Господиня - Стефані Маєр

Я закинула руки йому за шию. Відчуття було дивне. Я не знала, як правильно поводитися. Отож стала на пальчики й прихилила Іянову голову до себе, поки не дотягнулася вустами до його вуст.

З якимсь іншим видом нічого б не вийшло. У них свідомість так не підкоряється пориву плоті. Інші види завжди співвідносять бажання плоті з реальними можливостями. Але Іян був людиною, і його тіло відгукнулося.

Мої вуста притиснулися до Іянових, і я міцніше обхопила його шию руками, коли він хотів відсунутися. Керуючись спогадами, я спробувала відтворити його попередній поцілунок. Його губи розімкнулися — і я відчула дивну радість перемоги. Я прикусила нижню губу Іяна і здивувалася, почувши низький шалений стогін, що здивовано вихопився з його горла.

Після цього мені вже нічого не потрібно було робити. Рука Іяна обхопила мене за потилицю, друга притиснула так тісно, що стало важко дихати. Я засапалася, але й він засапався. Наші дихання злилися. Кам’яна стіна врізалася мені в спину. Іян скористався з цього і притис мене ще дужче. Наші тіла цілком переплелись.

Ми були такі близькі, що з двох майже стали одним.

Тільки ми.

І більш нікого.

Самі.

Іян відчув, коли я здалася. Він чекав цього моменту — мабуть, я переоцінила тілесний потяг. Коли мої обійми ослабли, він гойднувся назад, але не відсторонив обличчя: кінчик його носа досі торкався мого.

Я опустила руки, а Іян глибоко вдихнув. Тоді повільно розімкнув обійми й поклав руки мені на плечі.

— А тепер поясни, — мовив він.

— Її немає,— прошепотіла я, досі важко дихаючи. — Я не можу її знайти. Навіть тепер.

— Мелані?

— Я її не чую! Іяне, як мені повертатися до Джеймі? Він зрозуміє, що я обманюю! Як мені йому сказати, що я втратила його сестру? Іяне, він хворий! Хіба я можу сказати йому таке?! Він засмутиться, а йому треба боротися з хворобою!

Іян поклав пальці мені на вуста.

— Ш-ш-ш. Добре. Давай усе обміркуємо. Коли ти чула її востаннє?

— О, це було одразу ж потому, як я побачила… в лікарні. Вона намагалася їх виправдати… а я крикнула на неї… і звеліла забиратися геть із моєї голови! Відтоді я її не чула. І не можу її знайти!

— Ш-ш-ш, — мовив він знову. — Заспокойся. Гаразд. Тобі треба вирішити, чого ти хочеш насправді. Я знаю, що ти не хочеш засмучувати Джеймі, але він усе одно одужає. Тож подумай — може, ліпше, якщо…

— Ні! Я не можу знищити Мелані! Не можу. Це неправильно! Тоді я також перетворюся на чудовисько!

— Добре, добре! Гаразд. Ш-ш-ш. Отже, нам треба її знайти.

Я нетерпляче кивнула.

Іян глибоко вдихнув.

— Значить, треба, щоб тебе… захлиснули емоції, так?

— Не розумію, що ти маєш на увазі.

Взагалі-то я здогадувалася, просто боялася визнати.

Поцілувати Іяна — це одне. Приємно, від цього поцілунку можна було б навіть отримати насолоду, якби я так не хвилювалася. От і все… Але піти на більше… свідомо… Чи зможу я? Мел оскаженіла б, якби я використала її тіло з такою метою. Невже це єдиний спосіб її відшукати? А Іян? Він на таке не заслуговує.

— Зараз повернуся, — пообіцяв Іян. — Стій тут.

Він притиснув мене до стіни, ніби наголошуючи, щоб я стояла саме тут, і пірнув у темний коридор.

Стояти тут… Простіше сказати, ніж зробити. Мені хотілося бігти за ним, подивитися, що він збирається робити. Слід було все обговорити, обдумати. Та хіба я маю час! На мене чекає Джеймі з тисячею запитань, на які у мене немає відповіді. Ні, він чекає не на мене; він чекає на Мелані. Що я накоїла? Невже вона справді померла?

«Мел, Мел, Мел, повернись! Мелані, ти потрібна Джеймі. Не мені — Джеймі. Він хворий, Мел. Мел, ти чуєш? Джеймі хворий!»

Я балакала сама до себе. Ніхто мене не чув.

Руки тремтіли від страху чи стресу. Я б не змогла чекати тут довго. Я відчувала, як тривога наростала в мені: ще трохи — і лусну.

Зрештою до мене долинули кроки. І голоси. Іян когось привів. Я не знала, що діяти.

— Уяви, що це… експеримент, — мовив Іян.

— Ти при здоровому глузді? — запитав Джаред. — Це якийсь ненормальний жарт?

Усередині все перевернулося.

Мене мають захлиснути емоції. То ось що Іян мав на увазі!

В обличчя вдарила кров палюча, немов гарячка Джеймі. І що тільки Іян зі мною робить? Мені кортіло втекти, сховатися десь далеко-далеко, де мене ніколи б не знайшли навіть із сотнею ліхтарів. Але ноги підгиналися, я не могла зрушити з місця.

В кінці тунелю з’явилися Іян і Джаред. Обличчя Іяна було кам’яне; він мало не штовхав Джареда в плечі, а той витріщався на нього зі злістю й сумнівом в очах.

— Сюди, — заохочував Іян, підштовхуючи Джареда ближче до мене.

Я приросла спиною до стіни.

Джаред побачив мене, моє