Капiтани космосу - Костянтин Семенович Лемешев

А як хотілося б ширяти в небі поряд з Лан! Крила її літального апарата були білими й пухнастими, як тільки-но народжений іней, і в повітрі Лан нагадувала Сергієві білу голубку.

Вже минуло немало часу з дня першого знайомства Сергія з Лан, але молодий інженер ніяковів і зараз, зустрічаючи погляд неземної дівчини. Великі чорно-сині очі Лан, які він вперше побачив у своєму «видінні» на плазмольоті, бентежили Сергія все більше і більше. Після того, як Сергій необачно похвалився Степанові Климовичу Синицину, що він своїм поглядом доведе Лан силу своєї думки, дівчина стала дошкуляти молодому землянину несподіваними розкриттями його найпотаємніших думок. І Сергій, зустрічаючи погляд Лан, намагався тепер ні про що не думати або навмисне викликав у пам’яті найважчі формули сергусіянської, теорії до реакції анігіляції. Та Лан, мабуть, розуміла все і лише посміхалася…

З Гіфром Сергій почував себе певніше, але дружньої відвертості з ним соромився: все-таки молодому сергусіянину було близько трьохсот років. А надзвичайно спокійний і врівноважений брат Лан, Дафр, сам намагався подружити з Сергієм, і його увага завжди була приємна.

Сьогодні Дафр і Лан самі першими підійшли до Сергія і вільно заговорили мовою землян. Молодий інженер плазмольота вже вивчив мову сергусіян настільки, що міг вільно говорити з новими друзями, але розмова «по-земному» радувала його ще більше.

— Цього разу ми прибули до вас з дуже хорошою звісткою, — сказав Дафр з ледь помітним акцентом. — Як тільки зійде Зірка Золотого Крила, ви всі можете покинути табір і прибути в Місто Легкого Подиху, столицю Сергуса-один, а потім відбути в подорож по планеті.

— Значить, нашому карантину кінець? — заблищали очі Сергія… — Тепер ми подорожуватимемо по Сергусу, як по Землі!

Ти чуєш, Шао Лі?

— З тою різницею, — зауважила Лан, — що коли б ви залишилися на Сергусі, ви б жили стільки, скільки й ми.

— Тепер і на Землі люди житимуть кілька століть, — сміливіше глянув Сергій в очі дівчині. — А згодом ми й вас по довголіттю переженемо.

— Ви вважаєте, — звертався в цю мить Новиков до Дуга Лея, — що ми вже підготовлені до безпосереднього спілкування з сергусіянами?

— Гадаю, що так, — відповів Дуг. — Ніяких захисних заходів тепер не потрібно. Зараз ми зробимо останні дослідження стану вашого здоров’я, а через чотирнадцять годин сюди прибуде делегація старійшин Сергуса-один і почесний ескорт нашої молоді.

За хвилину всі астронавти, оточивши гостей щільним гамірливим колом, вже поспішно йшли до палаток табору.

— Слухайте, Лан, — несміливо затримав за лікоть сергусіянську дівчину Сергій. — А що, коли мені ще раз спробувати політати на вашому апараті?

— Політати? — загорілися в чорно-синій безодні очей дівчини насмішкуваті іскри. — Погратися, значить?

— Та я, може, не так сказав. Вибачте. Я далекий від того, щоб такий політ за іграшку вважати. За ці дні я багато думав про керування апаратом у повітрі. Пробував навіть моделювати кожен свій рух, координувати його в думці з дією кібернетичного механізму. Тепер, здається, візьму і відразу полечу, розумієте?

— О, це вже успіх, — схвально посміхнулася Лан. — Головне — виховати в собі готовність до самостійного вільного польоту.

— Та я ж і на планерах на Землі літав! — похопився Сергій. — Це трохи схоже на ваш літальний апарат…

— …Е, ні! — стала серйозною Лан. — Якраз між вашим планером і нашим апаратом майже нічого схожого нема. Кабіна планера відокремлює вас від простору. Ви керуєте машиною, яка є посередником між вами і стихією. Так? Ви не відчуваєте всім єством найменших подихів вітру, які сприймаються крилами планера, склом, за яким ви сидите. А літальний апарат не стільки посередник між людиною і стихією, як друг людини, бо підкоряється командам її думки.

— Та я це розумію! — гаряче запевнив Сергій. — Коли я, приміром, виходжу з піке, я думаю про введення в дію тих чи інших апаратів на крилах, кібернетичний механізм виконує моє бажання, і я поступово переходжу в «гірку». Правильно?

— Правильно. Але варто лише на мить розгубитися при цьому, і кібернетичний механізм сам візьме на себе управління польотом, вибере найвигідніше положення і спустить вас на землю, мов баласт. Розумієте? Я б не хотіла, щоб з вами таке сталося. Коли у нас хто не зуміє керувати апаратом і віддається на волю механізму, це вважається…

— Я зрозумів! — перебив Сергій дівчину. — Політ на вашому апараті — це серйозне випробування сили, вміння блискавично орієнтуватися в польоті, а головне — випробування на ясність і силу розуму. Так?

— Так, — довгим поглядом відповіла Лан. — Та добре літати на апараті, вміло керувати механізмом-це лише початок в підготовці до справді вільного польоту. Адже наш літальний апарат — це найдійовіші ліки від старіння м’язів. На Сергусі-один майже всі роботи виконуються машинами. Нам доводиться думати про фізичну культуру, як про ліки від фізичної слабості. А політ на нашому апараті — це чудова фізкультура. У нас навіть такі змагання влаштовуються. Вилітають кілька сот людей у двогодинний політ, а потім за показаннями приладів на кібернетичних механізмах встановлюються переможці. Хто найменше використав енергії, хто найменше користувався допомогою механізму, той і переможець. На Сергусі-один є близько двохсот спортсменів, які зовсім не користуються допомогою механізмів. Літають завдяки силі і вмінню, як птахи, розумієте?

— Навчусь колись і я так літати, — весело сказав Сергій. — А поки що мені цікавіше підкоряти думкою механізм.

— Раніше у вас сміливіші плани були! — обпалила поглядом юнака Лан. — Ну, що ж. Підкоряйте тепер хоч механізми. Зараз і спробуєте?

— Давайте зараз, — вхопився за пропозицію Сергій, відвертаючись від дівчини, щоб вона не помітила