Господиня - Стефані Маєр

Я повернула Мелані, але це не врятувало Джеймі. Того, що здатна дробити я, не достатньо.

В коридорі біля нашої кімнати юрмився народ. Джаред, Кайл та Іян повернулися з вилазки з порожніми руками. Відерце льоду — це все, що їм удалося роздобути за три дні, коли вони ризикували життям. Труді робила компреси й прикладала їх до чола Джеймі, до потилиці та грудей.

Лід ненадовго збивав гарячку, яка безконтрольно палила хлопчика, але скоро лід танув — за годину чи ще менше… Скільки часу спливе, перш ніж Джеймі знов почне помирати?

Це я повинна прикладати до нього лід, але я й поворухнутися не могла. Якби ворухнулася — просто розвалилася б.

— Нічого? — пробурмотів Док. — А ви перевірили…

— Ми обшукали все, що спало на думку, — втрутився Кайл. — Це ж не наркотики — їх зі зрозумілих причин люди тримали у схованках. Антибіотики ж завжди лежали на видноті. Тому їх знищили, Доку.

Джаред мовчки дивився на хлопчика, який палав на ліжку.

Іян стояв біля мене.

— Не крайся ти так, — прошепотів він. — Джеймі впорається. Він сильний.

Я не могла відповісти. Я й слів його насправді не розчула.

Док став навколішки поруч із Труді й трошки розтулив вуста Джеймі, тоді зачерпнув ложкою холодної води й почав вливати краплю по краплі хлопцеві в рот. Усі присутні почули хрипкий звук — Джеймі ковтав. Але очей він так і не розплющив.

Мені здавалося, що я більше ніколи не зрушу з місця. Приросту до кам’яної стіни. Я хочу перетворитися на камінь.

Якщо для Джеймі вириють у пустелі могилу, то нехай мене закопають разом із ним.

«Кепсько», — гарчала Мелані.

Я була у відчаї, а от вона просто скаженіла.

«Вони намагалися».

«Намагатися — не зробити! Джеймі не помре. Хай знову роблять вилазку».

«А є сенс? Навіть якщо їм удасться знайти ваші прострочені антибіотики, які шанси, що це допоможе? Антибіотики й раніше діяли тільки в половині випадків. Слабкі ліки. Вони не для Джеймі. Йому потрібно щось інше. Щось справді дієве…»

І раптом дихання прискорилося — мене осяяло.

«Йому потрібні наші ліки!»

Ми з Мел завмерли, вражені очевидністю такої ідеї. Її простотою.

Мої закам’янілі вуста заскреготіли.

— Джеймі потрібні справжні ліки. Такі, як у душ. Треба їх дістати.

— Ми навіть не знаємо, як вони діють, — насупився Док.

— А хіба це має значення? — лють Мелані передалася мені.— Головне, що вони діють. Вони врятують Джеймі.

Джаред не зводив із мене очей. Я відчувала на собі погляди Іяна, Кайла та всіх присутніх, проте бачила тільки Джареда.

— Ми не зможемо їх дістати, Вандо, — мовив Джеб таким голосом, ніби вже давно змирився з поразкою. — Ми маємо доступ тільки в безлюдні місця. В лікарнях завжди повно ваших. Двадцять чотири години на добу — забагато очей. А яка буде користь, якщо нас зловлять?

— Звісно, — обрубав Кайл. — Стоноги тільки й чекають, щоб дістатися сюди й вилікувати Джеймі… вірніше, його тіло. А заодно й переродити його. Ось чого ти домагаєшся?

Я спопелила саркастичного здорованя поглядом. Моє тіло напружилося, і я гойднулася вперед. Рука Іяна лягла мені на плече й притримала. Не думаю, що я накинулася б на Кайла, але я можу й помилятися. Бо зараз я — не зовсім я.

Коли я заговорила, мій голос звучав мертво й невиразно.

— Повинен бути спосіб.

Джаред кивнув.

— Можливо, в маленькому містечку. Рушниця зчинить забагато шуму, але якщо нас чисельно буде більше, можемо скористатися ножами.

— Ні! — у відчаї я опустила руки. — Ні, я не це мала на увазі. Ніяких убивств…

Але мене ніхто не слухав. Джеб сперечався з Джаредом.

— Не вийде. Хтось устигне викликати шукачів. Навіть якщо ми діятимемо швидко, вони візьмуть наш слід і все одно вистежать.

— Заждіть. А може…

Вони все одно не слухали мене.

— Я також не хочу, щоб малий помер, але ми не можемо ризикувати життями всіх заради одного, — сказав Кайл. — Люди помирають. Іноді таке трапляється. Ми не можемо йти на крайні заходи, рятуючи одного хлопця.

Мені хотілося його придушити, стиснути його нікчемне горло, щоб він удавився власними словами. Мені, не Мелані… Душити, поки його обличчя не посиніє. Мелані відчувала те саме, але я гадки не мала, чи це справді тільки її бажання.

— Ми мусимо його врятувати, — мовила я голосніше.

Джеб подивився на мене.

— Люба, ми не можемо просто зайти в лікарню й попросити.

— Ви не можете. Але я можу.

В кімнаті запанувала мертва тиша.

В голові постав бездоганний план. Ідеальний, я б сказала. Я поділилася ним із Мелані. Вона була просто приголомшена. План спрацює. Ми врятуємо Джеймі.

— Душі довірливі. Я їх