Леобург - Ірина Грабовська

— Вони люблять тебе, бо відчувають у тобі щось вартісне. Щось захопливе. І хіба це не правда? Твоїх сил вистачить, щоб перевернути весь світ догори дриґом,— Данило зітхнув.— Я не брав Казумі з собою. Вона мене обдурила. І загинула в мене на очах, а я не встиг нічого вдіяти. Іноді смерть не можна спинити, хай як би ти того бажав.

Лейла затулила обличчя долонями.

— Іноді смерть приходить не по тих.

Данило на мить торкнувся її волосся, погладив плече. Найвеличніший дар іноді знаходить собі дуже дивне вмістилище. І буває, сил людини замало для того, щоб його осягнути. Можливо, одного дня вона навчиться співіснувати з буревієм усередині себе.

Лейла повільно пошкандибала до воріт, але на виході зупинилася, підібрала один з малюнків і сховала його до кишені. Вигнанці рушили за нею, залишивши Данила на осяяному яскравим сонцем кладовищі.

— Панно Яблонська, чого ви очікуєте від так званого Леобурзького конгресу?

Голос прем’єр-міністра Британської Імперії наче збудив Джекі зі сну. Вона перелякано глипнула на Давида. Апарат зв’язку в кабінеті Оздеміра досі працював, хоча у вікно потрапив випадковий снаряд, і меблі тепер були посічені, а у стіні зяяла діра, крізь яку зловісно задував вітер.

— Потрібно зупинити це безумство.

— Чудова мета, але, на жаль, недосяжна,— кивнув сер Джефрі Кавендиш.— Гадаю, ви усвідомлюєте, що цей світ балансує на межі. Австро-Боснія — велетенський колос на глиняних ногах, який завалиться з дня на день. І хоча її падіння буде струсом для всієї Європи, це невідворотна закономірність. Світ швидко змінюється. Британська Імперія почала перебудовувати взаємини зі своїми колоніями добровільно, передчуваючи ці зміни. Але якщо Австро-Боснії вже недовго ряст топтати, то Росію ми ще можемо врятувати.

Джекі скривилася. Росія хвилювала її найменше, але Британія досі сподівалася витягти з вогню свого найбільшого союзника.

— Зараз, коли в Українського Королівства раптом з’явилися щезальні машини, цього не можна ігнорувати,— провадив британець.— Щоправда, вони не застосовували їх у бою, але з такою силою їхні військові потужності вражають. Я б не переймався успіхами пана Ярошенка на Лівобережжі, якби не вважав, що тепер він, а не цісар Вільгельм, становить загрозу для всього світу.

Джекі нервово покусувала губи. Якби вона не знала справжню природу над-зброї, яку створив Левченко, то ситуація і справді видавалася б загрозливою для всіх мешканців континенту. Гетьман Ярошенко ненавидів імперії, але виховувався під їхньою владою. Хтозна, як він повівся б, якби справді мав на озброєнні таку кількість «щезальних машин». Надзвичайна військова потуга може звести з глузду будь-якого правителя, і прагнення відвоювати своє може перетворитися на жагу до захоплення.

— Ви маєте план, сер Джефрі? — спитав Давид.

— Російська армія у нинішньому стані не в змозі протистояти силі Українського Королівства. Тому нам потрібні перемовини.

— Імператор Борис не піде на перемовини,— заперечила Джекі.— Він не розмовляє навіть з власним найближчим оточенням.

— Саме так. Як ви знаєте, я відрядив офіційну делегацію до Леобурга,— зображення здригнулося, але частинки фарби зібралися знову.— Ми, як гарант недоторканності вільного міста Леобурга, організуємо Леобурзький конгрес, але за однієї умови: його має відвідати цесаревич Олексій як законний правитель Російської Імперії.

Джекі закліпала, Давид сторожко примружився.

— А якщо ні?

— Тоді катастрофа спіткає не тільки Росію, але й усі держави навколо. Якщо Російська Імперія програє цю війну, хаос на її землях посилиться. Ми повинні зупинити анархію і те, що може зрости з попелища імперії. Наскільки мені відомо, цар Борис майже самоусунувся від управління державою, російська армія розбита і деморалізована, на Далекому Сході господарює Японія,— британський прем’єр склав руки в замок.— Українське Королівство може розбити російську армію, але що робити з мільйонами голодних людей, що тікають від кривавих бунтів з розорених війною земель? Вони з ними не впораються, і, авжеж, ніхто не допоможе Леобургу. Вам загрожує голод і розорення. Але я обіцяю вам підтримку з боку Британії і Росії, якщо цесаревичу Олексію вдасться встановити лад і усунути божевільного батька від влади.

Джекі потерла скроні. Вона згадала, з якою ненавистю говорив про імперії гетьман Ярошенко. Ця ідея йому точно не сподобається, особливо тепер, коли Україна має такі успіхи на східному фронті. Хтозна, що надумає робити цей цесаревич, упокоривши й очоливши армію. Українські землі явно дорожчі за непролазні хащі за Уралом. А українські «щезальні машини» — лише мильна бульбашка. Леобург, звісно, не мав жодного офіційного союзу з Українським Королівством. Але ж де-факто союз був.

Союз без союзу.

— Нам зрозуміла ваша позиція, сер Джефрі,— Давид постукав по столу.— Ми невдовзі надішлемо відповідь.

— Маєте час до опівночі,— сухо відповів прем’єр.— Сподіваюся на вашу розважливість.

Картинка потьмяніла, екран став матово сірим.

— Який ще в дідька цесаревич? — просичала Джекі.— Чи він здурів?

— Цесаревич Олексій кілька років навчався в Імператорському коледжі в Лондоні,— посміхнувся Давид.— Я був упевнений, що коли-небудь вони розіграють цю карту.

— Думаєш, вони намагаються всадовити на російський престол свого агента?

— Може, й не агента,— вигнанець поворушився в кріслі та скривився від болю.— Але людину під великим британським впливом. Що нам робити?

— Мені не подобається ця пропозиція, а ще менше вона сподобається Українському Королівству,— похитала головою Джекі.— Ми можемо втратити свого єдиного союзника.

— І надбати двох нових, набагато могутніших,— знизав плечима Давид.— Я розумію, що тобі не до вподоби почуватися зрадницею, але повір мені, Ярошенко і секунди не думав би про Леобург, якби йому довелося розміняти дружбу з нами на... Кубань, наприклад.

— Та до біса твою Кубань,— Джекі підвелася з-за столу й почала міряти кроками кабінет.— Українське Королівство вже по той бік Дніпра. Воно оточує Леобург. Це не просто союзник. Вони — наш щит. А ми маємо стати їхнім мечем. Розумієш?

Джекі подивилася на Давида. Вигнанець роздивлявся її з легкою посмішкою, від якої дівчина миттєво зашарілася.

— Ти навчилася,— пробурмотів Давид.— Ти казала, що не здатна керувати. Що не здатна стати лідером. Але ти навчилася.

— Та ну тебе.

— Не йди,— Давид виїхав з-за столу і наблизився до неї, але Джекі не змогла подивитися йому в очі.— Ти потрібна Леобургу!

— Я потрібна Феді. І більше не проміняю його на місто.

Давид знову скривився, але цього разу Джекі не знала — чи то від болю, чи