Капiтани космосу - Костянтин Семенович Лемешев

діють складні машини по концентрації людської пам’яті, але з курсу вищої школи всім сергусіянам відомо, що саме там штучно створена жива нервова тканина під впливом особливих променів фіксує логіку мислення видатних сергусіян. Зовні це виглядає просто. Вчений чи видатний практик, прибувши на Сергус-два, займається тим же, чим він займався на Сергусі-один. Але його оточують оті складні машини, які роблять своє. Гості, віддавши «данину», відлітають. Залишаються лише дуже старі сергусіяни. Живуть вони там ще кілька десятків років, сповнених справжнього горіння. Кожен намагається залишити по собі помітний слід, віддати все, що дало йому життя. І, готуючись до спочинку, вони змушують працювати свою думку біля тих апаратів якнайпродуктивніше.

— А який від того практичний результат? — не міг збагнути мети сергусіян Сергій.

— Від впливу розумової діяльності людини штучно створена жива нервова тканина в тих апаратах кристалізується. Так від кожного одержують сконцентровану і скристалізовану речовину, грудочку завбільшки з горошину. Живе вона лише за рахунок сонячного світла. їй не потрібен ні кисень, ні вода, ні інші поживні речовини. Вона не має також ні органів чуття, ні одухотвореної особливості. Зовні це невеличка перлина, в якій сконцентровані технологія, прийоми і способи мислення ще живого чи вже померлого сергусіянина. Потім підбираються такі «перлини» від сергусіян, близьких за напрямком мислення: за нахилом до технічного, образотворчого, художнього або іншого роду мислення, з’єднуються у великі кулі з сотень, тисяч «перлин» і переправляються на Сергус-три. Там вони й стоять рядами під вічним промінням штучних сонць.

— Та ж яка від того користь? — спитав Сергій.

— Неоцінима. Коли на Сергусі-один хтось з вчених, інженерів чи космонавтів зустрічається з труднощами у вирішенні якоїсь задачі, він вилітає на Сергус-три і приходить до свого ряду «куль». Там він просто сідає і пробує думати над подоланням перешкоди в своєму відкритті. І там він обов’язково знаходить рішення або впевнюється в помилковості своїх припущень і обирає інший варіант, новий спосіб мислення у вирішенні питання.

— Це, мабуть, тому, — загорівся Сергій, — що ті кулі передають думку на відстань і «підказують» найефективніші способи і прийоми мислення у вирішенні того чи іншого питання? Так?

— Правильно. Саме тому.

— Так чому ж таке чудо оповите таємницею? Я згоден біля кожної кулі побувати, щоб всі свої задуми вмить вирішити!

— От саме тому, що людина Землі така жадібна до знань, її туди небезпечно пускати.

— Та це ж якийсь парадокс! — розсердився Сергій. — Не пускати до того, що може дати нам колосальний стрибок у розвитку мислення!

— Або швидку смерть, — відповіла Лан. — Допомогою тих куль треба користуватися виключно обережно. Сергусіяни не знають, як вплинуло б на мозок землян несподіване і величезне навантаження у вигляді блискавичних утворень мільярдів нових нервових центрів у корі головного мозку при засвоєнні концентрованої технології мислення.

— Так треба ж спробувати! — гарячився Сергій.

— У нас досліди провадяться на протязі сотень років, а земляни вже збираються додому…

— І ти, Ланочко, з нами! — ухопився за світлу думку Сергій, вирішивши вже на місці продовжити розмову про таємницю сергусіян. — А ти уявляєш, яка вона, наша Земля?

— Намагаюсь, та нічого не виходить. У всякому разі не така?

Сергій поглянув на екран, куди вказувала Лан, і побачив там велику планету в голубому ореолі.

— Підходимо до Сергуса-два, — тихо сказала Лан. — Тут ніяких приймальних станцій і космодромів нема. Треба якомога тихіше й непомітніше зробити посадку. Сідай до локаторів.

Сергій ввімкнув посадочні локатори. На екрані спершу поволі, а потім все швидше попливли річки, поля, сади, якісь велетенські будови.

— Он хороша галявина біля тієї споруди.

— То центральна лабораторія. Нам там робити нічого. Сядемо на хвилі річки й попливемо по ній до усипальниці Леїв.

Покірний думці Лан, всюдихід поступово загальмував рух і плавно пішов униз. Шум двигунів затих. За бортом заплюскотіла вода, всюдихід загойдало на хвилях. Після гамірливих зустрічей на Сергусі-1 нова планета Сергусіянської системи здалася Сергієві давно покинутою людьми. Ніхто не зустрічав всюдихода, нікого не було видно навкруги. Мовчки вийшли землянин і сергусіянка на берег біля усипальниці Леїв. Вірніше це була пам’ятна мармурова арка. Блискучі таблички з позначеннями імен і дат, холодний мармур, висока оранжева рослинність біля арки і — тиша, повна тиша навколо…

Лан, уважно читаючи таблички з іменами своїх предків, обійшла круглу споруду, вклонилася їй і мовчки стала лаштувати літальний апарат до польоту. Сергій робив те ж саме, і скоро вони вже летіли в повітрі.

Опустилися в якомусь великому саду, поряд з великою і світлою будовою.

— Палац Праці і Заспокоєння, — говорила Лан, підіймаючись сходами, — Тут живуть мій прадід Санр Лей і прапрадід Ког Лей з своїми дружинами. Прадіди працюють над створенням «перлин», а прапрадіди відпочивають, готуючись до смерті. Все у них просто, без афектації тут робиться. Не здумай, Сергію, в чомусь виявляти їм співчуття, це сприйметься як образа.

У повному сонця високому залі під деревами біля фонтанів сиділо кілька старих сергусіян. Зовні вони майже не відрізнялися від діда чи бабусі Лан, які ще жили на Сергусі-1, і лише помітна скупість в рухах і жестах вказувала на їх похилий вік.

Лан підійшла до сергусіянина з висхлим зморшкуватим обличчям і шанобливо вклонилася йому.

— Лан? — тихо промовив сергусіянин. — А це твій землянин? Чув про твої заручини, дівчинко. Добре, Лан. Я радий за тебе. Ти найсміливіша з молодих Леїв. Це я викликав тебе до себе. Через місяць мене вже не буде, і я тепер зовсім спокійний. Передавай, дівчинко, привіт усім, хто знає Кога Лея. Все. Іди, Лан.

Сергусіянин закрив стомлені очі. Сергій ніяково оглянувся: для нього в сергусіянина не знайшлося жодного слова.

— Дідусю Ког, — не відходила Лан. — Скажи своє слово моєму нареченому.