Господиня - Стефані Маєр

— Вандо, що тут діється?

Я поцілила в Іяна сповненим докору поглядом і спробувала підвести очі на Джареда. Але марно. Натомість я втупилась у його ноги.

— Я загубила Мелані,— прошепотіла я.

— Ти її загубила!

Я безпорадно кивнула.

— Як це сталося? — запитав він злісно.

— Точно не знаю. Я веліла їй замовкнути… але ж вона завжди повертається… раніше поверталася… А тепер я її не чую… і Джеймі…

— Вона померла? — в голосі Джареда був тільки біль.

— Не знаю. Я не можу її знайти.

Джаред глибоко вдихнув.

— Чому Іян думає, що мені треба тебе поцілувати?

— Не мене, — мовила я так тихо, що сама насилу себе почула. — Її. Минулого разу… вона дуже розізлилася. Вона ще ніколи не була такою дужою. Можливо… Ні. Ти не мусиш. Я спробую знайти її сама.

Я досі дивилася в землю, тому одразу помітила, як Джаред зробив крок уперед.

— Гадаєш, якщо я її поцілую?..

Я не могла навіть кивнути, тільки ковтнула.

Знайомі руки швидко провели по шиї і лягли на плечі. Серце калатало, мов навіжене, — здавалося, що навіть Джаред чує, як воно б’ється. Мені було ніяково — а що як він подумає: це якийсь хитромудрий трюк, який я придумала, щоб його заманити? А що як він вирішить: це моя ідея, а не Іянова?

Іян… Цікаво, чи він досі тут? Якого болю ми йому завдаємо?

Я знала наперед усі рухи Джареда: ось його рука спустилася вниз від плеча до зап’ястя, залишаючи по собі вогненний слід. Друга лягла на моє підборіддя й підвела обличчя. Його щока притиснулася до моєї. Від такого доторку моя шкіра спалахнула, а Джаред прошепотів мені на вухо:

— Мелані. Я знаю, що ти там. Повертайся до мене.

Щока Джареда повільно ковзнула вбік, підборіддя трохи нахилилося, і його вуста накрили мої.

Він хотів поцілувати мене ніжно. Я знаю, що він силкувався, як і минулого разу.

Проте йому не вдалося стриматися.

Всюди, де торкався Джаред, спалахував вогонь, а він був усюди. Його руки пестили моє тіло, губи смакували кожен дюйм мого обличчя. Скеля уп’ялася мені в спину, але я не відчувала болю. Не відчувала нічого, окрім вогню.

Мої пальці втопилися в Джаредовому волоссі, притягнули його обличчя ближче. Я обхопила Джаредове тіло ногами. Стіна правила за опору. Наші язики переплелися, і по тілу, проникаючи в найменшу клітинку, розлилася непереборна жага.

Джаред відірвав вуста від моїх і притиснув до мого вуха.

— Мелані Страйдер! — рявкнув він. — Ти не кинеш мене? Хіба ти мене не кохаєш? Доведи своє кохання! Доведи'. Грім тебе побий, Мел! Повернись!

Його вуста знову уп’ялися в мої.

«Ах», — ледь чутно простогнала Мел у моїй голові.

Я не привіталася: я вся палала.

Вогонь зрештою пропалив собі дорогу і до схованки Мелані, де вона дрімала, поки з неї витікало життя.

Мої руки вчепилися у футболку Джареда й почали задирати її вгору. Я не наказувала їм робити цього — вони самі. Його ж долоні обпікали мені спину.

«Джареде?» — прошепотіла Мелані. Вона намагалася зорієнтуватися, та марно — в голові все переплуталося.

Я відчувала, як м’язи на животі Джареда напружилися під моїми руками.

«Що? Де?» — боролася Мелані.

Я відірвалася від Джаредових вуст, і вони ковзнули до моєї шиї. Я зарилася обличчям в його волосся й вдихнула запах.

«Джаред! Джаред! НІ!»

Я дозволила їй узяти контроль над моїми руками, знаючи, що так треба, хоча насправді я мало що усвідомлювала. Мої руки, які лежали на Джаредовому животі, напружилися від злості. Нігті дряпнули шкіру і щосили відштовхнули Джареда від мене.

— НІ! — вереснула Мелані моїми губами.

Джаред зловив її руки й притиснув моє тіло до стіни, не дозволяючи впасти. Я повисла на Джареді; тіло відмовлялося виконувати вказівки розуму, які цілковито суперечили одна одній.

— Мел? Мел!

— Що ти коїш?

Джаред полегшено застогнав.

— Я знав, що ти зможеш! Ах, Мел!

Він знову поцілував її, поцілував вуста, що тепер належали їй, і ми обидві відчули солоний присмак сліз, що котилися по його обличчю.

І Мел його вкусила.

Джаред відскочив, і моє тіло сповзло на землю.

Він розреготався.

— Оце моя дівчинка. Ти відчуваєш її, Вандо?

— Так, — видихнула я.

«Якого дідька, Вандо?» — кричала вона.

«Де ти була? Ти хоча б уявляєш, що було, коли ти зникла?»

«Ага. Бачу, ти тут сильно страждала».

«О, ще постраждаю», — пообіцяла я. Бо вже