Бацила карбоната - Анатоль Франс

І він побачив: Валенто перший відвів погляд. Юнакові було щиро жаль свого чесного друга. Але правда була важливішою. Хай він зрозуміє все!

Клаудо заговорив. Голос його звучав м’якше:

— Іди, Олесю. Я не можу більше говорити з тобою. Мені важко… Можливо… можливо нам пощастить ще поговорити з тобою пізніше… ні, ні, не тепер! Іди!

Олесь вийшов у коридор. Думки його розбігалися. Правда, Валенто не сказав йому нічого певного. Навіть весь час спиняв його, уникав прямої відповіді. Але ж Валенто сказав, та ще й повторив, що йому важко. Він не міг сказати неправду. Значить, він думає те ж саме, що й Олесь. А тоді…

Що саме буде «тоді» — Олесь ще не знав. Але в одному не було сумніву: тепер вони з Мартою були на «Люцифері» не самітні…

Отже, ще одна старанно обміркована начальником поліції операція проти Сивого Капітана не дала бажаних наслідків. Треба шукати нових способів боротьби.

Начальник поліції перебирав у пам’яті все про загадковий автомобіль. Ніякі кулі не можуть його вразити. Правда, можуть пошкодити йому снаряди. Проте, «Люцифер» має якесь таємниче приладдя, що раптом псує гармати. Власне не псує, а міцно намагнічує стальні й залізні частини їх. Це вже пощастило встановити остаточно. Автоматичні гармати вибувають з ладу першими. У них тонкі складні механізми. Крім того, електрична зброя «Люцифера» може спиняти мотори автомобілів і танків принаймні на відстані 300–400 метрів. До цього ж треба додати електричні снаряди, їх «Люцифер» викидає з якоїсь широкої труби на даху. Ці снаряди вбивають все живе навколо і викликають вибухи артилерійських снарядів.

Що то за снаряди — ніхто не знає. Всі, хто їх бачив, убиті. Учені кажуть, що це, мабуть, якісь кільцеві надпровідники, заряджені великим електричним зарядом. Вони розриваються, стикаючись з чимсь, і звільнений заряд вбиває все навколо, діючи мов блискавка. Чи правильне це пояснення — невідомо. «Люцифер» може їхати, не торкаючись землі, і тоді закладені для нього на дорозі фугасні міни не вибухають. Більше того, він може — знов таки, мабуть, з допомогою електрики, — висаджувати в повітря міни далеко перед собою. Може плавати по воді і під водою і таємничо зникати з глибин озера Фонтіверос…

А що, коли Сивий Капітан приберігає на всякий випадок ще якісь невідомі досі пекельні винаходи. Адже він винахідник, той Ернан Раміро.

Вістря олівця в руці начальника поліції хруснуло і зламалось. Він згадав про таємниче з’явлення в його кабінеті листа Сивого Капітана після першої промови Ернана Раміро по радіо. Як потрапив той лист до кабінету — це й досі залишилося нерозв’язаним.

— Залишаються поки що не використані можливості і з нашого боку, — пробубонів начальник поліції. — Наприклад, психологічні впливи. Спробуємо вжити їх. Головне — не розгублюватись, не втрачати ясності мислі і присутності духу. Він вважає себе, мабуть, уже переможцем. Тим краще! А ми його й підчепимо, підчепимо…

І начальник поліції схилився над письмовим столом.

Ще до обіду на вулицях Столиці з’явилися оголошення державної поліції. Літаки приставили пачки оголошень до найдальших закутків країни. Державна поліція цього разу діяла надзвичайно спритно й оперативно.

Люди збиралися коло оголошень, читали їх, боязко переглядались і швидко йшли геть, бурмочучи про себе:

— Вони полюють один на одного, скажені. Але навіщо вбивати інших, непричетних до цього людей? Проклятий час! Ніколи не знаєш, звідки чекати лиха!

В оголошенні державної поліції говорилося:

1. Кожен, хто співчуває Сивому Капітанові, буде заарештований.

2. Винні в поширенні антидержавних чуток каратимуться з усією суворістю.

3. Виявлені спільники так званого Сивого Капітана будуть негайно страчені.

4. На кожен новий злочин Ернана Раміро державна поліція відповідатиме стратами заарештованих його спільників.

5. Завтра, о 9 годині ранку, у в’язниці Сан-Сальвадор буде страчено першого з виявлених спільників Сивого Капітана, злочинця Педро Дорілью.

Весь день після несподіваного нападу панцерників «Люцифер» нестримно прямував на південь. Знищивши кілька артилерійських застав по дорозі, авіамобіль опинився, нарешті, в дикій скелястій місцевості недалеко від моря. Тут «Люцифер» зробив велике коло. Ернан Раміро хотів пересвідчитися, що поблизу від місця, де мусив спинитися «Люцифер», не було ворожих постів і застав. Тільки після того він скерував машину до вузького міжгір’я, зарослого густими деревами і схованого між скелями. Тут «Люцифер» спинився.

— Якщо хочеш, Олесю, — сказав Валенто Клаудо, входячи в каюту, — я тобі тут дещо покажу.

Юнак погодився. Було так приємно подихати свіжим нічним повітрям, вийти хоча б на час з машини, не відчувати того гнітючого настрою, який тепер панував у ній… І вони вийшли з машини.

— Одвідаймо мого родича, мисливця, який живе в цьому міжгір’ї. Мені не часто доводиться його бачити. Але ми дуже дружимо. Коли йому що потрібно, він завжди знайде у мене допомогу. І я знаю, що мій старий Хуан Гомец завжди радий бачити мене. Зараз ти побачиш його, Олесю.

І дійсно, за другим поворотом Олесь помітив неясне світло, що вибивалося з маленького віконця мисливської хатки. На стук вийшов високий чоловік в сільському одязі, з гвинтівкою в руці.

— Не дуже гостинний у тебе вигляд, Хуане, — весело сказав Валенто. — Це я, Валенто, а це мій приятель.