Бацила карбоната - Анатоль Франс
Але насправді вийшло не так. Ось що розповідав один з чергових саперів, який бачив «Люцифера» в той день.
— Мій спостережний пост був у гайку метрів за шістсот від дороги, що петлею опоясує гайок, а потім знов віддаляється від нього. Отож, я бачив дуже далеко, кілометрів на три-чотири в обидва боки. Змінивши свого попередника, я в польовий бінокль подивився навколо. Нічого цікавого не помітивши, поклав бінокль, перевірив акумулятори і контактну кнопку. Все було в порядку.
Закінчивши перевірку електроустаткування, я знов оглянув свою ділянку. Товариші казали мені, що, крім моєї електричної міни, на ній закладено ще кілька фугасних. Звісно, я не знав, де саме.
Шлях був зовсім порожній, бо проїзд по ньому був заборонений. Раптом я помітив праворуч вдалині, там, де шлях повертав до мого гайка, якусь дивну річ. Вона рухалась.
То був «Люцифер»! Я зразу впізнав його довгастий сіро-зелений корпус. Автомобіль швидко мчав по шляху, наближаючись до того місця, де була закладена моя електрична міна.
Тримаючи руку на контактній кнопці, я стежив за машиною. І так само несподівано я побачив перед «Люцифером», на відстані близько півкілометра, чорний стовп диму, що раптом виник з-під землі, розкинувся в повітрі велетенським грибом і повільно почав осідати вниз. Почувся вибух. То вибухнула одна з фугасних мін.
Чому вона вибухнула? Адже «Люцифер» ще не встиг наблизитись до неї… Проте, в мене не було часу думати. Не зменшуючи швидкості, «Люцифер» пролетів над велетенською воронкою від вибуху міни, немов зовсім не спираючись на землю колесами.
Настала моя черга діяти. До моєї електричної міни залишалося не більше трьохсот метрів. Я приготувався натиснути кнопку, щойно автомобіль наблизиться до міни. Але я не встиг нічого зробити. Моя міна вибухнула сама, раніше ніж я встиг натиснути кнопку контактів. Вибухнула, коли між нею та «Люцифером» залишалося ще метрів двісті п’ятдесят… То був найстрашніший з усіх вибухів, які мені доводилось бачити. На мить «Люцифер» закрився від мене хмарою диму від вибуху. А потім я побачив, як сіро-зелена машина вистрибнула з тієї хмари, хутко повернула праворуч по шляху і почала віддалятися від мого спостережного поста непошкоджена.
Довго я дивився вслід автомобілю Сивого Капітана, нічого не розуміючи. Як міг він висаджувати в повітря секретні міни, навіть не торкаючись їх, не доїжджаючи до них близько півкілометра. Я не знав і не знаю цього…
Звісно, цей сапер не розумів нічого, так само як і всі інші сапери, міни яких «Люцифер» висаджував у повітря того дня. Страшний автомобіль мчав у повітрі над воронками висаджених мін, крізь хмари диму й пороху. Надвечір його слід знов загубився, немов він розтав у синіх сутінках. І це сталось біля самої Столиці!
Але ще перед тим «Люцифер» промчав повз штаб жандармської бригади, розташований за сто кілометрів від Столиці. Тут не було ні застави, ні мін, тут ніхто не чекав Сивого Капітана.
З блискавичною швидкістю «Люцифер» наблизився до штабу і викинув аж два смертоносних чорних кільця. Одно впало на будинок штабу, друге позад нього, наздогнавши юрбу жандармів і наляканих поліцаїв, які тікали, побачивши страшний автомобіль здаля. Вони вже чули про знищення батарей. Таємничі блискавки, що вихопилися з кілець, вбили на місці всіх, хто був поблизу.
Всі столичні газети вийшли з сенсаційними новинами. Кореспонденти дізналися майже про все, що поліція намагалася тримати в секреті. І вони вміло використали цей сенсаційний матеріал.
Так само, як кілька днів тому, захлинаючись, газети повідомляли про загибель Сивого Капітана і його автомобіля, прославляючи поліцію і її уповноваженого Алонсо Моеха, — так само, захлинаючись, вони галасували тепер про злочини того ж таки Сивого Капітана і нездатність поліції, яка не виконала розпорядження каудільо та ще й обдурила публіку.
Столиця вирувала. Люди розхоплювали вечірні газети, шукали в них свіжих новин. Але там не було нічого істотного. Ось чому так нетерпляче люди чекали цього вечора останніх вістей столичної радіостанції. Може, хоч там щось буде…
Нарешті, почалася передача. Після звичайного повідомлення про добру погоду, диктор проговорив:
— Зараз будемо передавати повідомлення державної поліції про справу Сивого Капітана. Слухайте!..
Слухачі насторожилися: ось воно.
Але їх чекала несподіванка. Та не лише їх, а й самого каудільо.
В репродукторах щось дивно зашаруділо, засвистіло. І зовсім інший голос, дещо напружений, але чіткий і ясний, вимовив:
— Так, слухайте повідомлення про справу Сивого Капітана. Тільки це повідомлення робитиме не поліція, якій нема чого сказати, а сам Сивий Капітан! Слухайте, з вами говорить Сивий Капітан, який через голову уряду звертається до всіх, хто бажає його слухати. Слухайте, говорить Сивий Капітан!..
Розділ шістнадцятий
ГОСПОДАР І ВЛАДАР КРАЇНИ
Слухачі завмерли біля репродукторів. Десь задзвонили тривожні дзвоники телефонів, десь забігали поліцаї. З гаражів вихопилися мотоцикли й автомобілі, в них на ходу стрибали жандарми, машини мчали кудись по вечірніх вулицях — до радіостанції, до передатчика.
Але голос з репродукторів тим часом продовжував говорити чітко і ясно. Ті, що чули Сивого Капітана раніше, на Авеню дель Прадо, помічали зміни в його голосі, що звучав тепер напружено, неспокійно, загрозливо, зривався на крик.
Цей голос лунав усюди, з усіх радіоприймачів. Лунав він і в маленькій каюті «Люцифера», а біля приймача сиділи й напружено слухали промову Олесь і Марта.
— … Так, говорить Сивий Капітан. Той самий Сивий Капітан, якого газети і радіо намагаються весь час показати божевільним злочинцем. Він говорить з
