Капiтани космосу - Костянтин Семенович Лемешев

В Місті Легкого Подиху Сергій і Лан знайшли земних астронавтів з їх сергусіянськими друзями поблизу саморушної дороги. Вся група готувалася до подорожі навколо Сергуса. Дуг Лей зі своїм сином Гіфром Леєм щось жваво доводили Герману Новикову, а той сміявся і, заперечуючи, хитав головою. Сергій пізнав розвідника, чиї фотографії й записки він зберігав як найдорожчі реліквії.

— Германе Володимировичу, це ви? Ви здорові? — щасливо повторював Сергій, кидаючись в обійми Новикова. — А я ваші записки напам’ять знаю…

— А ти — онук Юрія Чуєва? Наймолодший з капітанів космосу? Радий познайомитися, Сергійку. Тепер ми з тобою, хлопче, завжди разом будемо. Люблю я ближче до молодих бути. В свою каюту приймеш?

— Аякже! — аж скрикнув Сергій. — Це було б для мене найбільшою радістю.

— Хіба? — посміхнулася Лан, що стояла поруч. — А коли б я полетіла разом з тобою на Землю, ти був би радий, Сергію?

— Це була б не лише радість, а щастя! — мимоволі вихопилося в Сергія. — Так: щастя всього життя!

— Всі чули? — раптом голосно звернулася до землян і сергусіян дівчина. — Цей юнак, землянин Сергій Чуєв, радий завжди бути зі мною разом. Всі чули?

У великій групі астронавтів і сергусіян відразу вщухли розмови. Всі тепер дивилися на Сергія і Лан. Обличчя молодого астронавта поволі і густо червоніло. Він розгублено подивився на товаришів, потім знову звернув погляд на Лан. А вона, відійшовши в бік і ставши на одне коліно, закрила обличчя руками.

— Ми чули! Ми чули, що сказав цей юнак! — несподівано для землян пролунали дружні голоси сергусіян. — Хочемо чути твоє слово, Лан!

— Я покохала його і хочу бути його нареченою, — відповіла, не підіймаючи голови, Лан. — Всі чули моє слово?

— Всі чули, всі чули! — залунало навкруги.

— Як же це так? — тихо шепотів зніяковілий Сергій. — Навіщо так?

— Такий у нас звичай, — підійшов до Сергія батько Лан. — У нас освідчується в коханні першою дівчина і обов’язково в присутності друзів. Це дуже серйозна подія в житті сергусіянок, і освідчення ніколи не буває легковажним і раптовим. Я її батько і знаю, що Лан не може помилятися. Та й ви, бачу по вас, сказали правду. Тепер слово за вами: вона чекає відповіді. Якщо ви підійдете до Лан і при всіх назвете її своєю нареченою, підіймете її і станете поряд, вона буде щасливою, бо сама обрала друга життя. Якщо ви не готові до цього, то пошліть до неї своїх друзів. Вони повинні вибачитися, а дівчина не повинна образитися. Такий наш старий звичай.

— Але… За що мене покохала вона? — не міг опам’ятатися Сергій.

— Про це ви спитаєте в неї, — посміхнувся Гіфр Лей.

Сергій знову подивився на товаришів. Всі зніяковіло дивилися вниз. Лише лікар Ліза Бирюк і лаборантка Лариса Лєскова в мовчазному захопленні дивилися на сергусіянську дівчину.

— Слухайте, що я вам пораджу, — раптом сказав «старійшина» плазмольота академік Курганов і приємним басом заспівав:

Обличчя астронавтів посвітлішали від посмішок. І наймолодший з капітанів космосу теж посміхнувся радісно і тривожно. Твердим кроком Сергій підійшов до Лан, підвів її на ноги, став поруч з нею і урочисто сказав:

— Це моя наречена, товариші!

Всі кинулися поздоровляти несподіваних молодих.

— А чому ми забуваємо про наші звичаї? — задерикувато блиснула очима Ліза Бирюк. — Це — несправедливо!

— А які ваші звичаї? — з готовністю запитав вчений-сергусіянин.

— У нас в таких випадках піднімають бокал доброго вина і п’ють за здоров’я наречених.

— Хороший звичай, — посміхнувся сергусіянин і направився до стола, що стояв посеред придорожнього павільйона.

— Прошу до столу, друзі!

За сергусіянськими звичаями наречена і наречений років п’ять-шість повинні були вивчати один одного, дружити, разом вчитися, готуватися до якоїсь космічної весільної подорожі. Здебільшого дружба наречених закінчувалася одруженням, але були випадки, коли наречені об’являли друзям про повернення даного слова.

Землянам сподобався цей звичай. Було вирішено, що Сергій і Лан будуть нареченими на Сергусі, а весілля відкладуть до повернення плазмольота на Землю.

Сергій і Лан тепер завжди були разом. Трохи відставши від основної групи астронавтів, вони вслід за нею з кожним днем посувалися вперед навколо планети. Іноді Лан хотілося показати Сергієві щось особливо цікаве, і тоді майбутнє подружжя відхилялося від маршруту. Змінювалися міста, краєвиди, щодня Сергій узнавав щось нове, бачив небачене, чув нечуване.

Жителі сергусіянських міст за нахилами і бажанням витрачали щодня по кілька годин на працю по створенню матеріальних цінностей: промислових і продовольчих товарів. Хто будував, хто керував машинами, хто втілював у життя нові проекти або вирощував високоврожайні культури, — це був фізичний труд. А переважну більшість часу сергусіяни віддавали мистецтву, навчанню, духовному розвитку, спортові, подорожам. Кілька тисяч сергусіян постійно перебували в космічних польотах. Деякі експедиції, що вилетіли на фотонних ракетах 300–400 років тому, ще продовжували летіти вперед, в незвідані глибини Всесвіту. Можливо, повернувшись через тисячоліття, їх учасники будуть все такими ж молодими, як відлітали в космос.

На Сергусі-1 скрізь збирали по три-чотири врожаї на рік, який тут з слабою зміною весни на літо тривав близько чотирьохсот днів. Засівати поля або збирати врожаї виходили всі жителі міст-садів. Такі дні тут були найвеселішими святами колективної праці.

За всю історію існування сергусіянської цивілізації тут була лише одна війна між захисниками старого ладу і прогресивними силами. В сергусіянській історії цей період називався «епохою дикунства». Після неї будь-яка