Аргонавти Всесвіту - Володимир Миколайович Владко

Образ на екрані трохи здригався, коливався. Риндін повернув рукоятки, що встановлювали оптичний фокус. Образ пояснішав, застиг. Веселий голос з-за спини Риндіна промовив:

— І як же красиво, Миколо Петровичу!.. Просто дивно… Правда, це Земля?

— Правда, правда, Василю, — відповів Риндін, не повертаючись. — Наша стара Земля, оповита хмарами, відходить від нас, чи ми від неї — це однаково… Пізнаєте її?..

— Аякже. Це ж такий чудовий глобус вийшов, якого мені ніколи не доводилося бачити. Тільки от хмари заважають. Та скільки ж їх… мабуть, дуже погана погода сьогодні там, на Землі… і сонця зовсім не видно…

Риндін слухав це і зосереджено викреслював на небесній карті шлях ракети. Так, ось звідси він починається, цей шлях, від цієї точки земної орбіти… Ось він загинається ближче до Сонця.

— Миколо Петровичу…

Рижко поглянув ззаду на рисунок. В голосі його забриніла благальна нотка.

— Що таке?

— Миколо Петровичу… ох, і попросити ж вас про щось хочеться…

— Та кажіть уже.

— Що якби ви зараз ось думали вголос… щоб і я чув… дуже цікаво б послухати, факт!

Риндін усміхнувся: у цього хлопця була дуже своєрідна манера просити щось, просто не можна було відмовити.

— Ну, гаразд, можете слухати. Ось звідси починається шлях нашої ракети. Бачите? Втім, що ви можете взагалі сказати про цей рисунок?..

Рижко уважно подивився. Два великі кола, суцільні й пунктирні лінії… Ага!

— Посередині, — швидко відповів він, — позначене літерою «С» — Сонце. Перше від нього, так би мовити, внутрішнє коло — орбіта Венери. Зовнішнє, більше коло — орбіта Землі. Кулька внизу, на більшому колі, позначена літерою «З» — Земля. Кулька на меншому колі, позначена «В» — Венера. Але чому на кожній орбіті по дві й по три кульки?..

Він замислився. Та Микола Петрович уже пояснював:

— Нижня кулька, позначена «З1», це Земля в той момент, коли з неї вилетіла наша ракета, «В1» — Венера в той самий момент. Бачите шлях ракети? Він іде пунктирною лінією. Він збігається з орбітою Венери у точці «В2». Отут, угорі. Зрозуміло? Ну, а тепер я думатиму, слухайте, коли хочете. Якщо зрозумієте — буду радий.

Василь весь обернувся на увагу. Та Риндін махнув рукою:

— Ні, таки краще вже все пояснити вам. Може й справді допомагатимете.

Він узяв у руки олівець:

— Слухайте. Ви вже знаєте, чому ми обрали такий довгий, на перший погляд, шлях від Землі до Венери, чому ми летимо не прямою лінією, що сполучила б точки «З1» і, скажімо, «В0», а довгим напівеліпсом, що позначений тут пунктиром і сполучає точки «З1» та «В2» Зрозуміло чому. Обравши такий «короткий шлях», ми мусили б весь час витрачати паливо, робити вибухи, весь час скеровуючи наш корабель. А тут — ми користуємося з сили Сонця, що мчить нас цим півеліпсом, як комету, щосекунди наближаючи до мети. Підкоряючись тяжінню Сонця, ми линемо тепер у космосі, не роблячи жодного вибуху. Досить було вилетіти з Землі у напрямі її руху, і ми маємо величезну швидкість, що складається із звичайної швидкості Землі під час її руху по орбіті та тієї швидкості, з якою вилетіла з земної орбіти ракета.

— Так, — озвався Рижко. — Це так само, коли б я, скажімо, кинув пляшку з вікна вагона залізниці. Якби я кинув її вперед, вона полетіла б із швидкістю, складеною із швидкості поїзда та тієї швидкості, якої надала б пляшці додатково моя рука…

І знов Микола Петрович відзначив нишком надзвичайну кмітливість цього хлопця: приклад Рижка дуже просто пояснював справу.

— Ну, добре, — вів він далі. — Отже, з того моменту, як ми вилетіли з земної орбіти, ми перетворилися на маленьку комету, що мчить півеліпсом «З1» — «В2», весь час наближаючись до орбіти Венери. Нас везе своїм тяжінням Сонце. Його могутнє тяжіння, складене з нашою швидкістю, дає в сумі цей півеліпс.

— Факт, — підтвердив Рижко.

— Тепер трохи розрахунків. В умовах нашої швидкості ми мусимо пролетіти півеліпс протягом ста сорока шести днів, опинившись після цього в орбіті Венери. Але де ж буде тоді та сама Венера? Чи влучимо ми в неї?.. Залежатиме це виключно ось від чого: де Венера була в момент нашого пострілу, нашого вильоту з Землі? Припустімо, що вона була в точці «В0». Що тоді? Земля рухається по своїй орбіті навколо Сонця повільніше, ніж Венера. Вона обертається навколо Сонця за 365 днів, а Венера за…

— Двісті двадцять чотири дні, — закінчив Рижко.

— Так. За 146 днів Земля пролетить скільки? Щодня вона пролітає 360°/365 днів = 0,987°. Отже, за 146 днів -146 Ч 0,987 = 144°. А Венера? Щодня вона пролітає 360°/224 дні = 1,607°. Отже, за 146 днів — 146 Ч 1,607 = 234,5°. Інакше кажучи, якщо в момент нашого вильоту з Землі Венера буде в точці «В0», то ми не знайдемо її в точці «В2», долетівши до неї. Венера пережене за цей час Землю, вона опиниться в точці «Вх», перегнавши Землю на…

— 234,5° — 144° = 89,5°, — відповів Василь. — І ми не влучимо в Венеру, — додав він по паузі. — Факт! Шкода… Ракета буде на «В2», а Венера аж на «Вх»…

Риндін усміхнувся:

— Нічого, є вихід. Щоб здійснити переліт з Землі до Венери і влучити в нашу сусідку, треба вилетіти з Землі саме тоді, коли Венера перебуває на своїй орбіті на 234,5° — 180° = 54,5°, рахуючи в напрямі руху обох планет. І тоді за 146 днів Венера опиниться саме в точці «В2», куди тим часом примчить і наша ракета, як це показує пунктирна лінія півеліпса. А Земля тим часом відстане, вона долетить по своїй орбіті лише до точки «З2».