Бацила карбоната - Анатоль Франс
— Так чи інакше, населення вже добре знає цього Сивого Капітана. Хай він поговорить. А ми тим часом теж дещо зробимо.
Отже, голос Сивого Капітана продовжував лунати з репродукторів. Тим часом, за наказом начальника поліції, три автомобілі з пеленгаторами виїхали до району передатчика і почали свою роботу.
Техніки спритно оперували рухомими рамками, скеровуючи їх так, щоб якнайкраще було чути голос Сивого Капітана. Звісно, їхні приймачі були настроєні не на хвилю столичної радіостанції, а на короткохвильний передатчик «Люцифера». Три пеленгатори ловили з різних сторін напрям, звідки поширювалися коливання цього передатчика, і поступово зближувались, оточуючи «Люцифер». А слідом за автомобілями з пеленгаторами безшумно посувалися броньовані автомобілі з заздалегідь націленими скорострільними гарматами, зарядженими бронебійними снарядами.
У військових автомобілях були не лише водії та артилеристи. За наказом начальника поліції, в кожному з них сиділи ще й досвідчені агенти, які мали спеціальні інструкції. Ті інструкції категорично говорили:
«Пересуватися швидко, але непомітно. Не наближатися дуже до автомобіля Сивого Капітана. Відкривати вогонь з гармат тільки напевне, але не втрачаючи жодної секунди після того, як виявиться місце перебування «Люцифера». Пам’ятати, що справа ця дуже серйозна й небезпечна».
На «Люцифері» не чекали небезпеки, бо машина стояла в густому лісі, далеко від міста. І броньовані автомобілі, за вказівками пеленгаторів, встигли підкрастися. Скорострільні гармати почали обстріл «Люцифера».
Снаряди вдарили відразу з кількох боків. Артилеристи, звичайно, не бачили своєї цілі в густому лісі. Проте, пеленгатори з такою точністю розрахували і вказали напрямок, що промахів бути не могло. Їх і не було.
І все ж таки, снаряди не влучили в «Люцифер». Вони розтрощили кілька дерев, не долетівши до машини Сивого Капітана.
— Вогонь! — повторив наказ старший агент.
Знов загриміли постріли. Тепер уже треба було закінчувати справу будь-що. Коли б пощастило пошкодити «Люцифер» хоч трохи, хоч одним снарядом!
— Вогонь! Вогонь! — вигукував агент, витираючи з лоба піт.
Він добре розумів, що могло статися, якщо снаряди не досягнуть мети…
Гармати вистрелили ще два рази, і раптом обстріл припинився. Зблідлі артилеристи метушилися біля гармат: затвори не рухалися, мовби хтось пригвинтив їх. Вони зіпсувалися в одну мить.
— Назад! Повним ходом назад! — скомандував старший агент.
Водій панцерного автомобіля натиснув на педаль. Марна спроба! Машина лишалася нерухомою і безживною. Повторювалось те ж саме, що відбулося колись на Авеню дель Прадо, коли Сивий Капітан таємничими радіохвилями спинив усе…
Старший агент тримався рукою за край люка і виглядав з машини. Добре, якщо з «Люцифера» не побачать цих автомобілів, може, допоможе темрява. Але якщо помітять… Жахливі розповіді про електричні снаряди Сивого Капітана виникли в пам’яті агента. Може, тікати кудись, ховатися?..
Несподівано він побачив, як з лісу висунулась велика темна тінь. Агент здригнувся: «Люцифер»! У мертвій тиші було чути, як шаруділо віття дерев, повз які сунув «Люцифер».
«Не помітить, — сподівався агент. — Ось зараз він пройде далі, далі…»
Раптом темряву прорізав промінь потужного прожектора «Люцифера», хитнувся, пішов ліворуч, освітив дерева, потім перестрибнув праворуч, майнувши за два-три метри від панцерника, з якого ледве насмілювався висунути голову старший агент. Позад себе він почув зляканий, приглушений вигук водія:
— Намацають! Намацають!
Не оглядаючись, агент міцним коротким ударом кулака в обличчя примусив водія замовкнути. Не вистачало тільки того, щоб на «Люцифері» почули вигуки!
Тим часом прожектор промацував темряву прямо перед «Люцифером». І ось в яскравій світловій плямі показалися округлі риси одного з панцерних автомобілів. Промінь мов здригнув. І в ту ж мить на темному корпусі «Люцифера» спалахнуло голубувате сяйво, а ще через кілька секунд — сліпуча вогняна блискавка. Вона немов розірвалася. Бризнуло яскраве полум’я, почувся гуркіт вибуху — панцерний автомобіль розлетівся на шматки від вибуху своїх власних снарядів.
Промінь прожектора відразу одірвався від клубів жовтого диму на місці вибуху і сковзнув лівіше.
«Та що він, невже бачить у темряві? — беззвучно прошепотів старший агент. — Адже там стоїть другий автомобіль…»
Так, прожектор освітив і другий панцерник. За кілька секунд з ним теж було покінчено, як і з першим.
Беззвучно, як тінь, линув «Люцифер» у темряву. Ще мить — і він зник. Тільки в двох місцях, там, де кілька хвилин тому стояли, притаївшись, панцерні автомобілі, неспокійним, мінливим вогнем палав розлитий бензин. Та ще чути було важке, уривчасте дихання водія і артилериста за спиною старшого агента, в якого тремтіли руки і дрібно-дрібно цокотіли зуби…
Нічна подія не пройшла безслідно і для «Люцифера». Кілька осколків пошкодило оболонку передньої частини «Люцифера». Ті пошкодження досвідчені майстри з команди виправили ще до ранку.
Але один осколок пробив кришку ілюмінатора, пошкодив ілюмінатор каюти керування і поранив руку Ернана Раміро, який входив у цей час до каюти.
Бризнула кров. Не втрачаючи присутності духу, Сивий Капітан здоровою рукою подав тривожний сигнал, включив електричну завісу, передав керування «Люцифером» Валенто Клаудо. А потім, перев’язавши руку, знов став біля пульта і спокійно, холоднокровно і безжально розстріляв команди панцерників електричними снарядами. Тоді Ернан Раміро пішов до своєї каюти, залишивши біля пульта Клаудо. В дверях він промовив холодно:
— Так буде й далі. Якщо вони не зважать на моє останнє попередження, я почну діяти всіма способами. Я доведу їм, що таке володар країни!
