Дюна - Френк Херберт

— Бомба?

— Навряд. Там щось особливе.

Пол вистрибнув на пісок, а Джессіка за ним. Вона повернулася, простягнула руку під сидіння за дивним згортком і, розглядаючи ногу Чиґо прямо перед собою, відчула на згортку якусь вологу. Витягнула пакет і зрозуміла, що та волога — пілотова кров.

«Розтрата рідини», — подумала вона, розуміючи, що саме таке спало б на думку арракійцям.

Пол роззирнувся і побачив кам’янистий виступ, що здіймався над пустелею, неначе берег, що височіє над морем, із поточеними вітром гострими скелями. Він озирнувся, коли матір витягувала пакунок із ’топтера, і простежив за її поглядом у напрямку Оборонної Стіни. Пол поглянув, що привернуло її увагу, і побачив, що до них прямує інший ’топтер. Юнак збагнув, що в них нема часу повитягувати тіла з ’топтера й утекти.

— Поле, біжи! — крикнула Джессіка. — Це Харконнени!

20

Арракіс вчить «поведінці ножа» — відрізати незавершене, примовляючи: «Тепер усе завершено, бо воно скінчилося тут».

Принцеса Ірулан. Збірка речéнь Муад’Діба

Солдат у харконненівській формі зупинився біля виходу з коридору й зиркнув на Юе, охопивши одним поглядом і тіло Мейпс, і розпластаного Герцога, й самого лікаря, який стояв над ними. Чоловік тримав лазеростріл у правій руці. Від нього віяло звірячою лютістю, твердістю і спокоєм, від якого Юе пройняв холод.

«Сардаукар, — подумав Юе. — Схоже, башар. Певно, один зі служників Імператора, надісланий сюди, щоб приглядати за операцією. Яку б форму він не носив, а єство не приховаєш під одягом».

— Ти — Юе, — промовив чоловік і критично оглянув кільце Сукської школи на волоссі лікаря, кинув погляд на витатуйований діамант, а тоді перетнувся очима з Юе.

— Я — Юе, — підтвердив лікар.

— Можеш розслабитися, Юе, — відказав чоловік. — Щойно ти вимкнув щити в будинку, ми одразу ж зайшли всередину. Тепер тут усе під контролем. Це Герцог?

— Герцог.

— Мертвий?

— Просто непритомний. Гадаю, вам варто його зв’язати.

— Інших ти теж пришив? — він озирнувся в коридор, де лежало тіло Мейпс.

— На жаль, — пробурмотів Юе.

— Жаль! — вищирився сардаукар. Він підійшов і поглянув на Лето. — То ось він який — великий Червоний Герцог.

«Якщо й лишалися сумніви щодо природи цього солдата, то він сам їх розвіяв, — подумав Юе. — Тільки Імператор називає Атріда Червоним Герцогом».

Сардаукар нахилився і зрізав емблему з червоним яструбом із мундира Лето.

— Маленький сувенір, — промовив він. — А де герцогський перстень із печаткою?

— На ньому його нема, — відказав Юе.

— Я це й сам бачу! — гарикнув сардаукар.

Юе закляк і ковтнув. «Якщо вони натиснуть на мене, приведуть Правдомовицю, то дізнаються про перстень і ’топтер, приготований мною — і тоді все пропало».

— Часом Герцог відряджав перстень із посланцями для підтвердження, що наказ походив прямо від нього, — відповів Юе.

— То, певно, були з біса довірені посланці, — пробурмотів сардаукар.

— Ви не збираєтеся зв’язати його? — наважився змінити тему Юе.

— Він іще довго буде непритомним?

— Приблизно дві години. Я не настільки точно розрахував дозу, як у випадку жінки й хлопчика.

Сардаукар кóпнув Герцога носаком.

— Нема чого боятися, навіть якщо він прийде до тями. А коли прокинуться жінка й хлопець?

— За десять хвилин.

— Так швидко?

— Мені сказали, що Барон прибуде негайно за своїми людьми.

— Так і буде. Зачекай надворі, Юе. — Він кинув важкий погляд на лікаря. — Негайно!

Юе поглянув на Лето.

— А як щодо…

— Його добре зв’яжуть і приведуть до Барона — як печеню в піч. — І знову сардаукар глянув на діамант на лобі Юе. — Тебе тут знають; у цих стінах ти будеш у безпеці. У нас більше нема часу на теревені, зраднику. Чую, вже підходять інші.

«Зрадник», — подумав Юе. Він опустив погляд і пройшов повз сардаукара, знаючи напевне, як історія запам’ятає його: зрадник Юе.

Він проминав багато тіл на своєму шляху до центрального входу й, позираючи на них, боявся впізнати Пола або Джессіку. Та всі вбиті були або палацовою гвардією, або харконненівськими солдатами.

Харконненівські вартові схопили зброю, коли дивилися, як він виходить із центральних дверей в осяяну полум’ям ніч. Пальми вздовж дороги підпалили, щоб підсвітити дім. Чорний дим від пального, від якого зайнялися дерева, здіймався вгору крізь язики помаранчевого полум’я.

— Це зрадник, — мовив хтось.

— Барон скоро захоче тебе бачити, — гукнув хтось інший.

«Я маю дістатися до ’топтера, — думав Юе. — Маю покласти герцогський перстень із печаткою туди, де Пол знайде його. — І враз його пройняв страх: — Якщо Айдаго запідозрить мене або ж утратить терпіння — якщо не зачекає і не піде прямісінько туди, куди я сказав, — Джессіці й Полові не уникнути розправи. І тоді мені буде відмовлено навіть у дрібці полегшення сумління».

Харконненівський вартовий відпустив його руку й кинув:

— Почекай десь тут, але не маяч.

Раптом Юе побачив себе ніби збоку — покинутого серед руйнувань; йому не лишилося нічого, ні крихти жалості. «Нехай Айдаго не підведе!»

Інший вартовий наштовхнувся на нього й гарикнув:

— Гей ти, забирайся з дороги!

«Хоч вони й скористалися мною, а все одно зневажають», — подумав Юе. Коли його відсунули вбік, він виструнчився, повернувши собі рештки гідності.

— Зачекай на Барона! — рикнув офіцер гвардії.

Юе кивнув і рушив із навмисною буденністю вздовж входу в будинок, а тоді повернув за ріг — сховався в тінях від світла підпалених пальм. Швидко — кожен крок видавав хвилювання — Юе рушив на задній двір під оранжереєю, де чекав ’топтер — вони поставили тут апарат, щоб вивезти геть Пола і його матір.

Біля відчинених задніх дверей бовванів охоронець, але він зосередив увагу на освітленій залі, де порядкували солдати, перевертаючи все шкереберть.

Як же вони впевнені в собі!

Скрадаючись у темряві, лікар обійшов ’топтер і відчинив дверцята з протилежного до охоронця боку. Намацав під передніми сидіннями фримпакет, який сховав туди, відкрив пакунок і кинув усередину герцогський перстень із печаткою. Почув шелестіння меланжевого паперу — написана ним записка, — притиснув перстень до згорнутого аркуша. А тоді прибрав руку й закрив пакунок.

Юе тихо зачинив двері ’топтера й рушив назад до рогу будинку, до охоплених полум’ям дерев.

«Тепер усе зроблено», — подумав він.

І знову Юе з’явився у світлі вогняних пальм. Загорнувшись у плащ, старигань дивився на вогонь. «Скоро я дізнаюся. Скоро я побачу Барона й дізнаюся. Ну а на Барона чекає зустріч із маленьким зубом».

21

Існує легенда, ніби тієї миті, коли Герцог Лето пішов у засвіти, у небесах над палацом його пращурів на Каладані пролетів метеор.

Принцеса Ірулан. Вступ до Історії Муад’Діба для дітей

Барон