Капiтани космосу - Костянтин Семенович Лемешев

— Треба якось рятувати людину! — вихопилось в когось з землян.

— І поставити під загрозу вимирання все населення Сергуса? — жорстко запитав капітан.

— Ми б спробували знешкодити паразитів, — заявили сергусіяни. — Але що робити з автоматичними ракетами? Як підійти до корабля?

— Я спробую. На «райдузі», — почувся голос Новикова.

— Але що це дасть? Лише те, що ви самі себе поставите під загрозу?

— Ні, — сказав Герман Володимирович. — Я хочу домогтися того, щоб «Владар» вистріляв усі свої ракети. Я буду спершу мішенню, а потім винищувачем. Це ж просто. В свій час я отак вже працював. Треба врятувати радиста. Тим більше, що я так помилився, вбачаючи в ньому ворога.

Земляни і сергусіяни згодилися на проведення спроби по врятуванню американського радиста, якщо він ще був живий.

За кілька годин всі засоби біологічного захисту планети Сергус-1 і всього космічного флоту були приведені до першої готовності. Кілька десятків космічних кораблів утворили навколо «Владаря» широке коло і стали посилати на ракету згубне для металоїдних комах проміння. Та чекати повного знешкодження паразитів було ніколи: в небезпеці знаходилась людина.

І в плазмольоті земляни спішно готували Германа Володимировича до самостійного виходу в космос на індивідуальному апараті «НБК-3». Ладнаючи заряджений повним запасом пального зіркоподібний апарат на грудях, уже одягнутий у широкий космічний костюм, Герман Володимирович підбадьорююче поглядав на сина:

— Не хвилюйся, синку. Ця справа небезпечна лише великими перевантаженнями від раптових прискорень. А я тут так відпочив, що в найкращу форму ввійшов. Аж не терпиться в космосі пошугати. Ну, чекай з успіхом!

…Могутньо зітхнула, спрацювавши, головна катапульта плазмольота. Новиков-син поспішно ввімкнув космічний відеофон головного пульта управління. Всі присутні в залі побачили, як «райдуга» Германа Новикова метеором злетіла в лагідне небо Сергуса назустріч страшній небезпеці.

Те, що далі бачили земляни і сергусіяни на екрані відеофона, не здавалося страшним. Малесенька блискуча цяточка, уповільнивши рух, за якісь півгодини наблизилась до «Владаря». Всі знали, що поки сяє цяточка, поки діє «райдуга», наближення космонавта автомати ракети не відчувають. Та що буде, коли Герман Новиков вимкне «райдугу» і автомати відразу «помітять» його, як звичайний метеорит у просторі?

І така хвиля настала. Лише на мить згасло сяйво цяточки «райдуги» на екрані, і відразу ж від ракети на неї попливло кілька темних порошинок. Та «райдуга» Новикова вже знову сяяла. Потім вона рвучко стрибнула вбік з курсу темних порошинок і стала півколом здійматися над ними. А коли порошинки ракети стали минати «райдугу», вона наздогнала їх струменем плазми. Один за одним виникали спалахи-вибухи. І знову світла цяточка залишилась самітною перед «Владарем». Знову і знову підступала вона до космічного корабля, спорожнюючи касети автоматів від ядерних ракет, знищуючи їх.

— Тепер по одному борту — повна безпека! — долинула нарешті радісна звістка від Германа Володимировича. — Зрештою можна зачекати. Та й досить — страшенно втомився від незвички.

І чомусь я нічого не бачу на екрані відеофона. Ви мене бачите?

— Бачимо, тату! — вигукнув Іван Германович. — Що з тобою? На тобі лиця немає! Тобі погано, батьку?

— Важко, синку! Під час вибуху останньої ракети погано стало. Руки й ноги не слухаються, і з очима щось сталося. Вилітай, синку…

Це були останні слова мужнього розвідника. Рятівна експедиція, яка негайно вилетіла на сергусіянському всюдиході в космос, знайшла Германа Володимировича мертвим. Страшна вибухова хвиля від останньої ядерної ракети вбила його.

Смерть улюбленого героя ще дитячих мрій приголомшила Сергія Чуєва. Як далі відбувалося врятування радиста «Владаря», як його доставили на «Сергус-1», а заражену паразитами ракету знищували — цього Сергій не знав. Пригнічений не менше за Івана Германовича, він весь час разом з ним був заклопотаний готуванням до похоронів. Мимохіть узнав, що радистові «Владаря» життя врятувати вдалося, що він, опритомнівши, не міг говорити і лише плакав, дивлячись на землян і сергусіян, що першими його словами були три: «Хочу на Землю».

Так минуло кілька тижнів. Домовину з набальзамованим тілом Германа Володимировича вирішено було забрати з собою на Землю. Від плазмольота ні на крок не відходив і врятований радист Гаррі Броуд.

— Я своїм життям зобов’язаний вашому товаришу. Та не про мене мова. Я повинен долетіти на Землю і собою засвідчити подвиг космонавта-комуніста. Це мій обов’язок.

— Вся наша планета, — говорив Дуг Лей, — ніколи не забуде того, що зробили люди Землі, героїчної смерті землянина.

Ще кілька днів минуло на Сергусі-1 в траурі і печалі. Про подорож на Сергус-3 вже ніхто не згадував. Земляни стали поспішно готуватися до повернення на Землю. Після загибелі улюбленого товариша у всіх астронавтів прокинулося гостре бажання швидше повернутися додому. Як там, на далекій Землі?

Іван Германович Новиков і Юрій Степанович Чуєв розуміли, що люди гранично втомлені подією і відлітати треба негайно.

…І ось астронавти закрилися в кабінах електросну — десять годин повного відпочинку перед вильотом. А навколо плазмольота вже зібралися тисячі друзів-сергусіян. Все небо навкруги від горизонту до зеніту було сповнене тихого шелесту крил літальних апаратів, гомоном тисяч голосів.

Після сну, гімнастики і останнього купання в сергусіянському цілющому озері астронавти зустрілися з сергусіянами, які влаштували їм теплі проводи.

Свіжі, бадьорі тілом, але засмучені йшли астронавти в нелегкий і далекий зворотний шлях.

Ввімкнувши двигуни, плазмольот стрімко піднявся на висоту в кілька сот кілометрів. Прямо по курсу корабля сяяла сліпуча Зірка Золотого Крила.

— Приготуватися до розвитку швидкості! — задзвенів з відеофона в порожній каюті Германа Новикова голос його сина Івана Германовича.

Всі астронавти зайняли свої пости.

— Ввімкнути головну дюзу!

Світла точка плазмольота легко подолала силу тяжіння Сергуса, стрімко прокреслила темінь космосу і впевнено пішла до рідної Сонячної системи.