Капiтани космосу - Костянтин Семенович Лемешев

Ну от, тепер є над чим думати. Так хай всі оці кулі літературної мудрості діють на нього! Хай спробують вони видушити з його звиклої до технічних розрахунків голови якийсь веселий літературний твір! Ну, хоча б кілька рядків про ті ж самі дитячі іграшки, чи що? Дійте, кулі, на повну силу. Тут інженерові-радистові плазмольота нестрашно. Скоріше самі кулі розпадуться, ніж у ньому прокинеться хист гумориста.

Посміхаючись від вдалої вигадки, Сергій спустився біля ряду матово-сяючих куль «літературної мудрості» і, обходячи кожну довкола, пішов уперед.

От і не «беруть» Сергія кулі мудрості! І зовсім тут нестрашно, а навіть чомусь весело на душі. Тепер, звичайно, він не школяр, і якби довелося йому знову писати щось веселе про іграшки, то він би спершу надумав про те, яку мету треба ставити перед собою. А мета тут одна може бути, — щоб швидко не ламалися іграшки, щоб вони лише радість дітям приносили, треба висміювати тих, хто невдалі іграшки робить. І писати про це треба «по-домашньому», зображаючи буденну обстановку, щоб крізь звичайний текст проривався сміх, дотепний і дошкульний. Ну, взяти, приміром, і описати, як батьки відзначають день народження дворічного малюка. Малюк до цього майже не розмовляв. А тут друзі сім’ї приносять багато іграшок. І більшість з них — невдалі. Дивився на них іменинник, дивився, та як заговорить! Починає дитина критикувати бракоробів на весь голос та ще й мовою контролера! Це було б смішно. Та ще якби серед гостей виявився директор фабрики іграшок. Приносить він і дарує малюкові допотопну іграшку — пусковий апарат у вигляді пістолета, який стріляє ракетами з гумовими присосками. Щоб добре висміяти такого «дядю» за анахронізм і «мілітаризм» у роботі, треба іграшкову зброю повернути проти творця.

А записав би Сергій цю сценку так:

«— Ну, а мій подарунок — найкращий, — промовив поважний Дядько. — На моїй фабриці зроблений. Бери!

Взяв іменинник того пістолета, зарядив ракетою та в двометрове дзеркало — мамину гордість — як торохне! Аж на дядька друзки полетіли.

— Бачите, яка сила, дядю? Як у дуельного стародавнього пістолета. Якраз для дітей нашої епохи! А до твердого та міцного оці присоски добряче прилипають. Ось дивіться: р-раз!

Та другою ракетою дядькові межи очі як затопить! Прилипла та присоска до дядькового лоба намертво. Так і просидів директор фабрики іграшок всі іменини «рогоносцем».

Аж надвечір, коли дядько догадався задуматися, чи годиться для дітей такі іграшки робити, і від того добре лоба зморщив, присоска відпала».

…Сергій нестримно і весело реготав, уявляючи цю сцену. Нараз, опам’ятавшись, він помітив, що давно стоїть біля одної з куль мудрості і немов розмовляє в думках з кимось схованим в ній. Так ось воно що! Значить, це вона, ця сяюча куля, допомогла йому так швидко знайти способи і прийоми до написання задуманої ним веселої оповіді про дитячі іграшки?!

Сергій з повагою вклонився гігантській «перлині» і тепер вже обережно став просуватися далі. За півгодини він легко «написав» у думці кілька глибоко обґрунтованих рецензій на відомі йому твори, склав пісню про наречену Лан, а перейшовши до куль мудрості з музики, поклав свою пісню на чарівну музику.

Відпочивши, попоївши і трохи заснувши на всюдиході, Сергій почав штурмувати «перлини» по порядку. Найдовше він затримався біля ряду куль мудрості з питань техніки і математики. Молодому землянину ніколи ще в житті не вдавалося так легко й блискавично, а головне — усно, «про себе» вирішувати найскладніші задачі з хвильової механіки, астрономічних обчислень, розв’язувати найсміливіші припущення в проектуванні міжзоряних кораблів, вільно заглядати в таємниці будови антиречовини.

Сергій не помітив, як промайнуло кілька годин. Трохи боліла голова і хотілося спати. Землянин повернувся на всюдихід і довго боровся зі сном. Згадалося попередження Лан. Чи не той це сон, яким заснули тут невідомі космонавти?

І сон зборов Сергія. Заснув він просто в кріслі.

Здавалося, на якусь секунду склепив очі, а коли розплющив їх і глянув на годинника, виявилося, що минуло понад десять годин найміцнішого сну.

І знову Сергій біля куль мудрості. Ніяка сила тепер не могла його відірвати від невимовної насолоди ставати щосекунди мудрішим. Він жалкував лише за тим, що забув попрохати у Лан її обруча — апарата по передачі і прийому думки на відстань. З ним можна було б ефективніше і швидше працювати. А без нього доводилось підходити до кожної кулі майже впритул, бо вже за кілька кроків від неї її вплив згасав.

Після кожного «сеансу» Сергій спав все більше й більше. Ознайомившись з кулями останнього тридцять восьмого ряду, де була скристалізована технологія мислення в галузі астрономії, космонавтики, аналізу зародження, розвитку і вмирання світів, Сергій ліг спати і проспав понад сорок годин підряд. Проснувся він свіжим і бадьорим, але жахнувся, глянувши в дзеркальну гладінь локатора. Звідти на нього дивилася змарніла неголена людина, яка нагадувала перших мандрівників на Венері.

Поголившись і виконавши найскладніші вправи з гімнастики, молодий землянин підняв всюдихід над Сергусом-3. Він з подякою вклонився чудодійним кулям мудрості і, зробивши прощальний виток, став вирівнювати зворотний курс польоту.

Прибувши на Сергус-2, Сергій знайшов Лан в Палаці Праці і Заспокоєння. Всі дев’ять днів, доки він був у чудовій мандрівці, вона провела в зустрічах зі своїми предками, близькими й далекими родичами, які невтомно працювали над створенням «перлин».

Сергія відразу ж запросили до лабораторії. Славетні і найстаріші сергусіянські вчені довго вивчали стан здоров’я землянина. Нарешті, коли Сергій вийшов з якоїсь дослідної камери, п’ятсотлітній сергусіянин сказав йому:

— Вас врятувала сама природа людини Землі. Лише у землян так розвинена здатність кори головного мозку до гальмування при величезних перевантаженнях. Ви взяли від куль мудрості стільки, скільки дозволила природа. Це добре, але для першого разу. Якби ви надумали ще раз відвідати Сергус-три, здатність вашого мозку до гальмування була б уже меншою, а небезпека — більшою.

— Значить,