Сплячі красуні - Стівен Кінг

— Я теж.

– І, до речі, мені важко зрозуміти, навіщо мама хотіла, щоб ми опинились тут. Трохи меблів тут є, але ліжко тверде. — Він замовк на хвильку. — Мабуть, це звучить доволі занудно, еге ж? З усім тим, що зараз коїться.

— Люди зазвичай мають схильність зосереджуватися на дрібницях, щоб захистися від нестерпності великих подій, — сказав Клінт. — А твоя мама мала рацію, Джаре.

— Ти ж не насправді думаєш, що випалювальні бригади заведуться і в Дулінгу, авжеж?

Клінтові згадалася назва одного старого роману «У нас це неможливо»[269]. Сенс у тому, що будь-що може трапитися будь-де. Але ж ні, не Дулінгські випалювальні бригади його зараз непокоїли.

– Є речі, про які ти не знаєш, — сказав Клінт. — Але оскільки є люди, які те знають — чи принаймні підозрюють, — сьогодні ввечері я введу тебе в курс справи.

Потім у мене може не бути такої можливості, подумав Клінт. — Я привезу тобі з Мері вечерю. Подвійні гамбургери, подвійний машз Піца-фургону, годиться? Тобто, якщо вони ще не прикрили свій бізнес, гаразд?

— Звучить грандіозно, — зрадів Джаред. — А як ще щодо чистої сорочки?

— Тоді це буде офіцерська синя сорочка. Я не хочу, щоб мене побачили біля нашого дому.

Джаред спершу нічого не відповів. Клінт уже було хотів перепитати, чи той його чує, аж тут син промовив:

— Прошу, скажи мені, що це в тебе просто параноїдальний настрій.

— Я все поясню, коли приїду. Тримай Мері в притомності. Нагадуй їй, що вона не зможе їсти піцу крізь кокон.

— Я так і зроблю.

– І ще, Джареде.

— Йо?

— Копи не інформують мене щодо їхньої стратегії в упорядкуванні місцевої ситуації — наразі я не належу до їхніх улюблених персон — але на їхньому місці я б ретельно прочесав усе місто і склав загальний реєстр усіх сплячих жінок, плюс місця їхнього перебування. Террі Кумс може й не бути достатньо розумним або не зовсім контролює ситуацію, щоби про це подумати, але я вважаю, є там один чоловік, який з ним працює, котрий на це здатний.

— Окей…

— Якщо вони з’являться там, біля вас, сидіть тихо і… є там якийсь сховок, у тому будинку? Я маю на увазі, щоб не підвал?

— Не певен, я його як слід не обстежував, але, гадаю, тут є горище.

— Якщо побачиш на вулиці копів, ти мусиш усіх перенести туди.

— Господи, справді? Ти мене дійсно вже лякаєш, тату. Не певен, що я тебе розумію. Чому я не мушу дозволити копам знайти маму і місіс Ренсом, і Моллі? Вони ж тут не палять жінок, правильно?

— Ні, не палять, але все одно це може бути небезпечно, Джареде. Для тебе, для Мері, а особливо для твоєї матері. Як я казав, поліція наразі не вельми задоволена мною. Це через ту жінку, про яку я вам розповідав, через ту, що інакша. Не хочу зараз заходити в деталі, але ти мусиш мені вірити. Ти зможеш підняти їх на горище чи ні?

— Йо, я сподіваюся, що такої потреби не буде, але так.

— Люблю тебе і скоро буду там, сподіваюся, разом з піцою.

«Але спершу, — подумав Клінт, — я спробую ще раз дати собі раду з Євкою Блек».

5

Коли Клінт, несучи під пахвою складаний стілець із загальної вітальні, прийшов у Крило А, там біля дверей у душ і вошобійку стояла Джінет і розмовляла з якоюсь особою, котрої не існувало. Схоже, там тривав якийсь плутаний торг за пігулки. Вона сказала, що шукає доброго товару, Синяків[270], бо вони вгамовують Дейміена. Євка стояла біля ґрат своєї камери, дивилася на це нібито зі співчуттям… хоча з ментально нестабільними ніколи не можна бути впевненим. І, до речі, про ментальну нестабільність — у сусідній камері, упершись похиленою головою собі в долоні, сиділа на койці Ейнджел, повисле волосся затуляло її обличчя. Вона коротко скинула очима на Клінта, промовила: «Привіт, херосмоку», і знов похилила голову.

— Я знаю, де ти це дістав, — казала Джінет невидимому наркодилеру. — І знаю, де ти можеш знову дістати зараз. Там, нібито, не зачиняються опівночі. Зроби мені ласку, гаразд? Будь ласка? Будь ласка? Мені несила бачити Дейміена в його психах. І в Боббі якраз зубки ріжуться. У мене голова обертом.

— Джінет, — погукав Клінт.

— Боббі? — кліпнула вона на нього. — Ох… докторе Норкросс.

Обличчя в неї тепер було геть змарніле, неначе всі м’язи там уже поснули і тільки чекають, коли до них приєднається її впертий мозок. Це нагадало Клінтові один старий анекдот. Кінь заходить до бару, а бармен його питає: «Гей, друже, чому таке понуре обличчя?»

Клінт хотів пояснити їй, чому він наказав офіцерам вивести з ладу таксофони, і вибачитися, що позбавив її можливості зателефонувати своєму синові, дізнатися, чи з хлопчиком усе гаразд. Утім, він не був певен, що Джінет наразі здатна його зрозуміти, а якщо навіть зможе, чи допоможе це бодай чимось, чи тільки пригнітить її ще дужче. Вся ця відповідальність, яку Клінт зважився взяти на себе, відповідальність за життя жінок у в’язниці, за життя своїх пацієнток, вона гротескна. Його переконання в тому, що альтернативи він не мав, не робила її менш гротескною чи жорстокою. І це нічого не гарантувало, аж ніяк. Це через Євку він був змушений так вчинити… і Клінт зрозумів якось раптом: хоч ненормальна вона, хоч ні, а він ненавидить її за це.

— Джінет, з ким би ви…

— Не заважайте мені, доку. Мені тре’ зробити цю справу.

— Я хочу, щоб ви вийшли на спортивний майданчик.

— Що? Я не можу цього зробити, у всякому разі сама я не можу. Це ж тюрма, самі знаєте.

Вона відвернулась від Клінта і вгляділася у душову.

— Ну от, той чоловік пішов. Ви його відстрашили, — видала вона схлип. — І що мені тепер робити?

— Усі двері незамкнені, любонько.

Ніколи в житті Клінт ще не використовував такого інтимного слова, звертаючись до утримуваної, але зараз воно прозвучало природно, бездумно.

— Я попаду в рапорт за погану поведінку, якщо так зроблю.

— Вона стеряна, — промовила Ейнджел, не підводячи голови.

— Піди, Джінет, — сказала Євка. — Пройдися крізь меблеву майстерню і через спортивний майданчик на город. Там молодий горошок, солодкий, як мед. Накладеш собі в кишені і повернешся назад. Ми з доктором Норкроссом уже все з’ясуємо і тоді зможемо влаштувати пікнік.

— Гороховий горе-пікнік, — промовила крізь завісу свого волосся Ейнджел і пирснула.

— Піди, зараз же, — сказала