голос. Слова, котрі в Академії відмежовують те, чого хтось не хоче озвучувати. Невагома згадка про те, що кожен із них прийшов зі шлейфом іншого життя, іншого світу, незбагненних умінь та невідступної небезпеки за плечима.
Закс гнівно втягнув повітря, його ніздрі розширились, а тоді він демонстративно відпустив Амона, обтрусив руки, розвернувся на п’ятах і рвонув геть, мовби за ним насувався Вихор.
— Ти вгамувала самого Зака Нортона. Нечуваний талант! Це нове вміння після зняття ліміту?
— Ох, заткнися, Діонісе, — Рен аж тіпало. — Якого чорта я маю вигороджувати тебе, коли сама нічого не знаю, і через це Нортон буде знову злитися, і…
— Бо ти чудово розумієш, що коли Закі й пропалить комір моєї найдорожчої сорочки, то однаково це не дасть жодному з нас корисної інформації. До того ж, я дійсно можу зірватись і наддати йому у відповідь. А взагалі, чому б тобі не наздогнати його й не потеревенити нарешті?
— Та я тільки те й роблю, що з ним теревеню, — закотила очі Рен. — І знаєш, не думаю, що ти зробиш щось хороше для групи, коли будеш провокувати сутички.
— Перш за все, сутичку спровокував Закс твій любий Нортон. А друге, що я маю завважити: наша група — це прекрасне й затишне об’єднання. Та невже ти справді думаєш, що це все має бодай найменший сенс у тому коловороті, що чекає за стінами Академії?
— Я не знаю, що буде далі, Амоне. Не знаю, що у вас на думці, шановні та могутні кандидати на божественні пенати. Та для мене всі ви зараз важите чимало. Тому так. Моя відповідь: так, усе це має сенс.
* * *— Савітрі, дай мені спокій, — голос Закса, як і очікувалося, лунав невдоволено.
— Є розмова, — беземоційно відказала Рен, певна того, що цю розмову треба розпочати і завершити, бо треба, бо все, бо годі.
— Коли незрозуміло з першого разу, пояснюю: я опановую вогонь, він погано впливає на мої емоції. Сама бачила. Не дратуй.
— То послухай мене.
— Що послухати? — у Заковому голосі брязнула щира образа. — Та я тебе
