Леобург - Ірина Грабовська
— Якщо ви підете, якщо піде Данило, поїде Яблонський, я залишуся сам. Нема Лейли. Нема Мака. Нема найвірніших моїх друзів. А війну ще не закінчено. Ще геть нічого не закінчено. І я не впевнений, що зможу з усім цим упоратися. Я — каліка, Джекі. Не забувай про це.
Джекі присіла поруч з кріслом. Давидові очі були чорні й порожні, ніби життя пішло з нього, а рухатися і розмовляти він продовжував лише за інерцією.
— Ти не каліка, Давиде. Ти сильний, витривалий і сміливий чоловік. І те, що ти тимчасово змушений пересуватися на візку, нічого не означає.
— Це означає.
— Невдовзі ти ходитимеш. Це буде тяжко, але ти впораєшся. А багато людей живе все життя з покрученими душами, і це набагато страшніше.
— Ти не знаєш, що сталося з моєю душею.
— Але я знаю, що ти — найкраще, що є в цьому місті. Йди до людей, і вони так само підуть до тебе. «Леобург — це я», пам’ятаєш? — Джекі торкнулася його пальців, що судомно стискали бильця інвалідного візка.— Якщо хтось і має сили очолити нову Верховну Раду, то лише ти. Ґрета занадто молода й запальна, Келемен не має стільки авторитету, професор Кубрик рано чи пізно повернеться до викладання та своїх транслокальних теорій, Марсело застарий... лише ти, Давиде. Ти достатньо сильний і розважливий, щоб провести Леобург крізь вогненні роки. І фізична вада цього не змінить.
Давид подивився у вікно.
— Ярошенко сьогодні буде в Леобурзі.
— Що?!
— Так, він надіслав телеграму, я не встиг тобі показати. Ви з Данилом повинні зустрітися з ним,— вигнанець штовхнув важіль і поїхав до виходу.— Українці мають говорити з українцями.
— Наші інженери перевершили себе,— коронний гетьман України ще раз окинув поглядом установку Левченка.— На вигляд вони дуже схожі.
— Але ж довго цей обман не протримається,— знизав плечима Данило.— Що ви робитимете, коли з’ясується, що ваші установки — звичайні муляжі?
Вони вийшли з підвалу Ратуші, й гетьман підняв комір пальта, з вогких синюватих хмар зривався дрібний колючий сніг.
— Це вже неважливо. Ми виграли час і скористалися моментом,— мовив Ярошенко бездоганною німецькою.— То про що ви хотіли поговорити, панове Яблонські?
Данило обернувся до Джекі, й та взяла його під руку. Дівчина була бліда й нашорошена.
— Британці примушують Леобург визнати спадкоємця престолу Російської Імперії новим імператором і укласти союз в обмін на гарантію недоторканності й допомогу,— промовила Джекі.— Цесаревич Олексій їде до Петербурга.
Гетьман зупинився і завмер, його пальці, зчеплені в замок за спиною, побіліли.
— Зрозумів.
— Ми не пов’язані союзом з Українським Королівством, але це питання може значно ускладнити наші стосунки.
— Що ви бажаєте почути від мене?
— Чи є в Українського Королівства шанси домовитися з новим російським імператором?
— Домовитися з імперією? — Ярошенко обернувся до них з посмішкою.— Імперія домовляється з тобою, лише коли тримає чобіт на твоєму горлі. Їх влаштовують перемовини тільки з опонентом, що вже не може дихати.
Данило хитнув головою. Ярошенко мав рацію. З ворогами не домовляються. Але коли аферу з муляжами розкриють, Росія і Британія підтримають одна одну, і тоді всі, хто був проти них, будуть затиснуті в глухий кут. Японія і Федеративні Штати Америки задалеко, Австрія знеможена. Країни Нового поясу надто дрібні. Гетьман мав це розуміти. Можливо, Україні слід закріпитися на відвойованих позиціях і погодитися на британську пропозицію разом з Леобургом?
— Наших сил забракне,— тихо промовила Джекі.— З двома імперіями ми з вами змагатися не зможемо. Навіть за сприяння Японії.
Гетьман пильно подивився їй у вічі. Данило не міг зрозуміти, про що він насправді думає. Очі Ярошенка зблиснули сталево, лише на мить, так ніби він був задоволений тим, що хтось зрозумів його грандіозний план, а тоді просто знизав плечима.
— Зарано щось стверджувати. Імперії смокчуть кров роками, а розпадаються за кілька днів, наче картковий будиночок. Ви настільки впевнені, що план британської корони спрацює, друзі мої, що поквапилися скинути з рахунків Австро-Боснію,— гетьман зупинився біля екіпажа, ад’ютант у зеленому однострої з короною і тризубом на рукаві відчинив дверцята.— Леобург може розпоряджатися своєю долею самостійно. Ви правильно відзначили, що між нашими державами немає союзу. Ми допомогли вам усім, чим змогли. Далі кожен вільний чинити так, як підказує йому здоровий глузд.
Данило потиснув йому руку, Ярошенко вліз усередину і ляснув дверцятами. Самохідний броньований екіпаж попхикав геть з площі Чорного.
Данило зітхнув. Розлючені кров’ю і порохом звірі з мапи Європи й один упертий чоловік, який вірить у свої сили, свою країну і свою ідею. Ставки зависокі. Цього бою йому не виграти.
Минув уже тиждень відтоді, як Тео пристрелив Оздеміра, й за цей час він не наближався до Лейли, хоч і лишався міцно прикутим до неї. Він цілодобово контролював її охоронців, але, схоже, вигнанка не збиралася тікати. Єдине, про що вона попрохала,— це принести скриню з її кімнати у штабі. Тео ретельно обшукав її, зазирнув у всі шпарини, але нічого, крім суконь та іншого дівочого скарбу, так і не знайшов. Тео дозволив занести речі до арештантки, дивуючись, навіщо їй знадобилися ці лахи, які вона ніколи доти не вдягала.
Тео розпирало від люті. А Давид, схоже, геть забув про свій суд.
От і сьогодні: Давид сидів за столом, розбираючи свіжі телеграми, а його помічник стояв поруч з купою газет. Пришелепуватий вигнанець, здавалося, досі вірив, що Леобург має вплив на весь світ. Тео роздратовано закотив очі.
— Коли суд?
Давид звів на нього погляд.
— Боюся, нескоро. Тут таке...— він простягнув йому газету.
«Спадкоємця російського престолу підступно вбито!» Тео здивовано вигнув брови.
— Що за чортівня?! Як це можливо?
— Ми в морі, яке кишить акулами,— знизав плечима вигнанець.— Дирижабль цесаревича сьогодні прибув з Лондона до Петербурга, але палацу бідолаха так і не дістався.
Давид показав йому телеграму.
«екіпаж підірвано крпк ніхто не вижив».
— Мабуть, це австрійці,— похитав головою вигнанець.— Зміцнення ворожої коаліції не вкладалося в їхні плани. Гадаю, тепер Британія страшенно зла на Відень і почне активно допомагати їхнім народам звільнитися від ярма...
Тео, не слухаючи його балаканину, заглибився у статтю. «З великим сумом відзначаємо виняткове звірство, з яким було скоєно розбійний напад. Усі супутники цесаревича, що вижили під час вибуху, були обезголовлені, що
