Сплячі красуні - Стівен Кінг

Він кинувся до неї, майже перечепившись об гарну, як намальовану, собачу буду (мініатюрну копію самого демобудинку, аж до блакитних віконних рам), вхопив дівчину, струснув, потім ущипнув її за пипки вух, як Мері сама просила їй робити, якщо вона почне відпливати. Сказала, мовляв, прочитала в інтернеті, що це найшвидший спосіб розбудити когось, хто куняє. Авжеж, зараз в інтернеті повно було різних порад, як залишатися бадьорою, — стільки ж, як колись стратегій легкого засинання.

Це подіяло. Її очі знову сфокусувались. Пасма білого павутиння відчепились від неї і звільна полинули вгору, щезаючи по дорозі.

— Хух, — видихнула вона з непевною усмішкою. — Я було подумала, що мені знову проколюють вуха. Джаре, в тебе перед обличчям плаває якась велика пурпурова пляма.

— Мабуть, ти довго дивилася на сонце, — взяв він її за руку. — Ходімо. Ми мусимо поспішати.

— Навіщо?

Джаред не відповів. Якщо в його батька параноя, тоді вона заразна. У вітальні, з її ідеально гармонійними, але якимись стерильними меблями — навіть картини на стінах були відповідно підібрані — він затримався, щоб глянути з вікна на крузер шерифської управи, який стояв за шість чи сім будинків далі по вулиці. Якраз тоді з одного будинку вийшли двоє офіцерів. Мама впродовж років незрідка запрошувала до них на вечері всіх своїх співробітників з їхніми дружинами, тож Джаред знав більшість із них. Ці двоє були Ренґл і Берровз. Оскільки всі будинки в цьому кварталі стояли порожніми, без меблів, копи їх, напевне, оглядали на галай-балай. І оком не змигнеш, як вони будуть тут.

— Джареде, припини тягнути!

Вони поклали Платину, Моллі, місіс Ренсом і Лайлу в головній спальні. Мері хотіла залишити їх на першому поверсі, казала, що навряд чи їх турбуватиме тамтешня обстановка чи бодай щось. Дякувати Богу, Джаред тоді наполіг, але й другий поверх нічого не гарантував. Оскільки цей демо-будинок умебльований, Ренґл із Берровзом можуть вирішити обшукати його по-справжньому.

Він потяг Мері вгору по сходах, вона всю дорогу стиха скаржилася. У спальні він ухопив кошик з оповитим тільцем Платини і кинувся в коридор, щоб потягнути рим у стелі. З грюком опустилася драбина. Вона б ударила Мері по голові, якби він вчасно не відсмикнув дівчину. Джаред поліз нагору, засунув кошик за край на підлогу горища і зісковзнув униз. Ігноруючи запитання Мері, він побіг у кінець коридору і визирнув. Крузер неспішно повз вулицею. Уже тільки за чотири будинки. Ні, за три.

Він побіг туди, де стояла Мері, з опущеними плечима й похиленою головою.

— Ми мусимо перенести їх туди, — показав він на драбину. — Я не в змозі нікого нести, — відказала вона голосом плаксивої дитини. — Джаре, я уу-томилась!

— Я знаю, але ти впораєшся з Моллі, вона легенька. Я підніму бабусю і мою матір.

— Навіщо? Навіщо ми мусимо це робити?

— Тому що ті копи можуть шукати нас. Так сказав мій батько.

Він очікував, що вона запитає, що поганого в тому, якщо поліціанти їх знайдуть, але Мері не спитала. Джаред завів її до спальні — жінки лежали на двоспальному ліжку, а Моллі відпочивала на пухнастому рушнику в суміжній зі спальнею ванній кімнаті. Він підібрав Моллі і поклав її на руки Мері. Потім він взявся за місіс Ренсом, яка здалася важчою, ніж він пам’ятав. Але не дуже важкою, подумав Джаред і згадав, як любила наспівувати його мати, коли він був малим: «Ак-цен-туй позитив, від-ки-дай негатив».

— Не гай часу з містером Поміж-Тим[283], — промовив він, міцніше обхоплюючи те, що залишилося від старої пані.

— Га? Я не…

— Не звертай уваги.

З Моллі на руках Мері почала підніматися вгору, долаючи сходинки драбини повільними кроками. Джаред (уявляючи собі, що патрульна машина вже під’їхала до будинку і Ренґл з Берровзом читають напис на встановленому на галявині щиті: «ЗАЙДІТЬ І РОЗДИВІТЬСЯ») наддав плечем Мері в зад, коли вона зупинилася на половині драбини. Дівчина озирнулась на нього через плече.

— Джареде, ти дозволяєш собі зайве.

— Тоді поспіши.

Якось вона спромоглася дістатися верху, не впустивши свою ношу йому на голову. А слідом і Джаред, захеканий, заштовхав місіс Ренсом крізь отвір. Мері поклала маленьке тільце Моллі на голі дошки горища. Горище було просторим, на весь будинок. Низьким і вельми парким.

— Я повернуся, — сказав Джаред.

— Гаразд, але мені зараз важко чимсь перейматися. Від цієї спеки в мене болить голова.

Джаред поспішив назад до головної спальні. Він обхопив руками оповите тіло Лайли й відчув, як його травмоване коліно видало попереджувальний зойк. Він зовсім забув про її уніформу, про її важкі робочі черевики і службовий ремінь. Скільки це все додає до ваги здорової, з добрим харчуванням, жінки? Десять фунтів? Двадцять?

Він доніс її аж до драбини, оцінив на око її крутий нахил і подумав: «Я ніяк не зможу підняти матір туди. Жодним чином».

Та тут озвався дверний дзвоник, чотири висхідних трелі, і Джаред почав дертися вгору, не хекаючи тепер, а задихаючись. Він подолав три чверті шляху по драбині, і тут у нього скінчилося пальне. Якраз коли він намагався вирішити, чи зможе зійти донизу, не впустивши свою матір, з’явилися дві тоненькі руки, з розкритими долонями. Мері, дякувати Богу. Джаред подолав ще два щаблі і Мері змогла вхопитися за Лайлу.

Знизу почувся голос одного з поліціантів:

— Навіть незамкнено. Двері навстіж. Зайдемо.

Джаред штовхав. Мері тягнула. Разом вони спромоглися підняти Лайлу до рівня ляди. Мері упала на спину, засмикнувши Лайлу через край на горище. Джаред ухопився за верх драбини і потягнув. Та пішла вгору, складаючись по дорозі і він пригальмовував її останні пару футів, щоб вона не грюкнула в кінці.

Там, унизу, інший поліціянт гукнув:

— Геле-гев, є хто вдома?

— Наче якась жінка в курв’ячім лантусі може відповісти, — промовив інший і обидва розсміялися.

«Курв’ячі лантухи? — подумав Джаред. — Отак ви їх називаєте? Якби моя мати почула щось таке з ваших ротів, вона ваші краянські сраки вам носаками аж межи плечі б загнала».

Вони так само балакали, але рухалися в бік кухонного боку будинку, і Джаред більше не міг розібрати, що вони говорять. Його страх передався Мері, навіть в її дурманному стані, і дівчина обхопила Джареда руками. Він почув запах її поту, а коли її щока притислась до його щоки, він його відчув.

Голоси повернулись, і Джаред у думці послав копам внизу команду: «Йдіть звідси! Цей дім явно порожній, тому просто йдіть собі геть!»

Мері зашепотіла йому у вухо:

— Там їжа в холодильнику, Джаре. І в коморі