Капiтани космосу - Костянтин Семенович Лемешев

— Хвацько! — жартома схвалив спуск Шао Лі. — Ну, як? Почуваєш себе покорителем стихії?

— Де там! — жартом на жарт відповів Сергій. — Може, й переміг би я молодих сергусіян по фігурах вищого пілотажу, так хтось навмисне знизу послав на мої плечові м’язи судорогу. Мало не впав я з неба до ніг того підступного заздрісника.

— А в нас такого звичаю, щоб юнаки падали до ніг дівчатам, немає, — весело боронилася від жартівливих обвинувачень Сергія Лан. — У нас зовсім по-іншому.

— А як саме? — перехопив Сергій погляд чорно-синіх очей Лан. — Поділіться з невігласами досвідом.

— Найрозумніше в світі — час. Здається, так говориться у вашій «Пісні капітанів космосу»? От саме цей наймудріший час і розкриє вам все в свій час.

— Ну, що ж. Мене втішає лише те, що в нашій пісні далі говориться: «Час працює на нас». То ж буду сподіватися на його допомогу.

— Здається, навоювалися? — підсумував розмову Шао Лі. — Пішли до табору, друзі. На нас, мабуть, давно чекають у медичній комісії.

Після восьмигодинного міцного сну всі останні шість годин «голубої ночі», як називали астронавти пору, коли в небі Сергуса-1 сяяло Сонце Голубих Променів, минули в приготуваннях до подорожі. Кожен член екіпажа плазмольота «НБК-119» побував — у лабораторії Гіфра, досвідченого сергусіянського лікаря, якому в роботі допомагали Курганов, Петровський, Ліза Бирюк і Марія Дерев’янко — весь медико-біологічний персонал плазмольота. Досконалі прилади блискавично визначили стан всіх життєвих центрів людського організму. Встаючи із зручного крісла лабораторії, кожен з побоюванням поглядав на Гіфра: «А що, як саме мій організм ще не готовий до виходу в сергусіянську атмосферу без захисту?». Та на німе благальне запитання астронавтів Гіфр відповідав посмішкою, і кожен, виходячи з лабораторії, вже весело говорив про наступну подорож, про незвичайне життя на Сергусі-1, про яке астронавти вже так багато знали, але ще не бачили своїми очима.

Чудове і незвичайне почалося відразу, тільки-но астронавти в супроводі групи старійшин Сергуса-1 і почесного ескорту юнаків і дівчат вслід за родиною Леїв вийшли з карантинної долини.

За гірським хребтом починалася широка рівнина, а на ній тут і там, освітлені ранковими променями Зірки Золотого Крила, рясніли квітучі сади, жовті масиви полів, голубі дзеркала озер, поодинокі, але надзвичайно красиві будови.

— Тут один урожай змінюється другим, — відразу визначив практичний Курганов, придивляючись до місцевості. Переходячи через широке поле до багатокольорової широкої дороги, він першим звернув увагу на досить густу рослинність, яка половіла, достигаючи на полі. Вирвавши одну з рослин, що стеблом і величиною нагадувала кукурудзу з багатьма качанами, академік якусь мить розглядав її і, нарешті, здивовано вигукнув:

— Та це ж пшениця! Гігантська гілляста пшениця! Товариші! Ви подивіться: тут на одному стеблі двадцять шість велетенських колосків. А які зерна! Більші за нашу квасолю. Який же врожай дає ця чудесна пшениця?

Один з старійшин Сергуса, чотиристадев’яностолітній Зуг Ок, обмінявшись кількома фразами з Дугом Леєм, який вже добре знав земну систему мір і ваги, відповів, що сергусіяни з одного гектара збирають до тисячі центнерів добірного зерна такої пшениці.

— Та це ж цілий скарб! — захвилювався ще більше Курганов, — У нас одне Заполяр’я могло б прогодувати таким хлібом все населення земної кулі. А якщо всі люди стануть жити по кілька століть? Ви мене розумієте?

— Крім високої врожайності, — сказав Дуг Лей, — ця пшениця цікава ще й тим, що в її зерні вміст протеїну ми підняли до вісімдесяти п’яти процентів.

— О! — знеможено зупинився Курганов, — Це значить, що один гектар вашої пшениці дає хліба більше, ніж кілька сот нашої! Як хочете, товаришу Зуг Ок, а я буду просити Раду старійшин Сергуса-один дати нам зерна цієї пшениці і всю агрономію до неї.

Старійшини посміхнулися, жваво заговорили:

— Будь ласка! — по хвилі сказав почесний Старійшина. — Скільки хочете. Але ж не лише пшениця вам буде потрібна при збільшенні довголіття людей. У нас і тварини, бики, наприклад, за два ваших місяці набирають до двох тонн ваги. Беріть у нас все, що вам сподобається. Потурбуйтеся лише про створення умов для життя таких рослин і тварин на Землі.

— Умови вже створюються, — твердо сказав Курганов. — Тепер на Землі вже, мабуть, перебудували роботу штучних сонць. До нашого відльоту там думали лише про теплофікацію планети, а тепер з вашою допомогою люди Землі вже борються за подовження життя людей, за створення умов життя, подібних до ваших. Ось повчимося ми у вас, повернемося додому, то ще й кращого доб’ємося. Енергії і бажання у нас вистачить.

— Весь наш досвід двадцятитисячолітньої цивілізації — ваш досвід, — щиро сказав почесний Старійшина. — Ми раді поділитися з вами всім хорошим, що є у нас. Придивляйтеся пильніше. Все, що може знадобитись на Землі, — ваше.

— О! — вигукнув Сергій, вказуючи рукою вперед. — Дивіться! Дивіться!

Всі поглянули вперед і побачили, як з обох боків широкої дорога високо в небо піднялися райдужні фонтани. В світлі променів жаркої Зірки Золотого Крила гігантські віяла водяного пилу грали всіма кольорами райдуги, і від них не можна було відвести захопленого погляду.

— Дорожні гідравлічні іонізатори, — пояснив землянам Дуг Лей. — Автоматично вмикаються і вимикаються сонячними батареями від променів Зірки Золотого Крила. Наші вчені дуже давно помітили, що бурхливі ріки, водопади і потужні фонтани сприяють утворенню негативних іонів — основи довголіття. Вам теж, гадаю, відомо, що де менше пилу, там більше життєдайних молекул у повітрі. У нас всі дороги давно перетворені в оздоровчі траси-іонізатори.

З цікавістю слухаючи пояснення Дуга Лея, астронавти все ближче підходили до нескінченної лінії фонтанів. Тільки-но люди зробили крок до блискучої від роси придорожної стрічки квітів, ціла ділянка фонтанів метрів п’ятдесят довжиною