Капiтани космосу - Костянтин Семенович Лемешев

В каюту зайшов жовтоокий Курт і кілька чоловік в морській формі. Кожний з них підходив до стола Клейна і обережно клав перед ним костюм Кравченка, апарат, маску-капелюх, черевики, кишенькові речі. Коли Курт з помітним зусиллям ставив на стіл сейф Кравченка, останній відзначив по його наручному годинникові, що з моменту подій на березі минуло близько трьох годин, і став спокійнішим: ще не все втрачено!

— Я дещо розуміюся на таких штучках, — підняв Клейн зіркоподібний апарат зі столу і торкнувся однієї з кнопок. — Ах, чорт забери!

Апарат з грюкотом впав на стіл, а Клейн кілька хвилин витріщеними очима дивився на Кравченка, розмахуючи руками в повітрі — він задихався.

— Загороджувальне поле? — запитав він, нарешті, зніяковіло і злісно.

— Вам видніше, — посміхнувся Кравченко.

— Забрати! — вереснув Клейн, відскакуючи від стола. Підручні барона кинулися до столу, і за хвилину все спорядження Кравченка опинилося в сейфі Клейна.

— Курт! — знову командував Клейн, немов не помічаючи посмішки Кравченка. — Негайно відкрийте сейф цього фанатика. Треба поглянути на схеми, щоб відразу припинити ці фокуси.

Курт Вурст, діючи відмичками першокласних бандитів, почав зламувати сейф Кравченка. Скоро затріщали хитрі замки, і кришка сейфа відскочила. Курт переможно запустив руку в металевий ящик. Кравченко, стиснувши кулаки і закусивши губи, чекав: зараз, через секунду, станеться те, чому він міг би запобігти і про що не мав права попереджувати ворогів.

Курт уже виймав руку з сейфа, коли всередині щось загуло і навколо ящика спалахнуло голубе полум’я «райдуги». Курт заревів від болю, рвонувся вбік і всі побачили, що два його пальці з затиснутими паперами залишились за плівкою блакитної кулі «райдуги», а з цурпалків потекла кров.

Осатанівши від люті, Курт затис поранені пальці здоровими, а лівою рукою шалено рвав з кишені пістолет, щоб розправитись з Кравченком. І тут Кравченко зважився на останнє.

— Команда — сімнадцять! Курс — глибина! — закричав щосили льотчик. — Команда — сімнадцять! Курс — глибина!

Настроєний на його тембр голосу автоматичний пульт управління «райдуги» спрацював безвідмовно: блакитна куля з сейфом блискавично зникла. В каюті на мить запашіла нестерпна спека.

Всі, навіть розлючений Курт, кілька секунд сторопіло дивилися на чорні круглі дірки в столі і підлозі каюти, як раптом звідти з ревінням вирвався могутній стовп води і вдарив у стелю.

Люди з криком кинулися з каюти. Задзвеніли тривожні сигнали бойової тривоги. Кравченко залишився в каюті сам. Його відразу облило солоною морською водою. Вода, спираючи повітря під стелею, швидко підіймалася і стала заливати Кравченка. Ось холодна піна покрила ноги, піднялася до грудей. Кравченко інстинктивно підняв, наскільки це було можливо, голову і майже на рівні очей побачив невблаганну плівку води з плигаючими зайчиками відображених ламп.

— Апарат вони не візьмуть, — з останньою втіхою прошепотів капітан і з зусиллям зробив видих, щоб вдихнути воду і відразу покінчити з агонією тіла. Та в цю ж хвилину він відчув, що в каюті щось змінилося. Ага, так: це урвався шум прибуваючої води.

Стиснуте у напівсфері стелі повітря своїм тиском врівноважило тиск води з пробоїни. Але вода була вже біля самого підборіддя. І так вже створена людина: найслабкіша надія на порятунок миттю сповнила все єство Кравченка жадобою життя і боротьби. Однак, відчувалося перенапруження сил: думки, то мчали швидко і ясно, то плуталися і затьмарювалися.

…Так минуло близько години. Боліла отерпла шия, стало важко дихати стиснутим у напівсфері стелі повітрям.

І коли вже не було сили триматися, двері каюти поволі відкрилися і в каюту в легких водолазних костюмах, розбризкуючи воду, зайшло кілька моряків.

— Ну, на цей раз ви повинні нам дякувати за порятунок! — підійшов до Кравченка Клейн. — Ще кілька хвилин і ви, капітане, розпрощалися б з життям. Подумайте про це і будьмо друзями.

— Не вийде, бароне, — відповів Кравченко. — Дружба, як відомо, вимагає інших зв’язків, не вірьовок.

— О, розумію! — немов нічого не сталося, усміхнувся Клейн. — Гей, хто там? Розв’язати капітана!

Кравченко, звільнений від ременів, з зусиллям підвівся і сів на столі, спустивши ноги у воду.

Розтираючи затерплі коліна, він гарячково створював плани своїх дій. Він розумів, що на човні після одержання ним пробоїни змінилася обстановка, але як її використати — не знав. Йдучи в супроводі Клейна по довгому вузькому коридору, з якого вже майже викачали воду, Кравченко відзначив, що човен відчутно підіймається вгору. Скоро його ввели в рубку головного перископа.

Барон Клейн, безцеремонно відштовхнувши від перископа капітана човна, заволодів коліщатками приладів. Підйом припинився, і човен завмер, тихо хитаючись від бортової качки. Клейн довго дивився в окуляри перископа.

— Тисяча чортів… Нічого не видно: суцільна злива і гроза. Гей, капітане. Давайте повне сплиття. Мені треба вийти на палубу.

— Мені заборонено це робити, доки не буде встановлено зв’язок з підводною базою.

— Якого диявола ви боїтесь? Ми за дві тисячі миль від російського берега, а при такій грозі ви години три будете налагоджувати радіозв’язок. Не забувайте, капітане, що поки я на човні, ви виконуєте всі мої накази!

Капітан зсудомився під поглядом Клейна і неохоче натис кнопку на пульті управління. Човен здригнувся, плавно піднявся вгору і знову зупинився. Бортова качка відразу посилилась.

— Відкрийте головний люк, капітане! — командував Клейн. Капітан мовчки натиснув кнопку, і частина стелі каюти поповзла вбік, а зверху м’яко ковзнули трапи. Ще один дотик до кнопки — і вибитим з пляшки корком відкрився головний люк. Рубка відразу сповнилася шумом зливи і гуркотінням грому. Всі неохоче направлялися до трапу, який круто, немов з колодязя, підіймався на палубу. За хвилину Кравченко почув, як