Аргонавти Всесвіту - Володимир Миколайович Владко

Микола Петрович дивився на Рижка своїм спокійним теплим поглядом: так, так, мабуть у цього юнака й справді непогані взаємини з сім’єю… тільки навряд чи мати його так спокійно поставиться до цієї звістки.

— Що ж, — сказав він нарешті, — будемо сподіватися, що ваша мати й цього разу зрозуміє вас, хлопче. А тепер ось що. Ідіть, друже мій, до каюти. Якщо Гуро й Сокіл ще не прокинулися, збудіть їх, хай приведуть себе в порядок. Треба починати роботу. Поснідаємо — і до роботи. Хочете їсти?.. Чи, може, тренуватиметеся далі?

Василь зашарівся. Він таки вирішив продовжувати своє голодне тренування, але водночас почував, як страшенно хочеться йому їсти. Безпорадно він похилив голову.

— Нічого, нічого, — всміхнувся Риндін. — Більше не нагадуватиму. Ідіть. Коли все буде готове, покличте мене. Я теж хочу їсти.

А коли Василь зник за дверима рубки, Микола Петрович лагідно подивився йому вслід і тихо сказав:

— Гарний хлопчина!.. Ха-ха, голодне тренування!.. Ну й вигадав!

І він знов заглибився в книгу спостережень.

Від самого ранку в ракетному кораблі закипіла робота. І Сокіл, і Гуро дуже зніяковіли, побачивши, що старий академік прокинувся раніше, ніж вони, і раніше почав працювати. Адже і в них було досить роботи.

Кожен з учасників експедиції мав свої серйозні, заздалегідь обмірковані і розподілені завдання. Всі астрономічні спостереження мусив провадити Микола Петрович, як командир корабля. Він стежив за курсом ракети, перевіряв, чи не змінює вона свого напряму під впливом яких-небудь космічних сил. Це була дуже складна робота, що забирала майже весь час Риндіна. Він відривався тільки для того, щоб поїсти, та й то після того, як Василь нагадував йому кілька разів. Лише півгодини після обіду він погоджувався витрачати на розмови, на відпочинок. Дисципліна насамперед — таке було гасло старого вченого.

Сокіл провадив дослідження інтенсивності космічного випромінювання. Загадкове проміння, що пронизує геть усе, проміння, що лине з безкраїх глибин космосу, досі залишалося невивченим наукою. Численні експедиції під землею, під воду, в повітря, в стратосферу, дослідження в шахтах і печерах, підводних човнах, у батисферах, які занурювались на сотні й навіть на тисячі метрів під поверхню океану, стратостатах, що допомогли людині в часи подорожі Риндіна опанувати висоти аж до сорока тисяч метрів над поверхнею Землі; нарешті, останні надвисотні польоти в радянських стратопланах — чудесних літаках, що в межах атмосфери й початку стратосфери рухалися з допомогою звичайних моторів і пропелерів, а дістаючись на висоту від двадцятьох до п’ятдесятьох тисяч метрів, летіли вже як ракетні кораблі, — все це не дало науці остаточних висновків про природу космічного проміння. Відомо стало лише, що космічне проміння стає тим інтенсивніше, чим вище над рівнем моря, у висотах далекої стратосфери, провадити його дослідження.

Вчені цілого світу покладали надію на те, що ракетний корабель академіка Риндіна допоможе, нарешті, з’ясувати остаточно природу цього загадкового випромінювання. Щоправда, дехто з учених висловлював навіть побоювання, що вплив космічного проміння в міжпланетному просторі може шкідливо відбитися не тільки на апаратах експедиції, а й на її учасниках. Але це були лише побоювання. Крім того, ракетний корабель мав у собі запаси свинцю в аркушах. Це був конче потрібний матеріал для пакування інфрарадію, який Риндін із Соколом мали відшукати на Венері й привезти на Землю. Як відомо, випромінювання радію (отже, і інфрарадію) затримуються саме свинцем. Космічне проміння теж у певній мірі затримується свинцем. І академік Риндін мав на увазі захистити апарати й людей, в разі потреби, тими свинцевими аркушами.

Так чи інакше, досі ніхто з учасників експедиції не відчував ніяких змін, ніякого впливу космічного проміння на свої організми, хоч корабель уже добу летів у міжпланетному просторі. Сокіл уважно провадив свої дослідження, вимірюючи інтенсивність і напрямок потоків космічного проміння.

Він працював із складними приладами, частина яких була розміщена зовні, на поверхні ракети. Василь з повагою поглядав на циферблати, де тремтіли чутливі стрілки, які визначали інтенсивність проміння, що пронизувало ракету. Інші прилади дозволяли встановлювати напрямки, в яких проміння линуло космосом. Річ у тому, що певна частина учених взагалі відкидала думку про якийсь переважний напрямок потоків проміння. І дослідження Сокола, щохвилини приносили нові відомості науці, проливали світло на походження таємничого явища.

Сокіл нікому, крім Риндіна, не говорив нічого про наслідки своїх спостережень. Лише старий академік мав право вільно підходити до інженера під час його роботи, зазирати через його плече на розрахунки й записи. Одного разу Василь почув таку розмову:

— Ви певні, що головний потік іде саме зі сторони Геркулеса?

Це запитував трохи стурбованим голосом Микола Петрович. Сокіл відповів, вагаючись:

— Поки що всі дані говорять за це, Миколо Петровичу. Але годину тому прилади відзначили зміну напрямку на шість градусів. Може — це був вплив зміни напрямку ракети? Ви не помітили?

— Доведеться негайно перевірити.

І Риндін зник у навігаторській рубці. А Сокіл з головою поринув у складні розрахунки.

Найбільше подобалося Василеві допомагати Гуро, який стежив за численними приладами, що автоматично поновлювали запаси кисню в повітрі та поглинали зайвий вуглець і шкідливі гази — залишки людського дихання. Василь за короткий час так добре ознайомився з головними приладами, що міг із цілковитою відповідальністю заміняти Гуро Він сказав якось про це Миколі Петровичу. Але старий академік попередив його:

— Друже мій, не втручайтеся. Автомати працюють самі. Гуро мусить лише наглядати за їх роботою. В разі потреби, він виконає мої розпорядження щодо полагодження чогось. А ви, якщо хочете, дивіться за Гуро: чи робить він усе це. Ваша справа досить цікава й відповідальна. Я доручив вам уже автомати для фотографування, незабаром дам вам ще якесь навантаження. Хотів був доручити це Борисові, та він не в дуже добрих взаєминах з механікою… якщо не зважати на його любов до зброї…

І він весело засміявся, бачачи, як скривилося обличчя мисливця, ображеного таким зневажливим ставленням до його здібностей механіка. Це було за обідом.