Покора - Мішель Уельбек
Пізніше, за черговим кухлем пива, я пояснив, що опинився тут випадково, і розповів, що бачив на станції в Пеш-Монта. Він слухав мене дуже уважно, але не виявив подиву.
– Я це підозрював, – пробурмотів він, коли я завершив розповідь. – Здогадувався, що, крім нападів на дільниці, були й сутички, про які змовчали ЗМІ. Напевно, по всій Франції…
Він у Мартелі був не випадково – подружжя Таннерів тут мало будинок, який належав колись батькам Алена; Таннер, як виявилось, був місцевим і саме в Мартелі планував осісти на пенсії – отже, вже дуже скоро. Якщо пройде кандидат від мусульман, Марі-Франсуаз може втратити кафедру – адже в ісламському університеті жінка не може обіймати жодних посад. Я запитав щодо роботи в ГДСВБ.
– Мене виставили за двері, – повідомив Ален із затамованою люттю. – Мене і всю мою команду. Все сталося дуже швидко – нам дали дві години на те, щоб звільнити приміщення.
– І вам відома причина?
– Звісна річ! О так, я знаю причину… У четвер я скерував до начальства звіт, де попереджав про можливість інцидентів у різних точках країни; мета інцидентів – завадити ходу виборів. Вони ніяк не відреагували, а наступного дня викинули нас геть!
Він дав мені час на перетравлення інформації і завершив:
– То як? Які з цього можна зробити висновки, як гадаєте?
– Ви натякаєте на те, що уряд хотів, щоб вибори було перервано?
Таннер повільно похитав головою.
– Слідчій комісії я цього не доведу… Бо звіт не був досить точний. Скажімо, перевіряючи записи інформаторів, я дійшов висновку, що має щось статись у Мюлузі або в його передмісті. Але не міг знати, що це буде на другій, п’ятій, восьмій та інших виборчих дільницях Мюлузу… Щоб їх захистити, знадобилися б значні засоби – і так для кожного об’єкту, що опинився під гіпотетичною загрозою. А начальство могло б сказати, що ГДСВБ не вперше перебільшує рівень загрози; словом, вони пішли на допустимий ризик. Проте, повторюю, я думав інакше…
– Вам відомо, хто за цим стоїть?
– Саме ті, на кого ви думаєте.
– Ідентичники?
– І вони також. А ще – юні мусульмани-джихадисти. Участь цих організацій приблизно однакова.
– На вашу думку, вони пов’язані з Братством?
– Ні, – у його голосі я почув упевненість. – Останні п’ятнадцять років я досліджував це питання, і нам не вдалося встановити жодного зв’язку. Джихадисти – це розбещені ваххабіти, для них Франція – «дар-аль-куфр», безбожний край; а для Братства мусульман, навпаки, Франція вже є частиною «дар-аль-іслам». Але головне, що, на переконання ваххабітів, будь-яка влада йде від Бога, і навіть сам принцип представництва – безбожний; тобто їм навіть на думку не спало б підтримувати чи засновувати політичну партію. Таким чином, навіть вітаючи ідею всесвітнього джихаду, більшість юних мусульманських екстремістів прагне перемоги Бен Аббеса. Вони в неї не вірять, вважаючи, що джихад – єдиний можливий шлях, а проте не опиратимуться перемозі Братства. Та сама історія – з Національним фронтом та ідентичниками. З точки зору останніх єдиний правильний шлях – громадянська війна; проте дехто з них, перш ніж стати радикалом, був пов’язаний з Національний фронтом, і поки що вони не зробили нічого, що могло б завдати партії шкоду. Як і Братство, Національний фронт одразу після заснування пішов шляхом виборів; вони ніби закладалися, що зможуть прийти до влади, не порушуючи правил гри у демократію. Що цікаво… і, якщо хочете, навіть кумедно: кілька днів тому і європейські ідентичники, і джихадисти вирішили, що противник має шанси на перемогу – і в них не було іншого вибору, як перервати виборчий процес.
– А у них були на це підстави?
– Це мені невідомо.
Уперше після початку розмови він розслабився і сяйнув щирою усмішкою.
– Є свого роду легенда (корінням вона сягає часів Дирекції загальної розвідки), буцімто ми маємо доступ до конфіденційних опитувань, які ніде не оприлюднюються. Це так по-дитячому… А втім, така думка має певне підґрунтя: традиції опитувань сумлінно дотримуються. Так от, у цьому випадку таємні опитування давали той самий результат, що й офіційні: 50 на 50, причому до самого кінця і з точністю до кількох десятих процента…
Я замовив нам іще по пиву.
– Заходьте до нас на вечерю, – запропонував Таннер. – Марі-Франсуаз буде рада. Її дуже засмутила втрата посади. Мені ж до звільнення було байдуже – все одно за два роки мав іти на пенсію… Авжеж, не вельми приємне завершення; проте я знаю, що на розмірі пенсійних виплат це не дуже позначиться, та й чималу компенсацію виплатять – вони підуть на все, щоб я не перетворився для них на проблему.
Офіціант приніс пиво та вазочку з оливками; клієнтів у ресторані побільшало, люди голосно розмовляли – вочевидь, тут усі зналися, а хтось привітався з Таннером, проходячи повз наш столик. Я жував оливку і міркував: щось у логіці цих подій все ж лишалося незрозумілим; зрештою, я міг запитати у нього – можливо, він пояснив би мені; вочевидь, Таннер багато чого міг прояснити; і я вкотре пошкодував, що так поверхово ставився до політики.
– Чого я не розумію, – почав я, сьорбнувши пива, – то це намірів нападників на дільниці. Адже зрозуміло, що за тиждень вибори відбудуться у будь-якому разі, під прикриттям війська; розстановка сил не змінилася, результат так само непрогнозований. Хіба що, коли з’ясується, що відповідальні за напади – ідентичники, Братство мусульман скористається з ситуації; а якщо винними визнають джихадистів, це піде на користь Національному фронтові.
– Я можу вам твердо сказати: у такому разі неможливо довести що-небудь. Та й намагатися не будуть! Однак зміни в політиці відбудуться, причому досить швидко, можливо, навіть завтра. Моє перше припущення: Спілка за народний рух зважиться на передвиборний альянс із Національним фронтом. Чесно кажучи, СНР вже мало що важить, вони поступово занепадають; проте цього достатньо, щоб перехилити ваги на свою користь та винести рішення.
– Я не дуже в це вірю. Якби такий задум був, його реалізували б уже багато років тому.
– І ви маєте рацію! – скрикнув він, знову широко усміхнувшись. – На самому початку Національний фронт був готовий на
