Академія Аматерасу - Наталія Ярославівна Матолінець
— Але Академія та будні тут безміру важливі. Бо що ближчі та яскравіші стосунки будуть у вас із іншими студентами, то міцнішими стануть зв’язки Ниток, — повідомила Хранителька. — А ще — це найпевніше свідчення, що ви зможете рухатися вперед без бажання повбивати одне одного, яке часом нападає на кожного, навіть найсвітлішого з богів. Поза тим, не певна, що Аррі вам це відкривав, та загроз за межами цього місця більше, ніж можуть умістити сторінки підручників…
А одного разу Інанна видобула зі стосу книжок пошарпану фотографію. З неї дивились двоє: золотокоса дівчина з невинними очима і хлопець, чиє обличчя зберігало ще трохи підліткової наївності, проте тіло вже було міцним, як і зараз. То були Діта й Торарей.
— Ще одна цеглинка минулого, — сказала Інанна, розглядаючи фото. — Афродіта, друга імені цього богиня кохання і краси, та Торарей, перший імені цього, бог війни, крові й битви. Які вони щоразу різні, проте як міцно пов’язані!
— А чому професорка назвалася Дітою? — спитала Рен. — Усі кажуть, що імена мають силу.
Хранителька Намиста повільно кивнула.
— Іноді, щоб отримати силу, треба позбутися свого імені та всього, що за ним стоїть. У випадку любої Діти так і було.
* * *8059 рік 7 кроку Колеса Долі
Значення Слів їй зовсім не сподобалось. Так, Слова казали, щота Афродітабула найкрасивішою, найвабливішою та найчарівнішою. Так, від одного погляду на неї можна було втратити розум, всі її бажання здійснювались, і вона розкошувала цією владою.
Але прочитавши свої Слова, Афродіта відчула лише порожнечу всередині. Вона, уроджена принцеса, завжди вважала
себе ]]> єдиною і надзвичайною. А тут виявилося, що така вже була — сонцесяйна, неповторна і всемогутня. І перша.— Полум’я Гефеста мені в ніздрю, може, ти просто забудеш про цю дурницю? — Аррі спробував незграбно її поцілувати, але дівчина випручалася, вкотре переконуючись, що довгі нігті — страшна сила.
Вона ображено підібрала зім’яту шаль і відійшла на безпечну відстань, щоби вчасно помітити наступний випад хлопця. Настрою на ніжність не було. Аррі його Слова зовсім не турбували. Ще б пак! Адже він рідкісний щасливець — душа, породжена злиттям двох могутніх. Громового і полум’яного, як те вогнище битви. До всього, один із них кохав першу Афродіту — всупереч тому, що її віддали за дружину іншому. Ох, Аррі…
Він підійшов на диво нечутно, поки вона втратила обережність, і обійняв зі спини.
— Гей, моя богиня досі переживає через те, що не перша носить це ім’я?
— Ім’я, — повторила Афродіта замислено. Усередині все стиснулось, а потім клацнуло. Раптова ідея спершу здалась надто нахабною, але врешті ніхто не казав, що це заборонено. — Адже ім’я — це тільки слово, так?
Аррі мугикнув щось їй у вухо.
— Діта, — шепнула дівчина. — Від сьогодні мене зватимуть лише так.
— Діта, — повторив Аррі. — Це незле. Коротко і ясно.
— Так, як ти любиш.
— Ага. Тобі полегшало?
— Звичайно! Тепер я здійснюватиму тільки те, чого хочу сама, а не Слова. Вони більше не матимуть наді мною влади.
— І чого ж вона хоче, ця твоя нова сторона?
— Тут нічого не змінилося, — Діта вловила натяк, посміхнулася і повернулася до Аррі.
* * *Кілька днів по тому, як почалися заняття з Інанною, Рен, збираючи прання, вивернула кишені штанів і несподівано знайшла там кулон. Три пір’їни: пісочна, чорно-зелена і темно-бордова, з’єднані тонким металевим кільцем на шкіряній шворці.
Подарунок Хамсіна!
Хамсін, «друг Діоніса», який примудрився ввірватися до неї в останній день канікул. Хамсін, який просив передати Амонові кілька слів, про які дівчина успішно забула після круговерті подій з Вихором, Медеєю та освоєнням стихійних сил.
Рен не на жарт розгнівалася на себе, а внутрішній голос шпикав, що як вона так легко все забуває, коли їй ледь за двадцять, то що ж буде згодом? Тож дівчина сховала кулон до кишені і заповзялася за першої ж нагоди розповісти Амонові про Колесо Долі, яке починає рух — хай що б це значило!
Розділ 6
Хамсінове послання спричиняє фізичні ушкодження і поцілунки
— Ти хотіла зі мною зустрітися? — спитав Амон, цілуючи Рен у щоку. — Я приємно вражений і трохи заінтригований!
— Так, прогуляєшся зі мною до бібліотеки?
— Рендалл, сонце моє, я згоден на все, тільки не тягни мене туди знову!
— Ні, Амоне, сонце моє, бібліотека. Маю віддати кілька книг, узяти нові, а по тому тобі все розповім, — Рен рішуче потягнула його за руку в потрібному напрямку.
— Ти стаєш такою ж жорстокою й невблаганною, як Нікта Ромі, — півжартома похнюпився хлопець.
— Як
Нікта Ромі ]]> ? — здивувалася Рен. Зазвичай одногрупник називав її «Нікс» або ж «коханою» — і бозна-як, та Зіґфрід це стоїчно терпів.— Вона — істинне породження пітьми! — вигукнув хлопець, перестрибуючи через дві сходинки одразу. — Я вважав, що в нас повне порозуміння, але варто було мені покликати її на какао, аби хоч яке різноманіття поміж цих днів навчання, як вона обізвала мене нехорошим. Дуже нехорошим. І не прийшла, певна річ. Я вражений у самісіньке серце, Рендалл.
— Амоне, ти чудово знаєш, що вона із Зіґфрідом. Не розумію, до чого ці ігри. Нудьгуєш, то міг би піти кудись із Баст чи Астарте. Баст, до слова, днями згадувала, що варто зазирнути
