Капiтани космосу - Костянтин Семенович Лемешев

— Якщо захочуть-будь ласка. Ваш досвід показує, що їх подорож на Сергус-три не буде такою небезпечною, як ми гадали.

Бадьорий і задоволений, Сергій розшукав Лан і з першого ж погляду в очі нареченої зрозумів, що з нею щось сталося. Лан була якоюсь тихою і лагідною, дивилася на нього чомусь з неприхованою повагою, як на свого батька або діда.

— В тебе якесь горе, Ланочко?

— Ще не знаю, що це, але не горе. Просто мені трохи жаль того Сергія, якого я проводжала дев’ять днів тому на Сергус-три.

— А тепер я хто? — засміявся Сергій. — Не той?

— Не той, не такий, — усміхнулася Лан. — Головне — очі. Ти, звичайно, не помічаєш цього за собою. А мені тепер якось навіть боязко дивитися тобі в очі, Сергію. Вони тепер такі в тебе всерозуміючі, що я почуваю себе перед тобою майже дитиною. А все це оті кулі мудрості. Сергусіянам дуже рідко до п’ятсотрічного віку дозволяється бувати на Сергусі-три, а ти вже побував… Цілих дев’ять днів… Тепер ти й мене в науках перегнав. І я буду вчитися в тебе. Добре, Серьожо? Тільки ти залишишся таким же, як і раніше, уважним до мене. Правда, Сергійку?

— Та що ти, Ланочко! — ніжно доторкнувся рукою до щоки дівчини Сергій. — То й добре, що очі твого нареченого трохи «порозумнішали» і краще бачать, яка ти справді прекрасна, Лан. До того ж ті кулі мудрості діяли лише на мій мозок, а серце людини їм непідвладне. Ти ще впевнишся, яке серце у людей Землі. Веселіше, Ланочко!

— О! Я не помилилася в тобі! — щасливо сказала Лан, схиляючи прекрасну голівку на груди землянина.

По прибутті на Сергус-1 з першої ж зустрічі з товаришами Сергій впевнився в тому, яку рацію мала Лан, говорячи про його очі.

Всі друзі-астронавти, говорячи з Сергієм, дивилися на нього з щирою пошаною, а жінки з неприхованою цікавістю.

Сергій і справді тепер краще і швидше за всіх провів обчислення зворотного курсу корабля, вільно міг говорити з академіками на всі теми з будь-якої галузі науки.

Микола Іванович Добробас, невпізнанно помолоділий на Сергусі академік-астроном, тепер сам закидав Сергія численними запитаннями з астрономії і лише здивовано вигукував, чуючи від колишнього юнги вичерпні докази.

Та найціннішою була, на погляд Добробаса, нова форма мислення Сергія при проведенні астрономічних обчислень. Юнга, перейнявши прийоми і способи операційної логіки в математичних обчисленнях від куль мудрості, вирішував найскладніші задачі швидше найдосконаліших обчислювальних машин.

— Так ось чому сергусіянські вчені не користуються обчислювальними машинами! — говорив Добробас, «досліджуючи» Сергія. — Адже ланцюг логічних операцій людського мозку значно коротший і вірніший від машинного. А ми на Землі без обчислювальних машин і кроку не ступимо, як без… А так. Як без милиць! Замість того, щоб всебічно розвивати технологію мислення, передавати нащадкам здобутки предків у розвитку операційної логіки, ми будуємо допоміжні машини, підставляємо підпірки під людське мислення. А час уже б ходити без підпірок. Час!

За кілька днів юнга став Сергієм Вікторовичем і тільки Лан, як і раніше, називала його Сергійком. А він спершу ніяковів, протестував, але до всього звикає людина. Скоро підготовка до зворотного польоту захопила Сергія цілком, і йому ніколи було навіть замислитися над тим, що ж так змінилося в ньому самому.

Як не вмовляли сергусіяни астронавтів погостювати на Сергусі-1 ще кілька місяців, люди настояли на своєму і готувалися до швидкого повернення додому.

Академіка Курганова надзвичайно схвилювала розповідь Сергія про кулі мудрості на Сергусі-3, і видатний біолог Землі з дозволу сергусіян став готувати експедицію на таємничу планету.

— Ти й сам ще, мабуть, не усвідомлюєш, що то за скарб! — збуджено говорив він Сергієві. — Люди Землі раніше ходили в далекі плавання, щоб знайти невідомі землі, багаті корисними копалинами. Потім люди стали літати на близькі планети і привозити звідти компактніші, але ще цінніші скарби: радій, наприклад. Але те, що містять в собі кулі мудрості, — це скарб скарбів. Він найкомпактніший, бо не потребує місця для перевезення. Він найбільш надійний, бо дістається людині відразу на все життя. Він найцінніший, бо найдорожче для людини — сила розуму, що здатна розкривати всі таємниці природи.

— Ого, скільки ви наговорили про ті кулі! — сміявся Сергій, ніяковіючи від захоплених і відверто заздрісних поглядів, якими дарував його старий вчений. — От побуваєте, побачите самі ті камені-«перлини» і візьмете від них всього досхочу.

— Сам ти камінь! — жартома бив Олексій Платонович кулаком по дужій спині Сергія. — Це добре, що ти не задираєш носа, але й не спрощуй відкриття. Не спрощуй!

І Олександр Платонович ще з більшим завзяттям починав готуватися до польоту на Сергус-3.

Це було останнє, що затримувало землян у гостинних друзів-сергусіян.

Іванові Германовичу Новикову та Юрію Степановичу Чуєву — двом змінним капітанам плазмольота — Рада Старійшин Сергуса-1 запропонувала для зворотного шляху скористуватися сергусіянською фотонною ракетою, що на півроку скоротило б час перельоту. Та від цього великодушного дарунку друзів земляни відмовилися: надто дорогим і надійним став для людей випробуваний у всіх космічних незгодах корабель, та й на вивчення керування ракетою з допомогою думки потрібен був час. Сергусіяни заспокоїлися лише тоді, коли земляни прийняли креслення і розрахунки останньої моделі фотонної ракети, установки по керованій реакції анігіляції, апаратів по передачі думок на відстань і багатьох типів континентальних і місцевих іонізаторів атмосфери.

У відповідь астронавти поділилися з сергусіянами наукою вирощування хлорели, якої тут не було, найціннішими досягненнями вчених Землі.

Рада Старійшин Сергуса і Рада плазмольота домовились про те, що через рік на Землю відправиться караван вантажних сергусіянських фотонних кораблів з запасами антиречовини, а з Землі кораблі візьмуть насіння сосни, кедра та інших