Веселка тяжіння - Томас Пінчон
— Безперечно.
— Антисоціальна кінострічка?
— Але ми віримо саме в це! — обурюється Сквалідоссі.
— Проте навіть найвільніші ґаучо кінець кінцем таки продаються. Отакі справи.
Отакі справи — принаймні у Ґергардта фон Ґьолля. Ґрасієла знає цього чоловіка, між ними тягнуться нитки зв’язку, зловісний зв’язок через кров і зимівлю в Пунта дель Есте, через «Anilinas Alemanas[402]» — відділення «IG» у «Буенос-Айресі», — і далі через «Spottbilligfilm AG» у Берліні (ще один підрозділ «IG»), від них колись фон Ґьолль отримував знижки на більшість плівок, зокрема на винайдену Ласло Джемфом незвичайну і повільну «Емульсію Джей», на якій у незрозумілий спосіб людська шкіра навіть при звичайному денному світлі ставала прозорою до глибини у пів міліметра, являючи обличчя з-під полуди. Саме цю емульсію широко застосовували в безсмертному творінні фон Ґьолля «Alpdrücken[403]» і, можливо, будуть використовувати в «Мартіні Ф’єрро». Фон Ґьоллю по-справжньому подобалася лише одна сцена з епосу — співоча дуель білого ґаучо і чорношкірого Ель Морено — дуже цікавий прийом. З «Емульсією Джей» він зможе залізти під шкіру суперників, подекуди розбавляти звичайну плівку отою, з «Емульсією», наче то знаходячи фокус, то гублячи його, або застосувати підстановку — як він любить підстановки! — одного зображення замість іншого, знає для того безліч хитромудрих способів. Дізнавшись, що у Зоні справді є Шварцкомандо, які живуть справжнім, позакіношним життям, що не має нічого спільного ані з ним, ані зі зйомками підставних Шварцкомандо, влаштованими минулої зими в Англії для Операції «Чорне Крило», Шпрінґер аж набундючився у добре контрольованому захваті мегаломанії. Він переконаний, що його фільм так чи інак покликав їх до життя.
— Моя місія, — оголошує він Сквалідоссі з глибокою скромністю, на яку тільки здатний німецький кінорежисер, — полягає в тому, щоб посіяти в Зоні зерна реальності. Цього вимагає історичний момент, і я можу хіба що прислужитися йому. Мої óбрази якимось чином обрані для втілення. Що можу зробити для Шварцкомандо, те саме я можу зробити і для вашої мрії про пампаси і небо… Можу повалити ваші паркани і стіни лабіринтів, можу повернути вас до Саду, якого ви майже не пам’ятаєте…
Його божевілля, вочевидь, заразило Сквалідоссі, який зрештою повернеться на підводний човен і заразить ним інших — і виглядає так, наче вони тільки цього й чекали.
— Африканці! — марив наяву зазвичай дуже діловий Белаустеґі під час загальних зборів. — А що, як це правда? А що, коли ми насправді повернулися назад, до того стану, який був ще до розходження материків?
— Назад у Гондвану, — прошепотів Феліпе. — Коли Ріо-де-ла-Плата була біля Південно-Західної Африки… а мезозойські біженці добиралися на поромі не до Монтевідео, а до Людерицбухта…
План полягав у тому, щоб якось досягти Люнебурзького пустища і там заснувати невеличку естансію. Там з ними зустрінеться фон Ґьолль. Біля зеніток цього вечора мріє Ґрасієла Імаґо Порталес. А чи є фон Ґьолль для них прийнятним компромісом? Бувають і гірші за фільм варіанти. Чи пережили потьомкінські села подорож Катерини? А чи переживе душа ґаучо процес її відтворення у кольорі та звуках? А чи, зрештою, не нагодиться хтось такий, як фон Ґьолль або інший, аби зняти Частину II і тим самим розвіяти марево?
Над нею і позад неї плине Зодіак — розташування зірок у північній півкулі, не бачене нею в Арґентині, плавно ковзає, як годинникова стрілка… Раптом із гучномовця щосили тріщить статика, і Белаустеґі верещить:
— Der Aal! Der Aal! — Вугор, дивується Ґрасієла, вугор? Ах, торпеда. Белаустеґі настільки ж нестерпний, як і Ель Ньято, незрозуміло чому вважає за потрібне користуватися жаргоном німецьких підводників, тут у нас precisamente[404] морехідна Вавилонська Вежа — торпеда? З якого дива він верещить про торпеду?
А має він на це поважну причину — підводний човен щойно з’явився на радарі корабля BMC США «Джон Е. Бедесс» (усміхнися, човнику!) у вигляді «скунса», себто нерозпізнаного об’єкта, і «Бедесс», у якого спрацював післявоєнний рефлекс, граючи м’язами, щодуху пустився до них з флангу. Цього вечора просто ідеальна радіолокаційна видимість, зелене відлуння «дрібнозернисте, як шкіра немовляти», підтверджує «Павук» Спірос, себто Теланґіекстазіс, оператор РЛС 2-го класу. Видно аж до Азорських островів. На морі м’який флуоресцентний літній вечір. Але що це таке на екрані, рухається так борзенько, мах за махом, ламана крапля світла від першого імпульсу, крихітне, але однозначне, й повзе до нерухомого центру екрана, все ближче…
— Полундраполундраполундра! — гучно і перелякано репетує хтось у телефони гідролокаційної станції, а це означає, що наближається ворожа торпеда. Брязкотить кавове причандалля, по скляній поверхні прокладача курсу ковзають лінійки і циркулі, бо старі ночви нахиляються і роблять маневр ухилення, застарілий ще за адміністрації Куліджа.
Блідий слід, що залишає по собі «Der Aal», іде перпендикулярно до відчайдушного борсання «Бедесса», кудись у район мідель-шпангоута, аж раптом втручається наркотик «онейрин» у вигляді гідрохлориду. Плине він із кавника у їдальні «Джона Е. Бедесса». Шибеникуватий матрос Бодін — а хто ж іще? — удобрив сьогоднішню гущу величезною дозою славнозвісного п’янкого дурману Ласло Джемфа, роздобутого під час нещодавнього візиту до Берліна.
Часова модуляція стала однією з перших відкритих дослідниками властивостей онейрину. «Вона відчувається, — пише Шецлін, — суб’єктивно… е-е-е… ну, гаразд. Скажемо так. Це як вставити шмат срібної губки просто у мозок!» Ось чому в сьогоднішньому нічному розслабоні два фатальні курси хоча й перетинаються, але тільки у просторі, не у часі. У часі й близько не перетинаються, хе-хе. Белаустеґі пустив торпеду в темно-іржаву, давно покинуту посудину, яку носить вітром і течією, вночі вона страшенно нагадує череп — вісника металічної порожнечі, тінь, що жахала і не таких позитивістів. А ціль на екрані радара «Бедесса» візуально розпізнали як труп, мертвяка темного кольору, імовірно, з Північної Африки, й обслуга кормової тридюймової гармати міноносця витратила пів години, гатила по ньому, розбиваючи на шмаття, поки сірий військовий корабель ішов на безпечній відстані, остерігаючись чуми.
То яке ж море ми перепливли, на дно якого моря опускалися по тривозі вже не раз, сповнені адреналіну, а насправді спіймані у пастку, затуркані епістемологіями загроз, що роблять із вас параноїка, запханого у сталевий горщик, перетворюють на неїстівне місиво у суповому наборі слів, зіпсутого повітря субмарини? Знадобилася справа Дрейфуса, щоб вигулькнули і взялися до справи сіоністи, а вас що вижене із супових баняків? Чи це вже сталося? Так вплинув сьогоднішній напад і порятунок? А чи рушите ви до Пустища, заснуєте там поселення і чекатимете на появу свого Режисера?
□□□□□□□
Під високою вербою біля каналу,
