Капiтани космосу - Костянтин Семенович Лемешев
— У мене ідея! — заплескала в долоні Лан. — Хай Сергій замовляє земні страви для нас, а ми для нього — свої.
Обід і справді був чудовим. Сергій їв багато, спробував всі страви сергусіянської кухні, але на диво собі не відчував того обтяження, яке приходить до людини після ситного обіду на Землі і схиляє багатьох до сну. Все тіло сповнилося незнайомим відчуттям моці й бадьорості. Здавалося, що обіду не було зовсім. Перехотілося їсти, от і все.
— Це тому, — пояснила Лан, подаючи Сергієві бокал якогось запашного напою, — що всі наші страви майже відразу і майже стопроцентно засвоюються організмом. Мій батько Гіфр Лей може вам з цих питань читати безконечні лекції. Він же в нас медик і вже готує роботу про відмінні особливості кишечного тракту у сергусіян і землян внаслідок великої різниці між продуктами харчування.
Та Сергій вже майже не дослухається до слів дівчини. Всю його увагу захопило нове видовище. Тільки-но всі піднялися з-за столу, його кришка раптом перетворилася у велику лійку з трубою посередині. Весь посуд м’яко ковзнув у круглий отвір, а натомість з’явилася механічна рука, витерла стіл, сховалася, а стіл набрав попередньої форми і заблищав полірованими поверхнями.
— Мов скатерть-самобранка! — дивувався землянин. — І подасть, що хочеш, і сама прибере після тебе. Жаль тільки, що такого стола з собою в кишеню не візьмеш.
_- А навіщо його з собою брати? — заперечила Лан. — На всіх саморушних дорогах у кожному павільйоні є такі фабрики-кухні. Де хочеш, сідай і підкріпляйся.
— І в фотонних ракетах теж так?
— Навіть у наших всюдиходах ви побачите подібні столи. До речі, ми через кілька ваших годин і відправимося на всюдиході в Місто Легкого Подиху. А тепер — відпочивати. Пропоную вам подрімати он в тій кімнаті. Ліворуч — моя бібліотека. Якщо захочете — візьміть щось почитати або послухати. Поряд з кожною друкованою книжкою лежить і її озвучена копія у вигляді мікроплівки. Апарати для прослухування на тумбочці біля канапи. Ну, як у вас на Землі кажуть, до скорого побачення!
— Буду радий незабаром подивитися вам в очі, — по-сергусіянському попрощався Сергій і попрямував у вказану Лан кімнату.
Закривши штори, хлопець вже зібрався був лягти подрімати, як раптом нова думка обпекла йому мозок.
Бібліотека! Не може бути, щоб в бібліотеці Лан не було нічого про Сергус-2 і Сергус-3. Треба негайно скористатися пропозицією дівчини, доки вона сама не здогадається запропонувати йому книги.
Сергій поспіхом вийшов з кімнати і зайшов у бібліотеку Лан. Ні звичайних для землян стелажів з книгами, ні шухляд з каталогами тут не було. Біля широкої прозорої стіни стояв стіл з невеличким екраном проти зручного крісла — і все. Сергій згадав пояснення сергусіян про свої бібліотеки, впевнено сів у крісло й подивився на екран.
В ту ж мить екран засвітився м’яким зеленим світлом, і по ньому знизу вгору повільно поповзли крупні написи по-сергусіянському: «Художня література», «Суспільно-економічна», «Медична», «Педагогічна», «Ботаніка», «Біологія», «Науково-технічна»…
— Стій! — зажадав у думці Сергій, і напис зупинився перед очима. — Щось про новітню техніку на Сергусі-два…
На екрані з’явилося кілька назв книжок про досконалі установки по виготовленню хімічних речовин з заданими властивостями, про штучне створення живої матерії, про нові методи в керуванні реакціями анігіляції.
— Ой, не те… — поспішив у думках Сергій. — Треба повернутися до біології.
Написи на екрані поповзли вниз, засвітилося крупне слово «Біологія», потім щезло, а натомість покірні бажанню юнака з’явилися назви книг про біологічне життя на Сергусі-2.
«Умови переходу органічного життя в кристалічне», — раптом різонув Сергія дивний напис, і він зупинив його на екрані. В столі почувся тихий мелодійний звук, відкрилася шухляда, і хлопець побачив товсту книжку з цією ж назвою, а поряд — невеличкий блискучий диск — мікроплівка з записом тексту на голос.
Вирішивши за краще не читати, а почути й побачити ілюстративний матеріал на екрані, Сергій похапцем опустив блискучий диск в щілину під екраном. На екрані відразу з’явилося зображення планети Сергус-2. Та не встиг Сергій ще добре й розгледіти те, що було на екрані, як йому на плече лягла чиясь легка рука.
— Лан? — поклав свою долоню на руку дівчини юнак. — Вибачте, будь ласка. Я розумію, що це погано, але не міг втриматися від спокуси. Вибачте це мені, як землянину, якого все надзвичайно цікавить.
Сергій говорив ще щось, але вже погано розумів свої слова. Дівчина не забирала своєї руки з його долоні, і серце юнака застугоніло так, що, здавалося, його палкі удари лунають зараз на весь палац. Сергій підвівся з крісла і навіть не помітив, як згас при цьому екран. Великі довгасті чорно-сині очі Лан притягали, мов безодня, в яку він летить з якоїсь неймовірної висоти.
Стояли один проти одного і мовчали. Дивилися один одному в очі і без слів розуміли одне одного. Сергій взяв руку сергусіянки і притис її до своєї палаючої щоки. Лан зробила те ж саме з рукою Сергія, і вони ще стояли отак невідомо скільки, вдвох у всьому Всесвіті.
— Нам час летіти до твоїх друзів, — нарешті тихо сказала Лан.
— А ви… ти відпочила? — теж чомусь пошепки запитав, Сергій, не випускаючи руки дівчини.
— Як ніколи, — посміхнулася Лан, м’яко звільняючи руку. — Ходімо попрощаємося з моєю матір’ю і — на всюдихід.
Через півгодини юнак і дівчина вже підходили мармуровими сходами до всюдихода, який велетенською торпедою лежав на воді. Лан відкрила люк, і Сергій першим переступив борт незвичайного апарата.
…Молодий землянин не пам’ятав, скільки часу всюдихід летів до Міста Легкого Подиху, не цікавився він цього разу і будовою всюдихода. Сергій навіть на екрани локаторів не поглядав. Застигши напроти дівчини, він дивився й дивився на неї, як на чудо,
