Сплячі красуні - Стівен Кінг
— Ти ж не бачиш діри в стіні цього трейлера, правда? — спитала вона.
Навіть голос у неї наразі був дрімотний. Він немов промовляв з якогось репродуктора в неї на голові.
— Йо, йо, — сказав Ґарт. — Є там діра, усе в порядку. Слухай, Мікі, Трумі називав цей новий товар «Пурпурова блискавка», і я скуштував трохи, перед тим, як на сцені з’явилася та дика жінка й закатрупила Трумі і його партнера.
Ненадовго Ґарт відволікся в задуму.
— Той парубок, у нього було найдурніше тату. Отой какунець із «Південного парку»? Отой, що співає і таке інше? Наколотий у нього на борлаку. Хто робить тату гівна в себе на борлаку? От скажи мені. Навіть якщо це дотепне, яке вміє співати й танцювати: гівно, воно ж все одно — гівно. Кожний, хто на тебе дивитися, бачить гівно. Не мій фах, але я консультувався, і ти не повіриш, який це біль, якщо прибирати таке татуювання.
– Ґарте. Стоп. Відмотай назад. Та дика жінка. Це не та жінка, про яку балакають у місті? Та, яку тримають у в’язниці?
— Еге ж. Вона нелюдськи люта. Мені пощастило, що я втік. Але це спливло, як вода під мостом, злилося, як сциклиння в каналізаційну трубу, це минула сенсація і тому подібне і таке інше. Неістотне. І нам треба бути за це вдячними, повір мені. Що має значення, так це той суперовий кришталь. Його робив не Трумі, він отримав його з Саванни[277] чи ще звідкись, але він збирався сам його робити, шупиш? Зробити аналіз, а потім створити власну його версію. Він мав двогалоновий пакет цієї гиді, і він десь тут. Я його знайду.
Мікейла на це сподівалася, бо перезарядитися було необхідно. За останні дні вони скурили всі Ґартові резерви, скурили навіть ковтюшки з килима і кілька крихт, які знайшли під диваном. Ґарт наполіг, щоб вона чистила собі зуби після кожного сеансу з люлькою.
— Саме тому шанувальники мету мають такі погані зуби, — пояснив він їй, — бо ловлять кайф і забувають про елементарну гігієну.
Від цього в неї боліло горло та й ейфорійний ефект давно стерся, але ця штука тримала її в притомності. Мікейла май-же не сумнівалася, що дорогою сюди вона засне — поїздка здалася безкінечною — але якось примудрилася залишитись при тямі. І заради чого? Цей трейлер, що перехняблено балансував на бетонних блоках, не був схожим на Фонтан Притомності. Вона могла лише молитися, щоб та «Пурпурова блискавка» не виявилася плодом фантазії наркотраченого мозку Ґарта Флікінджера.
— Ну, то вперед, — сказала вона, — але я туди з тобою не піду. Там можуть бути привиди.
Він невдоволено подивився на неї:
— Мікі, ти — журналістка. Справжня профі репортажу. Ти ж сама знаєш, що такого явища, як привиди, не існує.
— Звісно, знаю, — промовила Мікейла з репродуктора в неї на голові, — але в моєму теперішньому стані я все одно можу їх побачити.
— Мені не до вподоби залишати тебе тут саму. Я не зможу дати тобі ляпаса, якщо ти почнеш куняти.
— Я сама себе ляскатиму. Іди, знайди. Тільки постарайся недовго.
Ґарт збіг угору східцями, штовхнув двері, а коли вони не ворухнулись, наддав плечем. Двері розчахнулись, і він ввалився досередини. Вже за мить він вистромив голову з обмазаної чимсь буряковим діри в стіні трейлера, на його обличчі сяяла велика усмішка.
— Агов, не засинай, гарнюню! Пам’ятай, цими чудовими днями я маю намір поліпшити твого носика!
— Мрій далі, гультіпако, — відгукнулась вона, але Ґарт уже втягнув голову досередини.
Мікейла почула гупання й совання, це він розпочав свої пошуки тієї небезсумнівної «Пурпурової блискавки», яку, либонь, давно вилучили й заховали до комори речових доказів у шерифській управі копи — якщо вже не рознесли по домах для свого жіноцтва.
Мікейла попленталася до руїн наркокухні. Розвалений сарай оточували обсмалені кущі й почорнілі дерева. Ніякого мету тут більше не будуть варити: ні пурпурового, ні жодного іншого. Вона загадалася, чи ця метоварня сама вибухнула, як це з ними незрідка трапляється, чи це та жінка, яка вбила куховарів, його підірвала. Це було пусте питання, наразі вже неслушне, але сама та жінка інтригувала Мікейлу, роздражнювала природну вимогливу цікавість, яка колись змушувала її, восьмирічну, досліджувати шухляди комода Антона Дубчека, а зрештою привела її в журналістику, де мусиш досліджувати всіх і кожного шухляди — ті, що у них вдома, і ті, які вони носять на собі. Ця ділянка її мозку досі залишалась активною і, на думку Мікейли, тримала її притомною не менше за Флікінджерів амфетамін. Питань вона мала доста, а Відповідей — нуль.
Найперше Питання: яким чином завелася вся ця Аврора. І чому, якщо там є хоч якесь «чому». Питання: можуть чи ні повернутися жінки до цього світу, як це змогла та Спляча красуня. Не кажучи вже про Питання щодо тієї жінки, яка вбила тутешніх наркодилерів, чиє ім’я, судячи з балачок, які вона чула в «Рипливому колесі» і в місті, чи то Єва, чи Івелін, чи Ефілін Блек, яка нібито може засинати і знову прокидатися, що робить її інакшою за будь-яку іншу жінку будь-де, хіба що десь існує ще така, скажімо, на архіпелазі Вогняна Земля або у високогір’ї Гімалаїв. Тутешня жінка може бути лише поголоскою, але Мікейла схилялася до думки, що в розмовах про неї є певна частка правди. Коли такі поголоски надходять тобі з різних боків, розумно звернути на них увагу.
«Якби я не жила одною ногою в реальності, а іншою в Країні Куняння, — думала Мікейла, вирушаючи стежкою поза розваленою метоварнею, — я би мерщій попхалася в жіночу в’язницю і щось там таки з’ясувала».
Чергове Питання: хто керує тим закладом зараз, коли її мати спить? Гікс? Мати казала, що в нього мозок гербіла, а хребет медузи. Якщо не зраджує пам’ять, старшим офіцером в штаті в’язниці була Ваннеса Лемплі. Якщо Лемплі там більше нема, або якщо вона залягла в сон, тоді залишається…
Це просто у неї в голові так дзижчить? Цілковитої певності мати не могла, але їй не вірилося. Вона подумала, що це високовольтна лінія, яка проходить неподалік.
